Акти міжнародних організацій, рішення міжнародний судових установ і внутрішньодержавне право

Іншим руслом, по якому може бути направлено конструктивне вплив міжнародного права на національно-правовіпідвалини й структури, що перебувають у пpеделax юрисдикції окремий держав, є рішення міжнародний органів, включаючи судові. Скажімо, визначені Радою Безпеки ООН економічні санкції проти Іраку, прийняті в результаті агресії останнього проти Кувейту в 1990 р., спричинили відповідні зміни у національній налином законодавство держав - членів ООН. При цьому необхідно мати на увазі, що сфера впливу міжнародного права на національне право зачіпала внутрішню юрисдикцію не тільки держав, що приєдналися до санкцій, але і самого Іраку, який об'єктивно змушений був перебудовувати свою економіку і її правове регулювання з урахуванням дії нафтового ембарго з боку міжнародного співтовариства і т. д.

Ще однією ілюстрацією засобів реалізації аналізованого впливу служить судова практика міжнародних судових установ (Міжнародного суду ООН, Європейського суду з прав людини, Суду ЄС та ін.) Завдяки їй уявлення про нібито існуюче обмеження впливу, що чиниться міжнародним правом на внутрішнє життя держав, лише якимись вибірковими областями виявляється помилковим. У реальних обставин будь-які різновиди соціальних відносин це може стосуватися дією міжнародно-правових норм або його наслідками у внутрішньодержавній сфері. Зокрема, класичним прикладом в цьому плані виступає вплив юридично обов'язкових рішень міжнародних органів на внутрішню практику держав, у тому числі їх законодавство й інші джерела права. Звернемося до рішень Європейського суду з прав людини.

Так, якщо Суд встановить факт порушеннястатей конвенції, то держава-відповідач зобов'язується вжити відповідних заходів з виконання судового рішення, що перш за все означає внесення змін до чинного законодавства, підзаконні нормативні акти або в практику правозастосування, обумовлених визнаними фактами порушень конвенції, з метою уникнення аналогічних випадків порушення в майбутньому. Іноді відповідні зміни до законодавства вносять навіть і інші держави, не зачеплені скаргою. У цьому укладення високо юридична авторитетність прийнятих Судом постанов. До подібного результату може призвести навіть сам факт прийняття справи до розгляду. У більшості випадків юридичні наслідки судового рішення грунтуються на резолюціях Комітету міністрів Ради Європи, який здійснює, як було відзначено вище, нагляд за виконанням рішень Суду.

Зокрема, в результаті розгляду Судом справи «Маркс проти Бельгії» на підставі судового рішення від 13 червня 1979 Закон Бельгії від 31 березня 1987 виключив правові норми «про двох різних видах усиновлення», усунувши тим самим усі дискримінаційні положення щодо дітей, народжених поза шлюбом, а винесення Європейським судом 18 грудня 1986 судового рішення по задоволенню скарги у справі «Джонстон та інші проти Ірландії» змусило також і Ірландію за допомогою Закону про права дітей 1987, що набув чинності з 14 грудня від 1987 р., зрівняти в правах дітей, народжених у законному шлюбі і поза ним.

З 1959р. за станом на кінець 1998 р. Суд виніс більш 1115 рішень і прийняв 182 постанови про відхилення скарг, поданих відповідно до п. 2 ст. 5 Протоколу № 9 до Конвенції. Про виконання рішень Європейського суду з прав людини див.: Європейський суд з прав людини. Вибрані рішення. С. 548 і слід.; Права людини: постійна завдання Ради Європи / пер. з англ. М., 1996.

Схожим чином у справі «Інце проти Австрії» (рішення від 28 жовтня 1987 р.) Закон Австрії про спадкування сільськогосподарської землі в області Каринтія, прийнятий 13 грудня 1989 і набув чинності з 1 січня 1990 р., замінив собою аналогічний акт, датується 1903 Згідно з новим законом розділ сільськогосподарської землі в умовах відсутності заповіту батьків відбувається відповідно до об'єктивних критеріїв, а не на основі таких ознак, як народження в законному шлюбі чи поза ним.

Вплив рішень міжнародних органів на внутрішньодержавне право іноді протікає як глибинний процес. Так, відповідно до міжнародно-правовими документами (Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Протоколом № 11 до неї) першорядним з точки зору дотримання формальних обставин є вичерпання особою відповідають загальновизнаним нормам міжнародного права внутрішніх процедур і засобів захисту - скарга повинна бути подана протягом певноготерміну (шести місяців) з моменту прийняття остаточного рішення (т. з. такого, яке означає вичерпання внутрішньодержавних засобів захисту - ст. 35 Протоколу № 11). Таким чином, вимоги до прийнятності поєднують формальні та матеріальні юридичні критерії. Останні пов'язані з належним обгрунтуванням тих порушень, що містяться в діях національних органів влади відповідної держави, які входять у суперечність з гарантованими Конвенцією правами особи.