Держави - основні суб'єкти міжнародного права

Держава - необхідний суб'єкт в соціально-політичній сфері в цілому. Жодне суспільство не може існувати поза державою, яка необхідна для організації внутрішнього і міжнародного життя. Відомий радянський юрист Д. Б. Левін підкреслював, що "суверенна держава є основною формою організації життя народів".

Завдяки притаманному державам унікальному якості - суверенної влади вони і тільки вони здатні забезпечити функціонування міжнародного права. Суверенні держави є джерелом владної енергії цього права. У силу суверенітету вони створюють норми міжнародного права, наділяють їх юридично обов'язковою силою, приводять в дію механізм їх здійснення. У консультативному висновку про прийом держави в ООН Міжнародний Суд підкреслив такі якості держави, як здатність приймати і здійснювати міжнародні зобов'язання. Держави - найбільш могутні і організовані суб'єкти. Вони зосередили у своїх руках основні засоби впливу на міжнародне життя.

Держава є не тільки основним, але також первинним і універсальним суб'єктом міжнародного права. Початковий означає, що держава стає суб'єктом у результаті самого факту його освіти. Інші суб'єкти наділяються цим статусом державами. Універсальний означає, що держава має право брати участь у будь-міжнародно-правових відносинах.

Суб'єктом міжнародного права є держава в цілому, а не представляють її органи та посадові особи. Про це слід пам'ятати, зустрічаючись з такими поняттями, як "міжурядова організація", "міжурядову угоду". Держава несе повну відповідальність за діяльність своїх органів.

У літературі існують найрізноманітніші визначення держави. Що ж до міжнародної практики, включаючи судову, то вона виділяє три основні ознаки держави: населення, територію, суверенну владу.

Зі сказаного випливає, що держави є необхідними суб'єктами міжнародного права. Тому заперечення їхньої міжнародної правосуб'єктності рівносильно заперечення самого міжнародного права. Тим часом прихильники такого заперечення реально існують навіть серед авторитетних юристів.

Останнім часом набули поширення погляди, згідно з якими відбувається зниження ролі держав, йде деетатізація міжнародних відносин і міжнародного права. Дійсно, суттєвий розвиток отримали міжнародні зв'язки адміністративно-територіальних частин держави, включаючи міста. Навряд чи можна заперечувати зростаючу роль у міжнародному житті різного роду громадських, релігійних організацій й рухів, політичних партій. Особливо відзначимо роль транснаціональних корпорацій, які значною мірою контролюють світову економіку і чинять зростаючий вплив на політику.

Обгрунтовуючи зниження ролі держав, часто посилаються на увагу, що приділяється міжнародним правом прав людини. Відповідну думку висловлюють і державні діячі, щоправда, у більш стриманою, ніж юристи-теоретики, формі, не визнаючи за індивідом статусу суб'єкта міжнародного права.

Практика не підтверджує погляди про зниження ролі держав, про деетатізаціі міжнародного права. Держави - головні суб'єкти управлінської діяльності у всій системі міжнародних зв'язків. Вони контролюють діяльність інших учасників міжнародних зв'язків - адміністративно-територіальних одиниць держави, неурядових організацій, фізичних і юридичних осіб.

Розширення недержавних зв'язків у міжнародному житті ускладнює завдання управління ними. У результаті роль держави не знижується, а зростає. При цьому, щоправда, ця роль дещо змінюється. Держави приділяють усе більшу увагу забезпеченню інтересів учасників згаданих зв'язків, що не може не знаходити відображення і в міжнародному праві. Наявність тенденції до деетатізаціі заперечується авторитетними юристами.

Будучи Генеральним секретарем ООН, Б. Бутрос Галі підкреслював "важливість і незамінність суверенної держави як основного суб'єкта міжнародного права". Відомий британський професор Я. Броунлі пише: "Міжнародне право по суті є правом між державами, і це залишається вірним, незважаючи на появу різного роду міжнародних організацій і значення стандартів у галузі прав людини".

В останні роки набули поширення концепції, автори яких, посилаючись на розвивається процес глобалізації, стверджують, ніби відбувається занепад ролі держави, а деякі навіть констатують кінець національної держави. Пишуть про те, що держави витісняються транснаціональними корпораціями, які здатні краще забезпечити світовий порядок.

Глобалізація дійсно ускладнює управління міжнародною системою, а також національним суспільством. Державам доводиться спільно вирішувати не тільки міжнародні проблеми, а й завдання, які ще вчора були суто внутрішніми. Все більший обсяг суспільних відносин виходить за межі державних кордонів, і їх регулювання можливе лише шляхом взаємодії держав.

Сказане знаходить відображення в практиці держав і міжнародних організацій.

Генеральний секретар ООН К. Аннан пише: "На національному рівні ми повинні управляти краще, а на міжнародному рівні ми повинні навчитися управляти краще спільно. Ефективним державам належить першорядна роль у вирішенні обох завдань, і їх здібності в обох аспектах повинні розширюватися ".

Враховуючи, що низький рівень державного управління веде до деградації суспільства і служить однією з причин внутрішніх збройних конфліктів, ООН робить зусилля по зміцненню і відновленню державності. Про них можна судити з регулярно прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН резолюцій про підтримку системою ООН зусиль урядів з розвитку, зміцнення або відновлення демократії.

У сформованих умовах міжнародне співтовариство бере на себе здійснення нової функції підтримки демократичної державності та верховенства права. Це пов'язано з тим, що деякі шляхи розвитку держави розглядаються міжнародним співтовариством як патологічні. Сюди відносяться апартеїд, крайній націоналізм, расизм, розпалювання збройних конфліктів, масові порушення прав людини. Держава, не здатне забезпечити необхідний рівень управління суспільством, становить загрозу для міжнародного співтовариства.

Сьогодні держава несе подвійну відповідальність - відповідальність за стан справ в країні і в міжнародному співтоваристві. Жодне інше утворення не в змозі замінити державу в цій якості. Це принципове положення знайшло відображення в багатьох документах ООН.

Генеральний секретар ООН К. Аннан каже, що "держави повинні міцно усвідомити свою подвійну роль в нашому глобальному світі. На додаток до своєї самостійної відповідальності, яку кожна держава несе стосовно свого суспільства, держави спільно є гарантами нашої спільної життя на цій планеті ... Немає жодного освіти, здатного конкурувати або замінити державу ".

Ще недавно були дуже популярні ідеї створення наддержав або навіть світового держави. Не забуті вони і сьогодні. Однак реальний розвиток подій робить все більш очевидною їх необгрунтованість. Досить подивитися, як важко йде розвиток Європейського союзу, для якого, здавалося б, існують оптимальні умови. Управління соціальними процесами стає все більш складною справою в міру ускладнення самого об'єкта управління. Вихід бачиться в подальшому розвитку двох тенденцій. Перша полягає в розширенні повноважень у міжнародній області територіальних підрозділів держави, що дає можливість повніше враховувати їхні особливі інтереси і тим самим не тільки підвищити рівень керованості, але й послабити відцентрові тенденції. Друга тенденція - поглиблення міжнародної взаємодії держав, що веде до зростання ролі і розширення повноважень міжнародних організацій. Обидві тенденції явно проглядаються у розвитку Європейського союзу.

У наш час особливий розвиток отримує інтеграція на регіональному рівні. Проте для вирішення глобальних проблем необхідно забезпечити достатньо високий рівень управління світовою системою в цілому. Звідси неминучість зростання ролі загальних міжнародних організацій, розширення їх повноважень та підвищення ефективності діяльності. ООН наголошує, що "багатосторонні механізми повинні грати унікальну роль стосовно викликів і можливостей, що породжуються глобалізацією".

Центральне положення займає ООН та її спеціалізовані установи. У Декларації тисячоліття ООН 2000 висловлено намір не шкодувати зусиль для того, щоб зробити ООН більш ефективним інструментом вирішення проблем, що стоять перед народами світу. Все це визначає тенденцію до зростання ролі міжнародного права як на регіональному, так і на універсальному рівні.

Зі сказаного випливає, що розвиток глобального управління йде не державно-правовим, а міжнародно-правовим шляхом. Завдання полягає не в перетворенні міжнародного права в щось подібне праву держави, а у вдосконаленні специфічних міжнародно-правових механізмів.