Суверенітет і право міжнародне

Суверенітет розуміється як повновладдя всередині держави і незалежність від якої б то не було більш високої влади в міжнародних відносинах.

Це жодною мірою не виключає фактичної взаємозалежності держав, яка регулюється міжнародним правом. Соотношение суверенітету держави і міжнародного права - одна з докорінних проблем, що торкаються саму природу цього права, включаючи його обов'язкову силу. Між тим думки із цього питання різні. Досить поширена думка, відповідно до якої між суверенітетом та міжнародним правом існує майже непримиренне протиріччя. У суверенітету бачать перешкоду на шляху до ефективність міжнародного права. Американський юрист М. Дженіс вважає, що "суверенітет і міжнародне право явно антагоністичні".

У зв'язку з цим нагадаємо, що міжнародне право саме виникло тоді, коли з'явилася потреба у регулюванні відносин між суверенними державами Європи, звільнилися від верховенства папського престолу та Священної імперії.

Суверенітет та міжнародне право зв'язані не лише історично, але й органічно. Це право створюється і наділяється юридично обов'язковою силою державами завдяки володіння ними суверенною владою. За допомогою цієї влада здійснюється реалізація міжнародних норм. Зв'язок суверенітету і міжнародного права юридична знайшла втілення в принципі суверенної рівності держав. Відповідно до цього принципу кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання.

Не можна не погодитися з індійським професором Р. Анандом, який пише: "Суверенітет створює міжнародне право, і це право визнає суверенітет як свою основу і фундаментальний принцип".

Протиріччя між суверенітетом і міжнародного права стали активно обговорюватися в наш час. Одні посилаються на глобалізацію, що веде до зростаючої взаємозалежності держав. Інші вказують на що перетворює світ інформаційну революцію. Висуваються й інші причини. Насправді саме в умовах взаємозалежності зростає значення взаємодії суверенітету і міжнародного права, а також ролі останнього в забезпеченні суверенних прав держави. Зміцнення міжнародного правопорядку привело до значного підвищення дієвості суверенних прав держав, включаючи малі. Багато фахівців обгрунтовано підкреслюють значення суверенітету в сучасного міжнародного життя

Досить поширені серед як вчених, так і політичних діячів погляди, згідно з яким будь-який договір означає обмеження суверенітету. Ці погляди знайшли відображення і в практиці Постійної палати міжнародного правосуддя. В одному з її консультативних висновків говорилося, що суверенітет носить відносний характер в залежності від того, наскільки він обмежений правом. Але та ж сама Палата і в тому ж році висловила й дещо іншу думку: "Право вступати в міжнародні угоди є атрибутом суверенітету держави". Палата відмовилася бачити "в укладенні будь-якого договору, за яким держава бере на себе зобов'язання здійснювати або утримуватися від здійснення певних дій, відмова від суверенітету"

Зазначені погляди виходять з розуміння суверенітету як нічим не обмеженої свободи дій. Тим часом "абсолютний" суверенітет просто неможливий. Суверенітет однієї держави завжди обмежений суверенітетом іншого. Суверенітет і випливають з нього, права можуть реально існувати лише за умови взаємного визнання їх державами. Відповідно до принципу суверенної рівності всі держави мають рівні суверенними правами та відповідними обов'язками.

Власне кажучи, це положення аналогічно тому, що має місце і всередині держави. Суверенітет здійснюється в рамках закону. Давня істина говорить: "Solum rex hoc non facere potest, quod non potest in juste agere" (Лише одного король не може - діяти всупереч закону). Різниця в тому, що міжнародне право створюється спільною волею держав. Міжнародне право, як і національний закон, що обмежує свободу дій держави, а не його суверенітет. Це принципове положення було переконливо обгрунтовано вітчизняні юристи.

Одними з перших були Н. Круталевіч і М. Аваков. Цей факт визнається і західними юристами. Швейцарський професор Л. Вільдхабер пише про те, що "більшість інститутів міжнародного права продовжують спиратися на суверенні держави. У цьому сенсі можна погодитись з радянськими авторами, які розглядають суверенітет як "узагальнююче положення міжнародного права". Переважаючий в вітчизняній літературі погляд з даного питання було досить чітко сформульований професором Ю.М. Колосовим: "Прийняття на себе певних зобов'язань, тобто згоду на певне обмеження свободи дій, є саме одним із проявів державного суверенітету ..."

Обов'язок діяти в межах права є заборона свавілля і тим самим гарантію суверенних прав, а не їх обмеження. Затверджувати, ніби будь-який договір обмежує суверенітет, настільки ж логічне, як і вважати, ніби договір про перевезення вас літаком обмежує вашу свободу, а подорож пішки - ні. Обмежуючи свободу дій держави у одному відношенні, договір розширює її в іншому, відкриває перед державою нові можливості реалізації свого суверенітету.

Представляє в цьому плані інтерес думку начальника держсекретаря США С. Телботта: противники розширення міжнародних зобов'язань США "стверджують, ніби це послаблює наш суверенітет. Насправді навпаки. Добре складені міжнародних зобов'язань і всебічна стратегія міжнародного залучення розширюють, а не обмежують нашу влада над власною долею, долею держави ".

Від обсягу міжнародно-правових відносин держави залежать можливості здійснення їм суверенної влади в зовнішньому середовищі. Крім того, слід враховувати відносне зменшення значущості діяльність, що держава здатна здійснювати самостійно, без взаємодії з іншими країнами. В даний час усе більш розширюється сфера спільної діяльності держав, тому не тільки зростає можливість, але й робиться все більш нагальною необхідність колективних дій усіх держав.

У міру розширення сфери спільної діяльності збільшується і область, в якій здійснення суверенних прав державами можливо тільки узгоджено, на основі норм міжнародного права. Показовою в цьому відношенні Конвенция ООН з морського права 1982 Ряд її статей поширюють дію суверенітету за межі державної території у межах встановлених норм.

Таким чином, так само як свободи людини можуть бути забезпечені лише в межах права, так і для суверенних прав держави необхідна гарантія - міжнародне право. При цьому суверенітету надійну гарантію дає лише ефективне міжнародне право.