Концепція загальної спадщини людства

Загальна спадщина людства - що знаходяться за межами державної юрисдикції простору і ресурси, що належать міжнародному співтовариству загалом, яке визначає їх правовий режим, включаючи правила користування.

Затвердження концепції загальної спадщини людства - характерна риса сучасного міжнародного права. У минулому все, що не знаходилося під суверенітетом держави, розглядалося як нічиє (res nullius). Воно було вільно для присвоєння державами. Спроби розділу робилися - ділити намагалися навіть океани. Але поступово було усвідомлено, що міжнародні простору повинні перебувати у загальному користуванні, і з'явилася концепція загального надбання (res communis).

У наш час стало очевидно, що ця концепція застаріла. Розвиток науки і техніки відкрило широкі можливості для використання простору і ресурсів, що знаходяться за межами державних кордонів. Вони набули великого значення для економіки, транспорту, зв'язку і, зрозуміло, безпеки всіх країн.

Минулого кожен мав користуватися загальним надбанням, але ніхто не ніс відповідальності за його збереження. Тим часом в результаті активної експлуатації йому завдавалось все більших збитків. Перед людством постало завдання захисту загального надбання спільними зусиллями.

У результаті з'явилася концепція загального надбання людства (res communis humanitatis). З часом вона стала концепцією загальної спадщини людства, поширивши захист на інтереси не лише нинішнього, але і майбутніх поколінь. Концепція стосується просторів і ресурсів, які за самою своєю природою не можуть знаходитися під суверенітетом того чи іншої держави. Вона охоплює океани, глибоководне дно, Антарктику, космос, атмосферу, довкілля у цілому. Вже з переліку цього видно, яким великим і значно загальну спадщину людства.

У позитивне міжнародне право концепція загальної спадщини була введена Договором про засади діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла (1967 р.). Згідно з цим Договором використання космічного простору "здійснюється на благо і в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку і є спадщиною всього людства" (ст. 1.  &nbsp Космічний простір, включаючи небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню (ст. +2).

Концепція знайшла втілення і в морському праві. Океан і його живі ресурси експлуатувалися переважно промислово розвиненими країнами. У результаті експлуатації хижацької океану було завдано великої шкоди. З'явилася проблема встановлення режим дна океану (Району), що зберігає життєво важливі для людства ресурси. Конвенцію ООН з морського права 1982 визначила: "Район і його ресурси є спільною спадщиною людства" (ст. 136). Жодна держава не може претендувати стосовно них на суверенні права (ст. 137).

Визнання Світового океану спільною спадщиною людства мало не тільки загальні, а й конкретні правові наслідки. Так, докорінно змінився статус держав, що не мають виходу до моря. Вони здобули право на участь у встановленні режиму загальної спадщини і в його використанні, за ними закріплено право виходу до моря через територію прибережних держав.

Розглянута концепція знайшла певне відображення й у правовому режимі щодо міжнародних повітряних просторів. У міру науково-технічного прогресу перед нею відкриваються все нові області. Розвиток радіо-, а потім і електронного зв'язку гостро поставило питання про розподіл хвильових частот. Як відомо, сучасна цивілізація в зростаючою мірою залежить від надійності телекомунікацій. Свавілля у цій сфері становить загрозу для всіх країн. Звідси необхідність співробітництва при використанні "електронного надбання". Цими питаннями займається Міжнародного союзу електрозв'язку.

Концепція має пряме відношення і до права навколишнього середовища, що у цілому розглядається як загальне надбання людства. До категорії загального надбання віднесено атмосфера. Погіршення її стану ставить під загрозу виживання людства. Танення льоду в Антарктиці здатна затопити величезні ділянки суші і привести до корінної зміни клімату.

Поступово спільну спадщину стане ширше охоплювати всі духовні цінності людства. У 1972 р. ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про захист світової культурної і природної спадщини. З огляду на недостатню захищеність особливо цінних об'єктів природи, культурних та історичних цінностей, цей документ передбачає співпрацю держав у їх захисті. У преамбулі Римського статуту Міжнародного кримінального суду висловлено занепокоєння щодо збереження взаємопереплетання культур народів, яке "утворює спільну спадщину".

Таким чином, діяльність людей, спрямована на задоволення своїх потреб поточних, досягла такого розмаху, що в повний зріст постала проблема порятунку непоправних ресурсів планети, а також накопичених в ході історії культурних цінностей. Вирішення цієї проблеми потребує високого рівня співробітництва держав на основі загальноприйнятих норм міжнародного права. Кожна держава володіє суверенітетом над своїми природними ресурсами. Однак їх використання не повинно завдавати шкоди загальному надбань людства. Набула поширення концепція зберігача (custodian), згідно з якою держава має забезпечувати раціональне використання перебувають під її суверенітетом природних багатств і плодів праці багатьох поколінь, збереження їх для майбутніх поколінь.

Реальний стан справ у цій області викликає серйозні побоювання. Розвинені країни не бажають поступиться своїми прибутками, а що розвиваються, не мають відповідних можливостей.

Концепція загальної спадщини пов'язана з іншою концепцією, характерною для сучасного міжнародного права, - концепції стійкого розвитку. Збереження загального спадщини вимагає досягнення стійкого розвитку всіх країн. Повинні враховуватися інтереси як розвинених, так і країн, що розвиваються.

Таким чином, основний зміст концепції загальної спадщини зводиться до такого:

- Загальна спадщина є надбанням міжнародного співтовариства у цілому;

- Визначення режиму та управління здійснюються усіма державами без всякої дискримінації;

- Воно використовується з урахуванням спільних інтересів і лише у мирних цілях;

- Режим користування не допускає деградації загальної спадщини;

- Вигоду від використання загального надбання повинні мати всі держави на справедливої основі;

- Режим та користування спільним спадщиною інтереси враховують майбутніх поколінь.

Наведені положення знайшли відображення в позитивному міжнародне право, у правосвідомості і моралі. Однак для їхнього втілення в життя буде потрібен час і відповідні зміни в політиці держав. Оскільки морському, повітряному і космічному праву присвячені окремі розділи, те тут зупинимося лише на режимі Антарктики.