Поняття застосування

Застосування - цілеспрямована діяльність суб'єкта, покликана забезпечити провадження норм міжнародного права.

У літературі, а в значній мірі і в практиці для позначення здійснення міжнародного права широко використовується термін "імплементація" (лат. - impletum, англ. - Implementation) - виконання, здійснення. Термін використовується у широкому та вузькому сенсі. У першому випадку він означає всі заходи щодо реалізації норм міжнародного права, у другому - їх здійснення у внутрішньодержавної сфері. Використовуються й інші терміни: "виконання", "дотримання". При цьому часто вони означають одне й те саме. Досить звернутися до Віденською конвенцією про право міжнародних договорів, яка значною мірою присвячена здійсненню норм міжнародного права і готувалася фахівцями високого класу. Частина III Конвенції має назву "Дотримання, використання і тлумачення договорів". При цьому терміни "дотримання" і "виконання" використані як рівнозначні і означають реалізацію норм. У розділі "Застосування договорів" термін "застосування" вжито для позначення лише деяких правил застосування.

Аналогічна ситуація існує і в національному праві. Так, у Федеральному законі "Про міжнародні договори Російської Федерації" йдеться про тимчасове застосування договору (ст. 23). А розділ IV, присвячений здійсненню договорів, названий "Виконання міжнародних угод". Необхідно відзначити також, що вітчизняне законодавства вважає за краще не вживати іноземний термін "імплементація".

В юридичній літературі і практиці поняття "права застосування" використовується у загальному і спеціальному значенні. У першому випадку воно охоплює всі способи здійснення юридичні права, у другому - владне провадження права у випадку правопорушення або спір про право. У міжнародно-правовій літературі це поняття використовується переважно в загальному чи широкому сенсі як здійснення норм в цілому.

Що ж до застосування в спеціальному значенні, то міжнародне право не дає такого способу простору. Суб'єкти не підпорядковані будь-якої яка стоїть над ними влади. Проте застосування в такому сенсі не лише не виключається, але й відіграє важливу роль. Воно являє собою здійснення владних повноважень при вирішенні конкретних питань на основі юридичних норм.

Акти застосування норм міжнародного права - це індивідуалізовані державної влади акти, прийняті в односторонньому чи багатосторонньому порядку. Прикладом одностороннього владного застосування міжнародного права може служити рішення держави про контрзаходи відносно правопорушника. Застосування в спеціальному сенсі здійснюється і міжнародними органами, наприклад Міжнародним Судом ООН, арбітражами, а також Радою Безпеки ООН.

Говорячи про норми міжнародного права, не можна не враховувати, що їх здійснення в цілому носить владний характеру і відбувається при взаємодії влади суверенних держав. Внутрішнє право покладає здійснення міжнародного права на вищих органів держави, наділення владними повноваженнями.

Застосування - найактивніша стадія існування міжнародного права. На цій стадії здійснюється його основний регулюючий вплив на міждержавні відносини. Юристи підкреслюють, що імплементація є кінцевою метою будь-якого права. Так, нігерійський юрист Т. Елайес пише: "Будь-яке право, будь то внутрішнє або міжнародне, досягає своєї мети, тільки після імплементації".

У ході застосування виявляються справжній зміст і реальне значення за норму. Остання пристосовується до даних обставин, конкретизується. Застосуванню належить важлива роль у вирішенні завдання адаптації міжнародного права до мінливих умовам.

Практика застосування, а точніше незастосування, норми може призвести її в заморожене стан, за якого вона існує лише формально. З іншого боку, практика здатна наповнити реальним змістом норму, що виходять за формальні рамки. Норма - це можливість, яка зусиллями суб'єктів може бути перетворена в дійсність.

Практика застосування - критерій обгрунтованості та життєздатності норм. Її результати показують, що є норми застаріли і які мають бути створені. Тому застосування є важливим фактором розвитку міжнародного права.