Поняття та ухвалу агропромислового комплексу

Агропромисловий комплекс складається з трьох сфер: I - промисловість з виробництва коштів виробництва, II, - сільське господарство і Ш - харчова промисловість.

Формування такого комплексу є процесом об'єктивним, які базуються на перехід сільського господарства на машинні технології і переробку більшої частини одержаної сільськогосподарської продукції в харчовій промисловості. На цей процес вплинуло і розвиток сучасних методів торгівлі зі створенням потужних вертикально-інтегрованих фірм і кооперативів з магазинами самообслуговування, які торгують лише переробленої та упакованої продукцією.

Вперше агропромисловий комплекс сформувався у США з їх високим рівнем індустріалізації сільського господарства і потужною харчовою промисловістю, з перетворенням фермера в постачальника сировини, що працює на покупних засобах виробництва. Одночасно стали створюватися вертикально-інтегровані фірми галузевого типу з фермерами, що працюють із ними по контрактах.

У початковий період перебудови в СРСР було реалізовано низку заходів, які на мікрорівні повинні були зіграти свою роль і частково мали позитивний вплив, - це збільшення господарської самостійності сільськогосподарських підприємств, зняття штучних обмежень з розвитку особистих підсобних господарств та учасників садово-городніх товариств, які грали все більшу роль у загальній структурі виробництва сільськогосподарського. Одним із шляхів колгоспно реформ-радгоспного ладу було запропоновано сімейний поспіль, яке в низці типів виробництва, особливо у відносно технологічно простих, показав свою ефективність. Проте в цілому не був вироблений комплексний план реформ як виробничого, так і соціально-економічного характеру

Теоретичною основою реформ після розвалу Радянського Союзу було уявлення про всевладді ринку як такої, саморегулюючої його ролі та мінімізації втручання держави в процеси виробництва та розподілу.

В аграрній сфері ці принципи формулювалися у наступних постулатах:

• сільське господарство є галуззю самодостатньою і має бути повністю самоокупним, без державних субсидій і дотацій;

• ринок є саморегульованим продовольства за рахунок коливання цін, які вирівнюють попит і пропозиція;

• відбуватиметься радикальна трансформація існуючих колгоспів і радгоспів, створення численних приватних підприємств, особливо фермерських і селянських господарств, які і будуть основними постачальниками продовольства; причому в якості основного каналу реалізації сільськогосподарської продукції передбачалися оптові ринки.

Ці постулати зовсім не відповідали ані сучасної економічної теорії, ні господарській практиці країн з розвиненою ринковою економікою. Сільське господарство і взагалі продовольчий сектор істотно відрізняються від усіх інших галузей економіки, що пояснюється самим характером сільськогосподарського виробництва як біологічного процесу і споживання продовольства, як найпершої функції життєзабезпечення.

Сучасний сільське господарство, яке працює на промисловій основі, є дуже капіталомістким. Органічний склад капіталу у такому сільське господарство, як правило, вище, ніж у більшості галузей обробної промисловості, не кажучи вже про торгівлю та сфері обслуговування. Рентабельність ж сільського господарства, зазвичай низька, що пояснюється як самим характером виробництва, таки нерівноважних становищем на ринку, де фермерському госпо-ву протистоять потужні машинобудівні, торговельні фірми і корпорації харчової промисловості, часто мають транснаціональний характер.

Ринок же продовольства характеризується нізкоеластічним характером постачальника (сільського господарства як щодо консервативної галузі, клопоту та суттєвим тимчасовим лагом перебудовують виробництво) і покупця (населення), попит якого відносно стійкий, досить слабо реагуючи на рівень доходів і цін, тому що продовольство є найпершою життєвої потребою. При двох малоеластічних контрагентів (попиту і пропозиції) ціни на продовольство є надзвичайно еластичними і схильні до швидких і серйозних коливань. Звідси випливає необхідність державного регулювання і фінансової підтримки як самого сільського господарства, так і ринку продовольства, за рахунок систем підтримки цін, гарантування збуту і поставок, стабілізаційних запасів, прямих державних капіталовкладень в інфраструктуру і т.д. На ці цілі витрачаються великі кошти. В цілому по всій групі найбільш розвинених країн, що входять до ОЕСР, державна підтримка сільського господарства і ринку за своїми розмірами становить 33% вартості сільськогосподарської продукції. У Європейському союзі на реалізацію аграрної політики витрачається 48% загального бюджету Співтовариства.

Таким чином, без потужної державної підтримки та регулювання ні сільське господарство, ні ринок продовольства існувати не можуть. Відмова від цих принципів і державної практики в ім'я якихось спрощених догм не може не мати серйозних наслідків, що і було продемонстровано в Росії в період реформ.