Державна монополія зовнішньої торгівлі: механізм її здійснення і наслідки

Після Жовтневої революції в основі всіх форм регулювання зовнішньоекономічних зв'язків була державна монополія на їх здійснення. Відповідно до декрету Ради Народних Комісарів РРФСР від 22 квітня 1918 вся зовнішня торгівля була націона'-ціалізуватися. Торговельні операції з купівлі та продажу всякого роду продуктів з іноземними державами та окремими торговими підприємствами за кордоном повинні були проводитися від імені Російської Республіки спеціально на те уповноваженими органами. Якщо спочатку право здійснення зовнішньоторговельної діяльності отримали не тільки зовнішньоторговельні організації, а й окремі промислові підприємства та їх об'єднання, а також деякі торгові організації, що займаються в основному внутрішньою торгівлею, то до початку 30-х рр.. виникли спеціалізовані зовнішньоторговельні організації, що називалися акціонерними товариствами, але практично знаходилися в руках держави. Пізніше вони були перетворені у всесоюзні експортні та імпортні об'єднання, за якими було закріплено монопольне право експорту або імпорту, або експорту та імпорту певних товарів і послуг.

До кінця 1980-х рр.. спеціалізованих державних зовнішньоторговельних об'єднань було близько 60. Більшість з них входили до системи Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР (МВТ) або Державного комітету СРСР по зовнішньоекономічних зв'язках (ГКЕС). Діяльність їх за кордоном відповідно до вимог державної монополії зовнішньої торгівлі координувалася і контролювалася торговими представництвами СРСР.

Плани були основною формою регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У рамках річних і п'ятирічних народно-господарських планів затверджувалися плани розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, що включають плани експорту та імпорту товарів і послуг, науково-технічного співробітництва, валютних надходжень та їх витрачання. На основі плану зовнішньоторговельні об'єднання отримували завдання з експорту товарів (відповідно до них виділялися необхідні для цього фонди) і з імпорту товарів, в яких потребувала економіка країни. В залежності від кон'юнктури завдання з експорту та імпорту коректувалися, особливо в галузі експорту, тому що кон'юнктура світових ринків зумовлювала можливості збуту товарів і ціни на них.

Створення РЕВ дозволило розширити сферу планового регулювання зовнішньоекономічних зв'язків СРСР. Економічні відносини з країнами РЕВ здійснювалися на основі координації народногосподарських планів СРСР з цими країнами, результати якої знаходили відображення в п'ятирічних торгових угодах, де обговорювалися обсяги експорту та імпорту товарів на основі стабільних цін на п'ятирічку (до середини 70-х рр..), А потім що встановлюються на рік на основі усереднення цін за п'ять років, що передують даному році.

Оскільки основна частина зовнішньої торгівлі регулювалася плановими методами, інші форми здійснення зовнішньоекономічної політики, зазвичай застосовуються державами в умовах ринкової економіки, носили в СРСР допоміжний характер. Зокрема, існувало ліцензування зовнішньої торгівлі, відповідно до якого МВТ видавало дозволу на ввіз і вивіз товарів. Воно було додатковою формою контролю з боку держави за діяльністю зовнішньоторговельних об'єднань.

Одним з інструментів зовнішньоторговельної політики СРСР був митний тариф, що мав дві колонки імпортних мит. Одна з них (з більш низькими митами) застосовувалася по відношенню до імпорту товарів з країн, з якими будувалися на базі торгових договорів або угод, в яких основним принципом д в усторо н н їй торговліпрттвалеррежім найбільшого благопріятст-вованія (найбільшого сприяння). Такі договори або угоди СРСР уклав з більшістю країн, з якими розвивалися торгові стосунки. СРСР укладав також з промислово розвиненими країнами угоди про економічне, промислове та технічне співробітництво, в яких передбачалися заходи з розвитку не лише торгівлі, але і виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва і т.д. Крім того, СРСР укладав угоди з країнами, що розвиваються про економічне і технічне сприяння, відповідно до яких надавав їм допомогу в будівництві об'єктів промисловості, енергетики, сільського господарства, транспорту та ін

СРСР брав участь у міжнародних організаціях, особливо системи ООН, в яких не тільки захищав свої національні інтереси, а й сприяв розширенню міжнародного економічного співробітництва, підтримував боротьбу країн, що розвиваються за новий світовий економічний порядок, стабілізацію ринків сировинних товарів.

Державна монополія зовнішньої торгівлі, що існувала в СРСР, з одного боку, давала певні переваги при здійсненні експорту та імпорту. Оскільки зовнішньоторговельні об'єднання були великими покупцями товарів на світовому ринку, їм часто вдавалося добиватися більш низьких цін і інших сприятливих умов угоди, тому що західні партнери були зацікавлені в продажу великих партій товарів. Але, з іншого боку, відрив вітчизняних підприємств від реалізації своєї продукції на світових ринках, продаж її тільки через зовнішньоторговельні об'єднання за внутрішніми цінами не примушували їх боротися за її конкурентоспроможність, стримували зростання промислового експорту.

Коли в 1986 р. закінчився для СРСР сприятливий період високих цін на нафту і доходи від експорту знизилися, стала очевидною необхідність стимулювання експорту продукції обробної промисловості.

У цих умовах з 1986 р. в СРСР почалася радикальна реформа зовнішньоекономічних зв'язків, яка була спрямована на активізацію зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Вони отримали право на встановлення прямих зв'язків з партнерами з соціалістичних країн. Найбільшим з них було надано право зовнішньоекономічної діяльності. Число таких підприємств збільшувалася, і в 1989 р. було прийнято постанову уряду, згідно з яким всі підприємства отримали право постачати на експорт продукцію власного виробництва та імпортувати товари для потреб власного виробництва.

Зважаючи істотних відмінностей у цінах внутрішнього та світового ринків для підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств вводилися диференційовані валютні коефіцієнти для перерахунку доходів у валюті в радянські рублі, створювалися валютні фонди підприємств.

З метою залучення іноземного капіталу в економіку в 1987 р. були прийняті законодавчі акти, що дозволяють створення з іноземними партнерами спільних підприємств, а потім в 1990 р. і підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам.