Сутність та утримання сучасної державної регіональної політики

Розвиток економіки будь-якої держави залежить не тільки від процесів, що відбуваються на макро-- і мікрорівні, але і від того, що відбувається на мезо - (регіональному) рівні. Усі вони органічно взаємопов'язані і, інтегруючись, формують економічний простір країни.

Обумовлено це тим, що розвиток економіки базується на поділі праці, неодмінним атрибутом якого виступає географічна (просторова) його форма, що включає:

• постійно діючу (розміри території, клімат, грунти, рослинність, рельєф, віддаленість від моря і т.п.);

• трансформуються в обмежених часових межах (природні ресурси, транспортна інфраструктура тощо);

• соціальні (чисельність і щільність населення, що його етнічна структура, співвідношення сільського і міського населення, інноваційний потенціал і т.п.);

• геополітичні (віддаленість країн і регіонів від світових центрів економічного тяжіння).

Виділяють широку і вузьку трактування регіональної політики.
Відповідно до широкої трактуванні регіональна політика перш за все спрямована на організацію простору відповідно до визначеної довгостроковою стратегією соціально-економічного розвитку конкретної держави. Суть цієї стратегії можна визначити, як забезпечення стабільності соціального, економічного, правового, політичного та інших просторів, в тому числі й економічними методами.

При такій постановці кінцева завдання регіональної державної політики не може зведена до отримання прибутку (доходу) або іншого коротко - та середньострокового економічного ефекту Стабільність тут розглядається як чинник, що забезпечує здійснення послідовних загальнодержавних заходів, що гарантують захист суспільних інтересів.

Регіональна політика реалізується на двох рівнях - центр і периферія. Тому, здійснюючи її, суспільство змушене перманентно дозволяти дві групи протиріч: між регіонами і центром; міжрегіональні протиріччя.

На першому рівні забезпечується формування загальнодержавних основ взаємодії центру і периферії (або взаємодії більшої кількості рівнів) методами загальнодержавного регулювання, контролю та санкцій. Цю функцію реалізують загальнодержавні виконавчі та законодавчі органи.

На другому рівні інтереси зосереджуються навколо регіонального розвитку господарства, що розглядається як головна умова вирішення соціальних, екологічних, політичних та інших проблем конкретних регіонів. Регіональну політику на цьому і здійснюють рівні виробляють виконавча і законодавча гілки влади регіонів.

Згідно з вузькою трактуванні, державна регіональна політика зводиться до надання допомоги регіонам у вирішенні внутрішньо регіональної проблем. У цьому випадку цілі даної політики мають коротко - і середньостроковий характер, а пов'язана вона з підтримкою державою окремих регіонів (економічного лиха, депресивних, районів нового освоєння і т.п.). Іншими словами, регіональна політика є досить прагматична. Вона спрямована на отримання конкретного, «прораховуваної» економічного, соціального, політичного, екологічного та іншого ефектів.

Говорячи про зміст державної регіональної політики, варто одразу домовитися про те, про політику держави якого типу йде мова.

В унітарних державах вона будується на жорсткій підпорядкованості регіонів (адміністративно-територіальних одиниць) центру. Ступінь названої жорсткості різна. Але навіть у країнах, де регіони мають самі широкі повноваження, центру авторитет залишається незаперечним.

Інша ситуація складається у федераціях. Сама природа їх виникнення припускає наявність конституційно закріпленого за суб'єктами федерації переліку предметів відання, втручатися у здійснення яких центр неправомочний. Цей перелік не є незмінним. Однак збереження названого принципу носить всезагальний характер.

Звідси випливає, що частину питань міжрегіональної господарської взаємодії, у тому числі в області єдності зміцнення економічного простору, у федераціях регулюється органами виконавчої та законодавчої влади регіонів.

Федерації не виникають довільно. Для їх освіти потрібні соціально-економічні передумови, пов'язані з формуванням ринкових відносин.