Забезпечення стійкості економічного зростання

Економічне зростання може перериватися, коли країна потрапляє в стан хозййственной стагнації і виявляється нездатною нейтралізувати вплив дестабілізуючих факторів. У цьому випадку суспільство не здатне реалізувати свої цілі та запобігти зниженню рівня добробуту своїх громадян. Тому надання економічному зростанню сталого характеру є найважливішим завданням економічної політики.

Напрямки сталого розвитку:

• підвищення ефективності виробництва; дозволяє своєчасно вирішувати проблеми, що виникли в умовах зміни господарського середовища;

• гармонізація інтересів суб'єктів ринку, що веде до збереження їх ринкових позицій;

• гармонізація соціальних інтересів; запобігає соціальні конфлікти;

• рух до спільного економічного рівноваги; зміцнює умови збалансованого (рівноважного) економічного зростання, що долає господарські диспропорції;

• узгодження економічного зростання з законами розвитку біосфери; запобігає екологічні катастрофи.

Успішне використання факторів економічного росту дозволяє підвищити ефективність виробництва і домагатися збільшення ресурсів для вирішення нових завдань господарського розвитку, посилення позиції стабільності економічної системи. Підвищення економічної ефективності проізЕодства дозволяє направити ресурси і на вирішення соціальних проблем, що надає суспільству соціальну стабільність. Зазвичай такі процеси сприяють припливу капіталу і підсилюють стабілізаційні потенції розвитку суспільства.

Що здійснюється міжгалузева конкуренція, пов'язана з постійним переливом капіталів, з формуванням єдиної міжгалузевої норми прибутку, також створює ситуацію, коли послаблюється хаотичне переміщення капіталу.

Стійкість господарських зв'язків у суспільстві, загальна економічна рівновага, досягнута в масштабах народного господарства і в його галузях, здійсненні за умови, коли сукупний попит задовольняється, продавці продали свої товари.

Загальна економічна рівновага, що лежить в основі забезпечення стійкості розвитку народного господарства, припускає, щоб продавці знайшли своїх покупців, покупці змогли задовольнити свій платоспроможний попит. При цьому не утворюються ні дефіцити, ні надлишки товарів, тобто формується ситуація рівності сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Умови загальної економічної рівноваги орієнтуються на узгодження господарських зв'язків, що веде до скорочення витрат суспільства, пов'язаних з виробництвом, надає йому стійкий характер. Це означає, що економічне зростання відбувається на збалансованій основі. Збалансованість характеризує узгоджене розбиття економічних процесів у суспільстві. Зв'язаність безлічі економічних явищ обумовлює необхідність зведення локальних пропорцій до пропорційності, що диктується розвитком єдиної економічної системи. Ця пропорційність не може бути представлена як механічна сума локальних пропорцій. Переплетіння і взаємообумовленість економічних процесів неминуче призводить до їх підпорядкування, коригування їх величин, що формує новий якісний рівень пропорційності, який визначається єдністю економіки.

На економічні пропорції впливають і випадкові чинники, тому пропорційність у народному господарстві складається як тенденція, тим більше, що окремі елементи, сфери економічної системи мають відносну автономністю. Тому узгодження економічних процесів завжди відносне. Воно припускає можливість певних відхилень у межах збереження стабільності економіки як цілісної системи. Економіка в такому випадку працює в стаціонарному режимі. Вихід економічних співмірність за його рамки позбавляє народне господарство можливостей ефективно розвиватися, вирішувати економічні та соціальні проблеми. Це надає економіці стан нестійкості і стагнації.

Коли економіка розвивається, зберігаючи стабільність, це означає, що вона не накопичує диспропорцій і вчасно їх долає. Якщо при цьому забезпечується приріст реального національного доходу, їй властивий збалансований економічний ріст.

Збалансований (рівноважний) зростання економіки передбачає узгоджений динамізм складових її структурних блоків, підпорядкований розвитку народного господарства як цілісної системи. Збалансований, рівноважний зростання досяжний при різних комбінаціях ресурсів. Результат вийде різний, тому збалансованості можна досягти при різній ефективності виробництва.

Збалансоване зростання, ефективне зростання - не тотожні поняття, хоча вони і припускають один одного.

Процес збалансування економіки по суті є постійним і нескінченним. Економіка змінюється, ускладнюється, виникають потреби в принципово новому виробництві, у розширенні асортименту та в підвищенні якості продукції. Тому вимоги до збалансованості можуть залишатися на колишньому рівні, тому що постійно змінюються параметри структурного оптимуму економіки.

Не та економіка ефективна, що звільнилася від диспропорцій, що недосяжне, а та, яка має здатність мобілізувати наявні потенції і найбільш швидко виходити з ситуації, що незбалансованості, динамічно налаштовуватися на нові вимоги життя.

Вихід економіки на траєкторію збалансованого зростання є гарантом сталого і стабільного розвитку, що знижує невиправдані тенденції анархії виробництва і зменшує пов'язані з ним господарські втрати. Однак НТП постійно ставить перед економікою нові вимоги, що призводить до необхідності нових виробничих рішень, нових господарських зв'язків, ломки старих. У результаті досягнута раніше збалансованість з позицій нових вимог НТП розглядається вже як диспропорциональность. Виникає рух суспільства до нового, більш високому рівню збалансування економіки, що піде в минуле при настанні нового етапу розвитку НТП.

Складність господарської структури суспільства обумовлює багатогранність процесу збалансованості, необхідного для сталого зростання.

Типи збалансування економіки наступні збалансованість за обсягом і асортиментом (види споживчих вартостей) приводить у відповідність структуру й обсяги виробництва до структури і об'емрм платоспроможного попиту на кінцевий продукт, відповідно, до структури і величиною кінцевого споживання. Одним з проявів збалансованості за обсягом і асортименту стає факторна збалансованість. Вона грунтується на узгодженні між факторами виробництва (речовими і особистими) і випуском продукції. Факторна збалансованість досяжна на різній технічній основі.

• збалансованість за ефективністю формує відповідність рівня розвитку пов'язаних між собою галузей, підприємства яких входять до технологічного ланцюжка. Відставання в розвитку будь-якої галузі гальмує можливості розвитку і знижує загальний рівень виробництва інших галузей, веде до зменшення ВВП.

• збалансованість регіональна передбачає чітку узгодженість господарських процесів у певній території.

• відтворювальних збалансованість утворює структуру економіки, спрямовану на формування умов безперервності виробництва, а також визрівання і подальший розвиток джерел економічного зростання. Відтворювальних збалансованість має багато напрямків. Відзначимо найважливіші з них:

- Збалансованість економіки в часі здійснюється шляхом черговості господарських процесів і підпорядкування поточних завдань цілям довгострокової перспективи;

- Забезпечення взаємозв'язку між процесами формування доходів і накопиченням заощаджень населення. Рівень доходів у країні повинен бути достатнім для ощадного процесу;

- Збалансованість між процесом накопичення заощаджень і вкладення інвестицій;

- Збалансованість між досягненням більш високих темпів економічного зростання і збільшенням частки накопичення у ВВП або підвищенням ефективності розміщення та використання інвестицій;

- Збалансованість між інвестиційним процесом і відновлювати основні фонди. В ефективно розвивається, інвестиційні вкладення перекривають витрати на відновлення витраченого потенціалу.

- Збалансованість форм господарювання відображає процес знаходження своїх ніш на ринку різними видами бізнесу: великих, середніх та малих.

Сам процес збалансованості економіки здійснюється головним чином через ринковий механізм, рушійними силами якого виступають міжгалузева і внутрішньогалузева конкуренції, на основі яких відбувається перелив ресурсів по мінливим потребам суспільства.

Держава може сприяти досягненню структурного рівноваги через проведення промислової та структурної політик, створюючи преференції ефективного інвестиційного процесу.

В даний час Росія позбулася ілюзій ефективного розвитку на основі бюджетного дефіциту, за рахунок нарощування державного боргу.

Дефолт 1998 р., знецінивши національну валюту, прибрав з російського ринку частину імпорту, що забезпечило конкурентоспроможність національних виробників, що мають засоби до імпортозамеще-нію. Вони наростили виробництво за рахунок раніше потужностей, що простоюють. Це було зростання поки що без інвестицій. Однак він їм дав мультиплікаційний ефект: викликав зростання зайнятості, обсяг платоспроможного попиту і стимулював подальше Пропозиція у споживчому комплексі. Безумовно, подібна тенденція покращувала можливості економічного зростання.

Однак економічне зростання мав своїм джерелом не тільки конкурентні переваги, викликані дефолтом. Певною мірою його умови були сформовані раніше, оскільки до цього часу структурні деформації почали кілька згладжуватися. Багато підприємств вже набули навичок адаптації до ринку, здійснили певний перепрофілювання до фінансової кризи, змогли його витримати, а після кризи зуміли зайняти нові ніші на ринку, залишені колишніми імпортерами. У 1999 р. вперше після початку 90-х рр.. відзначено зростання приватних інвестицій. Інвестиції в основний капітал зросли на 4,5% у порівнянні з 1998 р.

Подальший економічне зростання стримується державним боргом, виплати за яким відтягують інвестиційні ресурси суспільства. Як і раніше, для забезпечення стійкості економічного зростання залишаються актуальними:

• диверсифікація внутрішнього ринку;

• підвищення зрілості ринкових сил;

• формування конкурентного середовища;

• відхід з ринку підприємств, що випускають продукцію з негативною доданою вартістю;

• необхідність інституційних реформ власності; зміцнення прав, кардинальне поліпшення інвестиційного клімату.

Останнім часом намітилася і нова парадигма економічного зростання. Ще недавно вважалося, що локомотивом такого зростання в нашій країні мають стати експортери сировинних ресурсів та їх основа - ПЕК. Сьогодні відзначається, що подібне напрямок додає економіці сировинну спрямованість і консервує в них технічне та технологічне відставання. Більш того, у пресі наголошується, що отримання так званих нафтодоларів, створює можливість зберігати у виробництві досягнутий рівень менеджменту та технологій і при існуючій незбалансованості економіки. Ця обставина об'єктивно перешкоджає проведенню господарських реформ. У довгостроковій перспективі більш вигідною позицією стає орієнтація на інноваційну діяльність. Вона може використовувати в більшій мірі досягнення космічного комплексу і ВПК. Тому промислова політика держави повинна передбачати пріоритетний розвиток цих галузей.

У той же час стійке економічне зростання має забезпечуватися за рахунок нарощування потенціалу споживчих галузей. Останні, як відомо, реалізовують кінцевий продукт і акумулюють «живі" гроші. Попит, що виходить від зазначених виробників, повинен поступово розширювати свої масштаби, поширюватися на ланки подальшої економічної ланцюжка. Такий процес розширює масштаби інвестиційного попиту у країні.

Слід звернути увагу на ще дуже важливий напрямок зростання інвестиційного попиту. Висока зношеність устаткування, небезпека аварій і зупинки виробництва робить настійним оновлення основних фондів. Вітчизняна верстатобудування при таких умовах має користуватися державною підтримкою і входити в так звані точки зростання, на які поширюються пріоритети промислової політики.