Нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами в Росії
У перші роки послереволюціонине «цивільний оборот був незначним і нотаріальна діяльність істотного розвитку
не отримала, вона обмежувалася задоволенням потреб у посвідченні різного роду обставин: засвідченням вірності копій з документів, посвідчення справжності підписів і т.п. ».
За ст. 5 Положення про державний нотаріат РРФСР від 4 жовтня 1922 р. на нотаріальні контори покладалося:
1) вчинення всякого роду актів, для яких діяли узаконення і цим Положенням встановлено нотаріальний порядок вчинення;
2) засвідчення всякого роду договорів, що укладалися державними та громадськими установами та підприємствами як між собою, так і з приватними особами та їх об'єднаннями, для яких діяли узаконення встановлений нотаріальний порядок засвідчення;
3) вчинення й засвідчення, за бажанням сторін, таких договорів, які можуть бути вчинені і без участі нотаріуса;
4) вчинення протестів векселів;
5) засвідчення довіреностей та копій з усякого роду документів і випісей з торгових книг, а також справжності підписів;
6) посвідчення за вимогам посадових осіб та установ, а також приватних осіб безперечних обставин, як-то: часу пред'явлення документів, знаходження особи в певному місці, подання пояснення, або вимоги від однієї особи до іншої і т.п.;
7) видача випісей і копій з нотаріальних книг та реєстрів тощо;
8) прийняття на зберігання наданихрізними особами документів.
Відповідно до ст. 24 Положення обов'язковому засвідчення в нотаріальних конторах підлягали:
а) договори про заснування торгових і торгово-промисловий товариств;
б) договори про складання третейських записів;
в) доручення на управління майном (торгові) і на ведення судових та адміністративних справ.
У Положенні від 24 серпня 1923 була змінена лише редакція статті, яка передбачала, які види нотаріальних дій вчиняють нотаріальні контори, проте предметна компетенція їх залишилася без будь-яких змін.
Надалі за Положенням від 4 жовтня 1926 компетенція державних нотаріальних контор була розширена. «З метою звільнення народних судів від справ безспірного характеру» нотаріальним конторам дозволили влаштовувати виконавчі написи на нотаріально посвідчених угодах. Крім того, нотаріальні контори стали здійснювати морські протести, видавати заставні свідоцтва, приймати в депозит грошові суми і цінності, а також грошові суми для виплати за пред'явленими до протесту векселями, здійснювати перекази і свідчити вірність переказів, здійснювати реєстрацію арештів, що накладаються на будівлі та право забудови. Згідно зі ст. 9 Положення до ведення нотаріальних контор відносилося:
1) нотаріальне посвідчення угод і вчинення виконавчого напису на них;
2) вчинення протестів векселів;
3) вчинення протестів заставних свідоцтв, що видаються товарними складами (варрантів);
4) вчинення морських протестів;
5) засвідчення вірності копій документів і виписок з книг і документів;
6) засвідчення справжності підписів на документах;
7) засвідчення часу пред'явлення документів;
8) засвідчення знаходження особив певному місці;
9) передача заяв осіб та установ іншим особам і установам та видача посвідчень з приводу переданих заяв;
10) реєстрація арештів, накладених на будівлі та право забудови, а так само зміни та зняття арештів;
11) видача заставних свідоцтв;
12) зберігання документів;
13) прийняття в депозит для передачі за належністю предметів зобов'язань (грошей і цінностей);
14) прийняття грошових сум для передачі за належністю в оплату за пред'явленими до протесту векселям;
15) зберігання матеріалів нотаріальних архівів;
16) надання технічних послуг при виконанні нотаріальних дій;
17) вчинення перекладів з одних мов на інші й засвідчення вірності перекладів.
До Положення від 4 жовтня 1926 вже через рік стали вноситися зміни. Багато статей цього Положення були виключені, багато доповнені. Найбільш істотним доповненням стало покладання на нотаріальні органи відповідно до постанови ВЦВК і РНК РРФСР від 10 лютого 1930 обов'язки «по охороні спадкових майна».
21 травня 1930 постановою РНК затверджується «Перелік документів, за якими стягнення здійснюється на підставі виконавчих написів нотаріальних органів» 2. З цього часу виконавчі написи стали видаватися нотаріальними конторами по багатьом документах: що встановлює прострочення платежів за індивідуальним товарним кредитом, отриманим боржником у держпідприємстві, споживчому товаристві чи у спілці споживчих товариств; по рахунках за квартирну плату, за комунальні послуги; за договорами оренди місць під торгівлю на базарах, міськихземель і водних просторів; за чеками, пред'явленим до оплати; за заявами про виселення осіб, що живуть на нетрудові доходи, із займаних ними приміщень за невзнос квартирної плати і т.д. З урахуванням усіх вищенаведених змін за ст. 1 Положення від 20 липня 1930 до ведення нотаріальних органів відносилося:
1) нотаріальне посвідчення угод і довіреностей;
2) видача виконавчих написів на документах;
3) вчинення протесту векселів та варрантів;
4) посвідчення несплати чеків;
5) вчинення морських протестів;
6) засвідчення вірності копій документів і виписок з книг і документів;
7) засвідчення справжності підписів на документах;
8) передача заяв осіб та установ іншим особам і.учрежденіям та видача посвідчень з приводу переданих заяв;
9) засвідчення часу пред'явлення документа;
10) засвідчення знаходження особи в певному місці;
11) посвідчення особи одержувачів кореспонденції;
12) реєстрація арештів, накладених на будівлі та право забудови;
13) видача заставних свідоцтв на будівлі та право забудови;
14) прийняття в депозит для передачі за належністю предметів зобов'язань (грошей та цінних паперів);
15) прийняття заходів охорони майна, що залишилися після померлих, і видача свідчень, що підтверджують право спадкування;
16) забезпечення доказів;
17) видача свідоцтв про визнання громадянина безвісно відсутнім і безвісно відсутнього померлим;
18) надання технічних послуг при виконанні нотаріальних дій;
19) вчинення перекладів з одних мов на інші;
20) зберігання документів.
Відповідно до постанови ЦВК і РНК РРФСР від 10 червня 1936 «Про реорганізацію нотаріальнихорганів »до ведення нотаріальних контор і нотаріальних столів Народного комісаріату юстиції почало ставитися засвідчення угод із будівлями, вилучених з ведення комунальних органів, районних виконавчих комітетів та міських рад.
За ст. 10 Положення від 31 грудня 1947 державні нотаріальні контори вже не здійснювали протестів варрантів, не засвідчували особи одержувачів кореспонденції і не видавали заставних свідоцтв на будівлі та право забудови. Всі ж інші нотаріальні дії, передбачені раніше діючим Положенням від 20 липня 1930, вони продовжували здійснювати. Крім того, на державні нотаріальні контори було покладено також засвідчення знаходження громадянина в живих і засвідчення тотожності з'явився особи з особою, зображеною на поданій ним фотографічної картці.
Після 11 березня 1958 державні нотаріальні контори стали видавати тим, хто пережив подружжю свідоцтва про право власності на частку в спільному майні, придбаному подружжям під час шлюбу. До цього право власності на частку спільного майна подружжя визнавалося за пережили чоловіком тільки в судовому поряд-ке1. Після введення в дію з 1 травня 1962 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік2 і Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік3 з компетенції державних нотаріальних контор було виключено скоєння такого нотаріальної дії, як видача свідоцтва про визнання громадянина безвісно відсутнім і безвісно відсутнього померлим. Визнання громадянина безвісно відсутнімта оголошення громадянина померлим з цього часу стало можливим тільки в судовому порядку.
Вищевказані зміни до компетенції державних нотаріальних контор виявилися останніми за радянський період. Вони знайшли закріплення в Положенні про державний нотаріат РРФСР від 30 вересня 1965 Не змінився коло нотаріальних дій, визначений у ст. 3 Положення 1965 р. і в Законі про державний нотаріат РРФСР від 2 серпня 1974 (ст. 14). Такі ж як за Положенням 1965 р. і Закону 1974 нотаріальні дії вчиняються в Росії і в даний час.
До прийняття Закону РРФСР «Про державний нотаріат» нотаріальні контори видавали два види свідоцтв про право власності: 1) свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя за спільною заявою подружжя і 2) свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя за заявою пережив чоловіка. Обов'язковою умовою для видачі другого виду свідоцтв було отримання нотаріальною конторою письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Якщо хоча б один спадкоємець згоди не давав, свідоцтво про право власності подружжя, що пережило нотаріальною конторою не видавалося. У таких випадках подружжя, що пережило на захист своїх прав змушені були звертатися до суду з відповідним позовом.
За ч. 3 ст. 71 Закону РРФСР «Про державний нотаріат» нотаріусам надали право видавати вже тривиду таких свідчень: крім двох вищевказаний, ще й свідоцтва про право власності померлого чоловіка на частку в спільному майні, зареєстрованому за пережили чоловіком. Такі свідчення видавалися тільки за згодою подружжя, що пережило. Змінилося і одна з умов видачі свідоцтв про право власності подружжя, що пережило: нотаріальні контори були звільнені від досить напруженою процедури отримання письмової згоди від спадкоємців на видачу такого свідоцтва і повинні були, просто сповіщати спадкоємців, які прийняли спадщину, про право подружжя, що пережило на отримання свідоцтва про право власності.
У містах і населених пунктах, де існували перші державні нотаріальні контори, виконання окремих нотаріальних функцій було виключено з компетенції інших державних нотаріальних контор цих міст і населених пунктів. Так, за Положенням 1926 реєстрація арештів, накладених на будівлі та право забудови, а також зберігання архівних матеріалів по місту та відповідному повіту покладалися на перші нотаріальні контори (ст. 4).
Пізніше органам юстиції, а потім і судових органів республіканських, крайових, обласних центрів, міст Москви і Ленінграда було надано право покладати обов'язки щодо прийняття заходів охорони спадкового майна, за видачу свідоцтв про спадкування, посвідчення договорів про відчуження житлових будинків виключно на перші державні нотаріальні контори1 . Після прийняття Закону РРФСР «Про державний нотаріат» від 2 серпня 1974 тільки в перших нотаріальних конторах свідчили вірність копійактів вищих органів державної влади і державного управління Союзу РСР, союзних і автономних республік, що стосуються особистих прав та інтересів громадян, а також копій документів, викладених іноземною мовою (ч. 1 ст. 19). Тоді ж на перші нотаріальні контори стали покладати і обов'язок із засвідчення договорів дарування автомототранспортних засобів (ч. 2 ст. 19 Закону РРФСР). У той же час перші нотаріальні контори завжди здійснювали і всі інші нотаріальні дії, передбачені законодавством.