особливості культурницького та політичного етапів національного відродження на західноукраїнських землях

Націоналізація промисловості




Поряд з аграрною реформою в східноєвропейських країнах була проведена націоналізація промисловості і банків.
Можливість усуспільнення власності під ім'я "загального блага", з попереднім і справедливим відшкодуванням, закріплена в усіх західноєвропейських конституціях. Цілі і завдання націоналізацію залежать, перш за все від того, яка модель економіки панує в тій чи іншій країні - ринкова, як в капіталістичних країнах, або державна (одержавлена), як у країнах тоталітарного соціалізму, які застосовуються головні регулятори економічних процесів - ринкові, при певному втручання держави в сферу економіки, або тотально-державні, з допомогою адміністративно-командних методів, жорсткого планування, розподілу та ін
Cоціалістична доктрина спочатку виходить з ідеологічних критеріїв розподілу власності на приватну ( "експлуататорську") і громадську ( "неексплуататорскую"), а також власність на засоби виробництва (у тому числі приватну) і на засоби споживання і пр. При цьому підтверджується, що експлуатація людини людиною може бути знищена, тільки якщо засоби виробництва будуть в усуспільненої або у приватної трудової власності. Відповідно до цих ідеологічними установками в суспільстві тоталітарного соціалізму ліквідується свобода і рівноправність різних форм власності.
Націоналізація у східноєвропейських країнах, прискорена післявоєнної розрухою в промисловості, дуже рано перейшла на соціалістичні рейки. Відразу ж після звільнення майже в усіх країнах було конфісковано майно, що належало німецькому рейху і військовим злочинцям, а підприємства окупантів і колабораціоністів секвестувати, підпорядковані робочого контролю, потім націоналізовані. Ці заходи, що носили відкрите виражений каральний характер, сприяли тому, що у власність народно-демократичної держави за нетривалий час перейшли іноземний капітал, ключові галузі промисловості, фінансові установи.
Незважаючи на те, що, на першому етапі інтереси місцевої міської буржуазії в більшості країн безпосередньо не порушувалися, вже в цей час націоналізація придбала антикапіталістичних спрямованість. У Болгарії та Югославії націоналізація почалася ще у 1944 р. і з самого початку була значною за обсягом.
Переходять у власність держави промислових підприємств у Болгарії сприяв і наявність державної власності до революції (в руках держави вже в цей час було зосереджено 87% видобутку вугілля, 73% виробництва електроенергії, 75%; кредитно-банківських установ, весь залізничний транспорт тощо) . Ще в умовах війни з Німеччиною тут було встановлено робітничий контроль над виробництвом, цінами і розподілом продуктів, введено державну регламентація умов виробництва, розподілу сировини і палива, одноразовий податок на прибутки воєнного часу та ін
В 1945 році за вироком суду було конфісковано майно всіх військових злочинців, у 1946 р. - рухоме і нерухоме майно, придбане "шляхом спекуляції та іншим незаконним способом". У тому ж році у власність держави перейшли кошти та майно всіх страхових товариств, у 1947 р. - тютюнової промисловості (з відшкодуванням). У наприкінці 1947 р. Великим народним зібранням був прийнятий Закон про націоналізацію приватних промислових та гірничорудних підприємств, проведення в життя якого призвело до того, що в 1948 р. в руках приватного капіталу залишалося не більше 5% підприємств.
В Югославії закони, прийняті восени 1944 р. і влітку 1945 р., оголосили власністю держави майно осіб, які співпрацювали з окупантами або перебували в еміграції. Після ж прийняття закону 1946 про націоналізацію промисловості 90% промисловості, фінансові установи, транспорт, оптова торгівля, роздрібна частково перейшли в руки держави. Ще раніше, у 1945 р., тут було встановлено державний контроль над зовнішньою торгівлею.
Націоналізації промисловості в Польщі вимагала розруха, викликана війна. Тут було зруйновано майже 70% промислових підприємств. Цьому сприяло й та обставина, що на частку іноземного капіталу, переважно німецького, у польській економіці доводилося 2 / 3 всіх капіталовкладень, а в окремих її галузях, наприклад в нафтовій, він панував неподільно. Державний контроль над великими і середніми підприємствами, транспортом був встановлений тут ще до прийняття відповідних законодавчих актів. Декретом від 2 березня 1945 встановлювався робочий контроль над значною кількістю "кинутих і надісланих" підприємств.
Ці революційні заходи отримали правову основу в Законі про націоналізацію промисловості 1946 р., який носив такий радикальний характер, що згодом у нього були внесені лише деякі доповнення (у 1948 р. - про остаточний перехід усіх банків у руки Міністерства фінансів, у 1951 р. - про націоналізацію аптек і в 1955 р. - суден каботажного судноплавства).
На відміну від трьох перерахованих вище країн націоналізація в інших країнах проходила поетапно. Так, в Чехословаччині, перш за все, була проведена націоналізація, передбачена Кошицької програмою. На основі президентських декретів, прийнятих в 1945 р., були націоналізовані гірські, енергетичні, металургійні, хімічні підприємства, банки, акціонерні та страхові товариства. Після 1948 р. почалася всеосяжна націоналізація приватного капіталу, яка призвела до того, що в руки держави перейшло 95% всієї промисловості Чехословаччини, банки, страхові товариства, зовнішня торгівля, внутрішня оптова торгівля і пр. Змінився і характер націоналізованих підприємств. Якщо раніше вони поряд з приватними були суб'єктами ринкових відносин, то після 1948 р. - державними підприємствами бюрократичного типу, що належать різним відомствам, діяльність яких підлягала суворому планування та державного контролю.
Більш повільними темпами йшла націоналізація в Румунії, де до проголошення в 1947 р. республіки був націоналізований тільки Румунська банк, управління яким довіряти призначеного королем Раді. Крім того, передбачалося повне відшкодування вартості акцій банку його акціонерам. Було встановлений державний і робітничий контроль над низкою приватних підприємств. До 1948 р. питома вага державної власності тут був незначний, навіть у галузях важкої промисловості: в металургійній він становив лише 20%, в металообробної - 30% і пр. Влітку 1948 р. був прийнятий Закон "Про націоналізацію промислових, банківських, страхових, гірничорудних і транспортних підприємств", доповнений у 1948 р. Законом "Про націоналізацію залізних доріг". Проведення цих законів в життя призвело до того, що в 1952 р. 97% підприємств стало державною власністю.
Особливими шляхами проходило усуспільнення промисловості в Східній Німеччині. На виконання Потсдамських угод від 2 серпня 1945 р. в протягом 1945-1946 рр.. Союзний контрольна рада в Німеччини прийняв ряд юридичних актів, у тому числі Закон від 20 листопада 1945 р. про конфіскацію майна, що належить акціонерному товариству "І. Г. Фарбеніндустрі", і Закон від 20 грудня 1945 р. про покарання осіб, винних у військових злочинах, злочинах проти миру і проти людяності, що передбачає в числі іншого конфіскацію майна згаданих осіб.
У повній відповідності з цими актами в Східній Німеччині було накладено секвестр на майно, що належить гітлерівського рейху, військовим злочинцям, німецьким військовим установам, а також конфісковано майна фашистської партії. Секвестувати власність була передана сваги в 1946 р. спочатку в управління, а потім у власність німецьких земель. Усього в 1946 р. було передано 9281 підприємство, що і склало основу державного сектора у промисловості Східної Німеччини.
Згодом аж до 1953 р. у власність держави НДР було передано велику кількість підприємств, які були за розпорядженням окупаційної влади, радянської власністю, в тому числі ряд промислових підприємств, що перейшли до СРСР у рахунок сплати репарацій.
Разом з тим слід зазначити, що в НДР подальше усуспільнення приватної власності в промисловості і торгівлі не проводилося так радикально, як в інших східноєвропейських країнах. Аж до об `єднання з ФРН 40% підприємств громадського харчування, четверта частина торгівлі залишалися в приватних руках.
З кінця 40-х - початку 50-х рр.. головні цілі економічної політики в східноєвропейських країнах стали прямо зв'язуватися зі створенням "матеріально-технічної бази соціалізму", з індустріалізацією промисловості на основі загальнодержавного планування, яке почалося з введення першого короткострокових планів відновлення промисловості: в Румунії річного, у Чехословаччині дворічного, у Польщі трирічного ( на 1947-1949 рр..), змінивши згодом п'ятирічними планами. Один з перших п'ятирічних планів "створення матеріально-технічної бази соціалізму" був прийнятий в Югославії, головними завданнями плану була індустріалізація й електрифікація країни, перетворення її з аграрної в "розвинуте індустріально-аграрне соціалістична держава".
План не був виконаний у відведені терміни з-за крайньої відсталості економіки, брак кадрів та був продовжений до 1952 З 1953.г. у зв'язку зі значним зміни принципів управління народним господарством, наданням широкої господарської самостійності промисловим підприємствам, система планування Югославії зазнала суттєвих змін. Завдання центральних державних органів стали обмежуватися встановленням головних напрямків економічного розвитку, плануванням загальнодержавних пропорцій виробництва і розподілу. З 1953 по 1957 р. тут передбачалися лише річні плани.
Проведення політики індустріалізації, жорсткого централізованого планування на перших порах принесло безсумнівні плоди, особливо у справі післявоєнної відбудови народного господарства, у створенні деяких нових галузей промисловості, пов'язаних у значній частині з оборонними підприємствами. Стався помітне зростання загального обсягу виробництва, насамперед у важкій промисловості, виплавки чавуну, сталі, видобутку вугілля, виробництва електроенергії.
Протягом перших двох десятиліть (1945-1965) з переважно сільськогосподарських (крім НДР і ЧССР) більшість східноєвропейських країн перетворилися в індустріально-аграрні, в яких був накопичений значний виробничий і науково-технічний потенціал. Це, однак, не супроводжувалося відповідним підйомом життєвого рівня населення. Зростанню виробництва не відповідало і підвищення якості продукції, що стало особливо помітним з середини 60-х рр.., Коли екстенсивна економіка вичерпала свої можливості. З цього часу стало все більш помітним падіння темпів зростання, зниження ефективності суспільного виробництва, що призвело згодом до застою, який на тлі швидкого розвитку світу капіталізму став переростати в значне відставання, особливо помітне в нових галузях і прогресивної технології. Адміністративно-командна система управління економікою зайшла в глухий кут, приводила до все більш глибокої економічної і політичної кризи, спроби подолання якого за допомогою неефективних, непослідовних економічних і політичних реформ виявилися безрезультатними.
Так, наприклад, економічна реформа в Угорщині, націлена на розширення самостійності промислових підприємств, госпрозрахунок, було розпочато ще у 1968 р., але система нормативного управління промисловими підприємствами, заснована на жорсткому розподілі та використанні прибутку, стримувала розвиток таких стимулів промислового прогресу, як ринкові відносини, конкуренція та ін Чи не призвів до бажаного ефекту і "самоврядний ринковий соціалізм" в Югославії через штучне дроблення промисловості, введення вкрай обтяжливих податків, на погашення яких йшли майже всі доходи підприємств. Почався процес економічних і політичних реформ у Чехословаччині в 1968 р. був зупинений прямим збройним втручанням ззовні. Провал всіх цих реформ приводив до все більшого переконання народів цих країн в неможливості виходу з тупика без повного усунення тоталітарних економічних і політичних порядків.

классификация пыли