Ізраїль. Держава Ізраїль

Держава у Західної Азії на узбережжі Середземного моря.

Територія в кордонах, певних резолюцією 181 ГА ООН 1947 р., 14,1 тис. кв. км, а разом з територією, приєднаною в ході арабо-ізраїльської війни 1948-1949 рр.., - 20,7 тис. кв. км. Столицею оголошений р. Єрусалим.

Населення - 6,1 млн. чол. (1999) близько 81% - євреї решта - здебільшого араби.

Офіційні мови - іврит та арабська.

Релігія - більшість віруючих сповідують іудаїзм, поширені також іслам і християнство.

В XI-Х ст. до н.е. утворилися давньоєврейські царства Юда Ізраїль й. Давньоєврейська державність у Палестині існувала з перервами викликаними війнами і чужоземної окупацією, до середини I в. до н.е., коли Палестина була завойована римлянами. У VI в. територія Палестини завойована арабами, в XI ст. - Хрестоносцями, у XIII ст. Єгиптом, XVI в. - Османа турками. Наприкінці XIX ст. на територію сучасного Ізраїлю почалася єврейська еміграція з метою створення національного вогнища. У ході Першої світової війни 1914-1918 рр.. Палестина окупована Англією, що отримала від Ліги Націй мандат на керування даною територією.

Сучасна держава Ізраїль була утворена 14 травня 1948 на основі резолюції ГА ООН от 29 листопад 1947 про скасування англійського мандату на Палестину і про створення на її території двох незалежних держав єврейської та арабської.

Державний устрій

За формою державно-територіального пристрою Ізраїль унітарна держава. В адміністративному відношенні країна розділена на 6 округів.

Формою правління Ізраїль - парламентська республіка з унікальною системою влади. З 1996 це єдина країна світі де Президент обирається парламентом, а Прем'єр-міністр - безпосередньо громадянами. Політичний режим - демократичний.

Ізраїль не має конституції як особливого правового акту, яка має вищу юридичну силу. Її заміняють окремі Основні закони. З 1958 по 1988 р. Кнесет (парламент) прийняв дев'ять таких законів (про Кнесеті, про землі Ізраїлю, про президента, про Уряд, про державну економіці, про армію, про Єрусалим - Ізраїлю столиці, про судоустрій, про вибори). Незважаючи на назву "Основні" ці закони приймаються та змінюються в тому ж порядку, що й інші. Єдина їх відмінність полягає в тому, що вони не можуть бути припинені, змінені постановами про надзвичайний стан. Тільки окремі статті є "укріпленими", тобто для їх зміни потрібно абсолютна більшість всіх членів Кнесету (наприклад, про проведення парламентських виборів за пропорційною системою). У березні 1992 р. були прийняті 2 нових Основних закону: про свободу професій і про людську гідність і свободу. Перший з них, прийнятий у новій редакції у 1994 р., є цілком "укріпленим". В останні десятиріччя були прийняті і інші закони, які хоч і не іменуються Основними, ставляться до них за своїм змістом.

Відсутність конституції в Ізраїлі нерідко пояснюється триваючої боротьбою між прихильниками світської і теократичною концепцій щодо ролі релігії в державі і правовій системі (останні заперечують необхідність іншої конституції, крім Тори).

Законодавча влада належить однопалатному парламенту Кнесету, що складається з 120 депутатів, що обираються на 4 роки загальним виборчим правом за системою пропорційного представництва.

З 1996 р. вибори до Кнесету проводяться спільно з прямими виборами Прем'єр-міністра. Раніше Прем'єр обирався правлячою партією. Дострокові вибори до Кнесету 1996 могли бути оголошені лише шляхом прийняття самим Кнесетом рішення про це (у формі закону). З 1996 р. Прем'єр-міністр з відома Президента отримав право розпускати Кнесет, якщо визнає, що більшість його членів перебуває до нього в опозиції.

Законодавча влада Кнесету практично не має обмежень, оскільки на прийняті їм закони не може бути накладено вето і вони не можуть бути анульовані Верховним судом.

Кнесет також має широкі повноваження щодо керівництва і нагляду за діями Уряду. Він затверджує бюджет, контролює діяльність Уряду (Кабінету) шляхом депутатських запитів до міністрам, проводить парламентські розслідування, нарешті, може відправити Кабінет у відставку шляхом вотуму недовіри.

Відповідно до прийнятої в Ізраїлі британською моделлю здійснюється законодавча ініціатива головним чином Кабінетом. Закони приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні депутатів Кнесету (будь-яке число останніх становить кворум). Виняток із загального правила складають закони, що вносять зміни до пропорційну виборчу систему, а також щодо Основних законів, у цих випадках потрібна більшість, яка визначена відповідно до закону.

Глава держави - Президент, Кнесетом обирається на 5 років. Його статус визначається Основним законом 1964 Ніхто не може Президентом більше 2 термінів поспіль.

Політичної ваги Президент практично не має, він виконує в основному церемоніальні функції. Президентські повноваження зазвичай здійснюються за рекомендацією відповідних державних міністрів. Підписує Президент угоди, ратифіковані Кнесетом, і закони, крім тих, які стосуються його повноважень. У відміну від голів держав в інших країнах ізраїльський Президент не має права вето. Президент також призначає дипломатичних представників, приймає вірчі грамоти.

Виконавча влада представлена урядом на чолі із Прем'єр-міністром. З 1996 р. його безпосередньо обирає населення. Кандидат в Прем'єр-міністри може балотуватися від партії (або кількох партій), яка має не менше 10 мандатів в Кнесеті, або зібравши 50 000 підписів. Вона повинна очолювати свій партійний список і бути не молодше за 30 років. Максимум перебування на посаді - 2 терміни. Прем'єр-міністр як глава Кабінету фактично здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою країни, але всі важливі рішення він подає на затвердження Кнесету. Прем'єр-міністр призначає (зі схвалення Кнесету) і звільняє інших членів Кабінету.

Кабінет відповідальним перед парламентом. Вотум недовіри Уряду має бути винесений більшістю в 61 голос. У цьому випадку проводяться нові вибори і Кнесету, і Прем'єр-міністра.

Кнесет може висловити вотум недовір'я голові Уряду більшістю в 81 голос або змістити останнього звичайним парламентською більшістю в 61 голос за здійснення морально-етичного проступку. У цих випадках переобирається тільки Прем'єр-міністр.

Правова система. Загальна характеристика

Держава Ізраїль має змішану правову систему, в якій поєднуються риси романо-германського (континентального) і англосаксонського права. Крім того, в країні діють одразу дві системи релігійного права - єврейська і мусульманська, що застосовуються до представників відповідних конфесій.

Змішаний характер ізраїльського права породжений самою історією утворення держави Ізраїль. Оскільки територія сучасного єврейської держави до 1918 р. належала Туреччині, місцеве право спочатку формувався на підставі правових джерел Османської імперії. Основу османського права, яке діяло в Палестині, джерела складали різного походження. Право власності було викладено в кодексі "Маджалла". Він представляв собою сукупність норм ісламського права ханіфітського школи, підготовлене турецькими окупаційною владою в 1869-1876гг. В області сімейно-шлюбних відносин і спадкоємства діяло некодіфіцірованное ісламське право, а сфера торгівлі регулювалась законами, що турецькі султани переписали дослівно з французьких джерел.

Після того як Великобританія в 1922 р. отримала мандат Ліги Націй на управління Палестиною був ухвалений Декрет (British Palectine Order of Aug. 10. +1922) Згідно ст.46 якого усім судам підмандатної території наказувалося застосовувати повному обсязі законодавство Османської імперії діяло 1 лютого 1914, турецькі закони, видані пізніше а також всі юридичні акти, приймаються властями підмандатної території. Далі, відповідно до звичайної практики британської колоніальної адміністрації Декрет уповноважував судів у всіх випадках, коли в застосовуваному законі відсутні необхідні норми, діяти на підставі загального права і права справедливості. За той період, коли Палестина була англійською підмандатної територією (1922-1948), англійське загальне право в значній мірі витіснило франко-Османа. Почалося масове переселення до Палестини євреїв принесло сюди також єврейське релігійне право.

Відразу після проголошення Держави Ізраїль (1948 р.) був прийнятий Декрет, залишав у силі існували на той момент закони, які не суперечать Декларації незалежності або тих законів, які будуть прийняті Кнесетом. Таким чином, у країні збереглися закони Османської імперії (що мали чинність до 1917 р.), багато законів часів мандата, включаючи значну частину британського загального права, елементи єврейського релігійного права і деякі інші.

Нарешті, останній за часом шар ізраїльської правової системи склало законодавство, прийняте починаючи з 1948 р. і що отримала розвиток в практиці ізраїльських суден.

В даний час джерелами права є ізраїльського закони, різного роду підзаконні акти, судові прецеденти, правові звичаї, правова (в тому числі релігійно-правова) доктрина, юдаїські і мусульманські священні книги.

Серед законів як джерел права ключову роль відіграють замінюють конституцію Основні закони, що регламентують такі основні питання, як функції Президента, Кнесету, Уряду та державного контролера, судочинство, службу в армії, свободу підприємництва, захист людської гідності та свободи особистості. Пріоритет Основних законів перед звичайними був підтверджений в 1955 р., коли Верховний суд отримав повноваження перевіряти, чи не суперечать чи закони, що приймаються Кнесетом, Основним.

Ізраїльське прецедентне право являє собою типовий приклад права країн, що дотримуються традицій англійського загального права. Судовий закону 1957 встановлює, що суд керується судовим прецедентом, встановлених вищим судом. Прецедент, встановлений Верховним судом, обов'язковий для всіх судів, крім нього самого. Суддівське нормотворчість особливо помітно при вирішенні незвичайних ситуацій, нових і спірних проблем. Судді удаються до такого діяльності часто під видом тлумачення у формулюваннях, що відносяться до основоположним конституційним принципам (особливо що стосуються свободи особистості). З роками Ізраїлі склався особливий звід прецедентного права на базі рішень Верховного суду, утверджують цивільні права - свободу слова зборів, віросповідання і рівність усіх перед законом - як основні цінності ізраїльської правової системи.

Після 1948 англійські судові прецеденти не мають в Ізраїлі обов'язкового характеру. В даний час суди найчастіше посилаються не на англійську, а на американську судову практику; на неї ж орієнтована і діяльність Верховного суду Ізраїлю. Посилання Іноді зустрічаються рішення на з аналогічних питань в Канаді, Австралії, Німеччини, у Франції.

Звичаї стають джерелом ізраїльського права прямим вказівкою закону або чинності багаторічної практики. Так, ряд звичаїв (ноагім), прийнятих повсюдно на підприємствах і організаціях в Ізраїлі, має таку ж юридичну силу, що оформлений і законодавчий акт. До них відноситься, наприклад звичай завчасно попереджати про звільнення працівника. Навіть якщо цей пункт відсутній у колективному або індивідуальному договорі, роботодавець зобов'язаний за два тижні письмово попередити працівника. В іншому випадку він має право звернутися до суду, що прийме рішення на його користь на підставі повсюдно прийнятого звичаю.

Основним джерелом єврейського релігійного права є Талмуд кодекс релігійних, побутових і правових ( "Галах") приписів юдейства, складений у III ст. до н.е. - V в. н.е. і заснований у свою чергу на Торі (П'ятикнижжя Мойсеєвого).

Нарешті, важливим джерелом ізраїльського права служать міжнародні угоди. Визнано, що норми міжнародного права, схвалені більшістю держав і що не суперечать законам, прийнятим парламентом, застосовуються у Ізраїль як чинне право.

В цілому, на думку більшості учених, елементи англійської правової культури домінують у ізраїльської системі права. Манера ведення процесу способи докази і загальний підхід характеризуються рисами притаманні загальному праву. Те ж саме можна сказати і про ставлення суддів, вчених-юристів та адвокатів до прецедентів, про роль судів і про їхній вклад у розвиток права.

Загальні принципи права Ізраїлю вивчаються як обов'язковий предмет на юридичному факультеті Єврейського університету.

Цивільне та суміжні з ним галузі права

Ізраїльське цивільне право як і правова система загалом носить змішаний характер. Як зазначалося вище, в період британського мандату (1922-1948) переважну роль стали грати норми англійського загального права. Це було досягнуто, по-перше, шляхом заміни законів періоду Османа, заснованих на французьких джерелах, що регулюють приписами англійського походження, по-друге, шляхом інкорпорації низки законів, які діяли в самій Великій Британії, наприклад, в області вексельного права, права компаній і нематеріальних майнових прав. Попутно використовувалися норми, створювані англійським прецедентним правом, які вдягалися тут форму законів.

Посиленню процесу "англізацію" права сприяла й та обставина, що суди широко застосовували загальне право не тільки в тих випадках, коли чинне право не регулювало окремі питання чи навіть будь-які галузі правового регулювання в цілому (наприклад, безпідставне збагачення колізійне чи право), а й коли діючі норми були неясні і вимагали тлумачення.

Регламенти часів підмандатної території засновані англійською праві, діють і понині. Це стосується таким важливим сферам як торгове право і право компаній попри, що з 1972 при тлумаченні цих регламентів англійські судові рішення мають лише рекомендаційний характер.

Навпаки, акти, що базуються на джерелах османського права, що практично втратили своє значення, тому що ізраїльський законодавець починаючи з 1965 р. прийняв безліч законів, які частково змінили зобов'язальне і речове право (мусульманський кодекс "Маджалла" перестав діяти з 1980 р.). Серед них законів були й такі, які зачіпали право договірне, представництво, цесію, торгові угоди та дарування, земельне та спадкове право (закони про договори (засобу захисту при порушенні договору) 1970 г., про договори (Загальна частина) 1972, про продаж 1968 р., про даруванні 1968 р., про зберігання 1967 р., про оренду і займе 1971 р., про доручення 1965 р., про відшкодування шкоди 1968 р., про спадкування 1965 р.). За формою вони ходили моделі континентального права, обмежуючись встановленням основоположних принципів, конкретизувати які надавалося суддям.

На утримання згаданих законів значно вплинули і право континентальної Європи і Гаазька конвенція про уніфікованого регулюванні купівлі-продажу. Наприклад, більшість актів торгового права, як і закони, пов'язані з контрактами та нерухомості, що базуються на європейських правових системах. Закон про нерухоме майно містить принципи, запозичені із Німецького цивільного уложення, Закон про дарування містить елементи італійського права, у той час як концепція доброї совісті у виконанні контрактів є оригінальною ізраїльської інтерпретацією доктрини, запозиченої з німецького права та теорії німецького юриста Ієрінга.

Таким чином, значення загального права для утримання чинного в Ізраїлі громадянського права також поступово зменшується. Однак його традиції, як і раніше впливають на стиль і методи правотворчості в Ізраїлі.

Сімейне право засноване на релігійних нормах. Інституту громадянського шлюбу в країні не існує. Шлюби, розводи, народження і смерті реєструються відповідними установами тих релігійних громад, яких належать наречені, розлучається, народилася і померлі. Стосовно євреїв оформленням актів цивільного стану займаються раввінатскіе суди. При одруженні мається багато обмежень релігійного характеру. Так, жінці заборонено виходити заміж за одного і того ж чоловіка більше одного разу (приміром, якщо другий шлюб виявився невдалим і жінка вирішила повернутися до першого чоловіка). Розлучення може бути здійснений тільки з обопільної згоди сторін; без такої згоди шлюб не може навіть бути розірваний за рішенням суду. Якщо розлучення не бажає дружина, суд може просто дозволити її чоловікові одружуватися ще раз, оскільки Тора допускає багатоженство. На випадок незгоди чоловіка судова практика також виробила певні хитрощі. У сфері сімейно-шлюбних відносин діють закони про шлюбному віці 1950 р. про майнові відносини між подружжям 1973 року, щодо усиновлення дітей 1981 р., про аліменти (гарантії платежу) 1972

Вельми високим рівнем розвитку в Ізраїлі відрізняється трудове право, яке враховує як зарубіжний досвід насамперед країн континентальної Європи так і міжнародні норми по праці. Воно докладно регулює питання сплати праці, умови праці, наймання і звільнення працівників, порядок просування по службі, питання професійної підготовки та перепідготовки, соціальне страхування (через старість, через хворобу, від нещасних випадків на роботі, страхування жінок), питання робочого часу, відпустки і свята.

Джерелами трудового права є міжнародно-правових актів, закони, підзаконні акти, колективні договори, правила трудового внутрішнього розпорядку, статути профспілок та організацій роботодавців, звичаї, судова практика.

Міжнародні акти по праці, насамперед Ізраїлем ратифіковані конвенції МОП, є найважливішим джерелом трудового права, з огляду на відсутність у країні конституції та неповноту трудового законодавства. На початок 1998 р. Ізраїль ратифікував 45 конвенцій. Прикладом може слугувати Конвенція МОП N 87 "Про свободу асоціації та захист права на організацію", яка за відсутності в Ізраїлі закону про профспілки застосовується як внутрішній закон.

Частину законів Основна про працю з'явилася після утворення держави Ізраїль, тобто в останні 50 років. Ізраїль не пішов шляхом створення кодифікованого трудового законодавства. Замість трудового кодексу були прийняті окремі закони (більше 20), що регламентують ключові питання праці та трудових відносин: про колективні договори 1957; про трудові спори 1957; про трудові судах 1969; про робочий час і час відпочинку 1951 ; про щорічні відпустках 1951; про мінімальну заробітної платі 1987; про захист заробітної плати 1958; про працю жінок 1954; про працю молоді 1953; про організацію служб зайнятості 1959; про вихідному посібнику 1963 р.; про учнівство 1953; про інспекцію праці 1954; про рівність у праці та працевлаштування 1988 Однак процес формування системи трудового законодавства не завершено. До трудових відносин в субсидіарної порядку застосовується цивільне законодавство; наприклад, закони про договори (1970, 1973 рр..). Вельми значний вплив на розвиток ізраїльського трудового права надала судова практика насамперед рішення Національної трудового суду.

Кримінальне право та процес

Ізраїльське кримінальне право склалося в період британського мандата і своїм корінням глибоко йде в англійське загальне право. У 1936 р. англійські власті видали ордонанс про Кримінальному кодексу, що замінив османське кримінальне право, яке діяло в Палестині до приходу англійців. Цей акт не набагато відрізнявся від кримінального законодавства, введеного британською адміністрацією у інших колоніях. Його особливістю було вкрай незначне число загальних дефініцій основних кримінально-правових понять.

Ізраїльський Кримінальний закон 1977 також не є оригінальним законодавчим актом, будучи швидше переклад іврит ордонанс 1936 Оригінальні в основному зміни, внесені Кнесетом в Особливу частину Кодексу.

Ізраїльська система кримінальних санкцій включає вищу міру покарання, висновок (в тому числі довічне), умовне засудження та штраф. На практиці висновок застосовується по невеликій частини справ причому переважають короткі терміни (до року). Смертна кара за вбивство була скасована в 1954 г. Збережена Вона, однак, за зраду (ст.97 Кримінально кодексу Ізраїлю); за злочини, вчинені у військовий час (Закон про покарання нацистів і за співпрацю з нацистами 1950 р. і Закон про попередження і покарання за геноцид 1950 р.); за терористичний вбивство, спробу терористичного вбивства, саботаж, а також використання і незаконне носіння зброї (ст.58 Регламенту про захист при надзвичайному стані 1945 р.). Смертна кара не є обов'язковим покаранням. Єдиний смертний вирок, приведений у виконання з моменту створення Держави Ізраїль, - страта Адольфа Ейхмана у 1962 р., який був повішений після осуду за акти геноциду, здійснені в Німеччині та на територіях, окупованих Німеччиною до і під час Другої світової війни.

Джерелами ізраїльського кримінально-процесуального права поряд із законами є норми загального (прецедентного) права. Загальні положення про кримінальному судочинстві містяться в Кримінально-процесуальному законі 1965 Другий за важливістю акт - Закон про суди 1957, який визначає складу, юрисдикцію і порядок функціонування судової системи, а також багато деталей апеляційних процедур. Є також Положення про кримінальному процесі 1982

У Ізраїлі діє англосаксонська система кримінального судочинства, яка передбачає змагальність боків і досудових в стадіях кримінального процесу. При цьому захисник має право збирати докази, знайомитися з матеріалами, зібраними обвинуваченням. Обвинувачений вправі давати свідчення тільки присутності свого захисника.

У кримінальному процесі Ізраїлю діє інститут угоди (угоди) про визнання провини. До% 80 осіб, засуджених до позбавлення волі, використовують цей прийом, на який дає право поблажливе ставлення суду, а суду надає можливість "згорнути" дослідження доказів. Як правило, угода здійснюється за попередньою домовленістю між захисником обвинуваченого та прокурором, який підтримує обвинувачення.

У той же час на відміну від англосаксонської системи в Ізраїлі немає суду присяжних.

Ізраїльське законодавство передбачає достатні гарантії громадянам проти довільного арешту ув'язнення. Зокрема, застосовується процедура судової перевірки правомірність арешту (Хабеас корпус). Будь затриманий крім обвинувачених у злочинах, загрожують стратою або довічним укладенням, можливо звільнений під заставу. Будь-який утримується під арештом підлягає беззастережному звільнення, якщо судовий процес не почався протягом 60 днів, або якщо вона не закінчився протягом 1 року з дати реєстрації обвинувального висновку. Тільки суддя Верховного суду може продовжити ці терміни.

Судова система. Органи контролю

Судова система в Ізраїлі відповідно до Закону про судової влади 1984 представлена світськими і релігійними судами. Система світських судів включає світові, окружні, Верховний і особливі суди.

Світовий суд діє у складі одного судді. У 1990-і рр.. їх повноваження були значно розширені за рахунок передачі під їх юрисдикцію частині повноважень окружних судів. Світові судів розглядають кримінальні справи, строк покарання за яких не перевищує 7 років, цивільні та сімейні справи.

Окружної суду (1 чи 3 судді) розглядає апеляції за рішеннями світового суду і більш серйозні цивільні та кримінальні справи. У компетенцію окружних судів також входять питання пов'язані з економічними суперечками, банкрутством, скаргами ув'язнених, апеляціями по податках і реєстрації кандидатів для участі в парламентських виборах.

Верховний суд Ізраїлю, або "суд справедливості Вища", вищої є судової інстанцією, вирішення якої обов'язкові не тільки для всіх судових органів, але і виконавчої і законодавчої влади. До складу Верховного суду входять 12 суддів. Голова Верховного суду очолює всю судову владу Ізраїлю. Верховний суд - остання апеляційна інстанція у кримінальних, громадянським, дисциплінарним і виборчих справах; в інтересах справедливості він повноважний втручатися в хід судочинства, звільняти незаконно заарештованих або невинно засуджених; в якості "Вищого суду справедливості" розглядає скарги та позови проти уряду, його установ та офіційних осіб, будучи при цьому судом першім і останньою інстанції. Верховний суд також дозволяє юрисдикційні суперечки між нижчими цивільними і релігійними судами.

Особливі суди (1 суддя) представляють собою органи з чітко визначеною юрисдикцій: транспортні, трудових, військові, муніципальні, адміністративні, у справах неповнолітніх.

Справи, пов'язані з розглядом питань особистого статусу громадян (шлюби, розводи, аліменти, опікунство, усиновлення) входять в юрисдикцію судових органів релігійних громад: раввінатскіе суди для євреїв, шаріатські - для мусульман, друзькі релігійні суди, церковні суди для християн належачий десяти офіційно визнаним в Ізраїлі християнським громадам. Суди рабинату діють на основі стародавніх законів Талмуду.

Кожен тип суду організаційно підпорядкований певному міністерству. Цивільні суди знаходяться у веденні Міністерства юстиції, релігійні Міністерства релігійних справ, військові - Міністерства оборони. У здійсненні правосуддя, однак, всі вони є незалежними.

Судді призначаються Президентом держави за поданням Комітету з призначенням суддів. Цей вищий кадровий і кваліфікаційний орган складається з 9 членів: 3 судді (голови і 2 членів Верховного суду), 2 міністрів, 1 з яких - Міністр юстиції (без права голосу), 2 депутатів Кнесету (без права голосу) та 2 представників ізраїльської Асоціації адвокатів. Очолює Комітет міністр юстиції. Судді призначаються виключно за фаховим, а не політичними міркуваннях. Посада судді є постійної з обов'язковим виходом на пенсію по досягненні 70 років.

Оскільки в Ізраїлі немає формальної конституції, в країні відсутній і інститут конституційного контролю в його класичному вигляді. Його окремі функції виконує Верховний суд, що є основним органом з охорони прав і свобод людини. Верховний суд позбавлений права визнавати закони Кнесету недійсними, проте може анулювати адміністративні правила і підзаконні акти Уряду та місцевих органів на підставі їх невідповідності законам. З 1955 р. Верховний суд отримав повноваження визначати, не суперечать чи закони, що приймаються Кнесетом, Основним законами держави.

Як і у Великобританії, в Ізраїлі відсутній інститут прокуратури. В якості генерального прокурора виступає Головний юридичний радник (генерал-атторней). Будучи головою державної правоохоронної служби, він наділений виключним правом представляти державу у кримінальних, цивільних і адміністративних процесах. Державні установи не має права здійснювати будь-які дії, які, на думку юридичної радника, суперечать закону, до тих пір, поки суд не встановив зворотне. Юридичний радник призначається Урядом, однак у своїй діяльності повністю незалежний від політичної системи. В адміністративному відношенні генерал-атторней підзвітний Міністерству юстиції.

Адвокати в Ізраїлі виступають від імені позивачів і відповідачів в суді, здійснюють захист у кримінальних справах, можуть бути представниками органів і державних установ, юридичних консультантів окремих компаній. Єдина колегія адвокатів Ізраїлю - добровільне об'єднання. Її організація і діяльність регламентовані рядом актів: перш за все законів про колегії адвокатів, що про професійну етику адвокатів Ізраїлю, про державної юридичної допомоги. У складі колегії близько 17 тис. юристів. У ній можуть залишатися і ті юристи, які з адвокатури перейшли на роботу суддями, прокурорами, зайняли посади в державних установах.

Хоч колегія адвокатів - недержавна організація, членство тут протягом певного терміну є обов'язковою умовою для зайняття посади судді, а також деяких інших посад в правоохоронних органах, зокрема прокурорів і слідчих. Так в законі про судоустрій передбачено, що членом Верховного Суду Ізраїлю може особа бути, не менш 5 років складалося членом окружного суду і має свідчення про членство в колегії адвокатів не менше 10 років; з них не менше 5 років - в Ізраїлі (для членів інших суден ці терміни коротше).

Вищим контрольним органом в Ізраїлі є Державний контролер, посада якого заснована в 1949 р. в цілях забезпечення відповідальності державного апарату перед громадою. Державний контролер здійснює перевірку законності, економічності, ефективності і етичного боку адміністративних дій структур та посадових осіб. З 1971 Державний контролер також здійснює функції парламентського уповноваженого (омбудсмана), який розглядає скарги громадян на діяльність державної і місцевої адміністрації. Державний контролер обирається на 5-річний термін таємним голосуванням депутатів Кнесету і підзвітний тільки йому. Державний контролер має необмежений доступ до рахунків, архівів та особистих справах співробітників відповідних установ. Його перевірці підлягає діяльність міністерств, державних установ, оборонної інфраструктури, органів місцевої влади, корпорацій урядових, державних підприємств і т.п. Крім того, він повноважний перевіряти фінансову діяльність політичних партій, представлених в Кнесеті, а також фінансові звіти про проведенні виборчих кампаній та накладати штрафні санкції на порушників.