Лівія. Народна Лівійська Арабська Джамахірія

Держава в Північній Африці.

Територія - 1,76 тис.кв.км. Столиця - м.Тріполі.

Населення - 4,4 млн.чол. (1995) 98% - араби.

Офіційна мова - арабська.

Державна релігія - іслам суннітського толку.

У давні часи Лівія перебувала під владою єгиптян, фінікійців, римлян, Візантії. У VII ст. захоплена арабськими племенами. У XVI ст. захоплена турками і аж до початку XX ст. входила до складу Османської імперії. З 1911 р. - колонією Італії, у 1943 р. в результаті розгрому військ італо-німецької коаліції була окупована Англією та Францією. У1951 р. Лівія проголошена незалежним суверенним державою - "Сполученим Королівством Лівія. 1 Вереснем 1969 група офіцерів лівійської армії чолі з М. Каддафі, входили в "Рух вільних офіцерів юніоністів-соціалістів" повалила монархічний режим і проголосила Лівійську Арабську Республіку (ЛАР). У березні 1977 р. вона перейменована в Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії (СНЛАД).

Державний устрій

Лівія - унітарна держава. Адміністративний поділ - 380 комун (махаллі).

Державно-політичний устрій Лівії своєрідністю відрізняється. Конституції немає, "основним законом суспільства" вважається Коран. Офіційною ідеологічною є доктриною "третього світова теорія" М. Каддафі, основні положення якої викладені ним у "Зеленій книзі". Відповідно до неї традиційні форми сучасної демократії були відкинуті як "фальшиві" і введена система прямого народовладдя Джамахірія ( "держава Мас), розуміється як участь усього населення країни вирішенні питань державного життя.

В березні 1977 були офіційно скасовані колишня державна структура, включаючи уряд і політичні партії, а також парламент в його класичній формі. Первинні народні зборів (ПНС) об'єднуючі все доросле населення країни відповідної комуни (села, кварталу) наділені правом законодавчої ініціативи, вирішення питань господарського і культурного життя на місцях а також правом винесення рекомендацій з питань внутрішньої і зовнішньої політики країни загалом. Кожне народні збори очолює секретаріат, складається з секретаря його заступника, секретарів у справах народних зборів, народних комітетів професійних спілок. Виконавчими органами є народні комітети обирані народними зборами відповідного рівня.

Вищий законодавчий орган Лівії - Всезагальний народний конгрес (ВНК) до якого автоматично входять секретарі ПНС, керівники галузевих народних комітетів представники масових громадських організацій (усього близько 800-1000 чоловік). Робота ВНК проводиться у формі сесій, які збираються зазвичай один раз на рік. ВНК приймає різні закони, резолюції по питанням внутрішньої і зовнішньої політики країни, формує Вищого народного комітету (ВНКом), що виконує функції уряду, а також призначає на вищі державні посади. ВНК сам не має законодавчої ініціативи права, а виходить з рекомендацій народних зібрань. Постійно діючий орган ВНК - Генеральний секретаріат, складається з секретаря ВНК його заступника і трьох секретарів з різних питань. На нього покладені організаційно-технічні функції (контроль за виконанням рішень ВНК, зв'язок з секретаріатами місцевих народних зборів, підготовка матеріалів до чергової сесії ВНК тощо).

Вищим органом виконавчої влади (урядом) СНЛАД є Вищий народний комітет (ВНКом) складу якого затверджується Загальним народним конгресом за поданням революційного керівництва. У ВНКом який очолює його входять секретар, керівники головних комітетів народних (ГHK) - міністерств, а також голова Верховної суду, директор Центрального банку та низку інших осіб. ВНКом загалом ответствен перед революційним керівництвом і ВНК за загальну політику держави, а його члени - за роботу відповідних галузевих головних народних комітетів, які вони очолюють. Делегати ВНК мають право заслуховувати членів ВНКома, вимагати їх відставки. Призначення членів нових ВНКома та їх звільнення затверджуються на засіданнях ВНК відкритим голосуванням делегатів.

Кожен ГНК (міністерство) об'єднує всіх членів народних комітетів, відповідальних за дану галузь на рівні комуни (число членів кожного ГНК 380) і здійснює координуючі функції. Усі народні комітети від ВНКома до низових утворюють єдину виконавську вертикаль.

"Революційне керівництво", створене 1979 з метою "відокремити революцію від влади" М. полягає з Каддафі та ще трьох діячів, які очолили революцію 1 вересня 1969; формально вона не входить в структуру державних органів. Водночас "революційну керівництво" є вищим політичним органом країни формуючим внутрішню і зовнішню політику Лівії і контролюючим діяльність ВНК і ВНКома. Глава Лівійської Джамахірії полковник М. Каддафі, іменований "лідер революції 1 вересня", є Верховним головнокомандуючим збройними силами країни. Не займаючи ніяких інших офіційних постів, М. Каддафі поставлений ніби над державними структурами він не обирається і нікому не підзвітна, має необмежені повноваженнями. Без санкції М. Каддафі не приймається жодне важливе державне або політичне рішення.

Для контролю за діяльністю органів "народної влади" та виконанням рішень посібника, а також для боротьби з опозицією створені "революційні комітети", що підкоряються безпосередньо М. Каддафі.

Правова система. Загальна характеристика

Лівія відноситься до країн з сильно ісламізувати правовою системою. Основою законодавства вважається шаріат. Ряд галузей права колоніальний і послеколоніальний період сформувалися під сильним впливом італійського законодавства.

Після революції 1969 офіційної меті проголошено побудову в країні "справді соціалістичного суспільства" який базується на цінностях ісламських. У рамках цього курсу здійснено низку важливих соціально-економічних перетворень: націоналізовані нафтова промисловість, іноземні банки і компанії, підвищений мінімум зарплати, введено безкоштовну освіту та медичне служба, обмежено приватну власність на нерухомість, значну частину внутрішньої і зовнішньої торгівлі перейшла до рук держави.

У нові часи Лівія стала однією з перших у світі країн, які проголосили курс на відродження мусульманського права та включення його принципів, інститутів і норм у законодавство. У 1971 Рада революційного командування Лівії проголосив ісламізацію правової системи країни. Вирішили, що всі знову приймаються закони повинні грунтуватимуться на принципах шаріату та чинне законодавство слід переглянути під цим оглядом. Виготовлені з цією метою комісії працюють досі.

У 1972 р. були введені в дію закони про захід, заборону відсотків при позиках між приватними особами та покарання крадіжки і розбою ампутацією руки або руки і ноги, що підносилося як перший крок на шляху до "відродження справжнього ісламу". Протягом наступних два роки були прийняті закони про покарання за перелюб і вживання спиртних напоїв, які взяли за висновки основу мусульманського права малікітского толку. У 1977 Коран оголошений "законом суспільства" а 1984 р. прийнятий Закон про шлюб і розлучення, фіксуючий норми шаріату.

З кінця 1980-х рр.. в Лівії почалася деяка лібералізація економічної та політичної сферах (заохочення кооперативних форм власності, приватної торгівлі звільнення частини політв'язнів, дозвіл вільного в'їзду і виїзду з країни). У червні 1988 по ініціативи керівника СНЛАД надзвичайна сесія ВНК проголосив "Зелену декларацію прав людини. Водночас 1994 р. прийнятий Закон про чищення на основі якого розгорнулася кампанія боротьби з корупцією і злочинами у сфері економіки.

Крім мусульманського права та прийнятих ВНК законів у Лівії є ще один, вельми специфічний джерело права. Прийнята на сесії ВНК у березні 1990 р. "Хартія революційної законності" проголошує, що джерелом законність народних зборів і народних комітетів є "законність" самої лівійської революції, а директиви її лідера - М. Каддафі - обов'язкові для виконання.

На сільській місцевості панують традиційні патріархальні відносини. Тут застосовується також звичайне право.

Цивільне та суміжні з ним галузі права

Частное право Лівії як і інших країнах регіону носить змішаний характер. Все відносини особистого статусу (шлюбу, сім'я, здатність, опіка, спадкування) регулюються законодавством, заснованим на мусульманському право, а торговельні відносини законодавством, що відображає переважно європейські правові традиції.

Після революції 1969 нове керівництво націоналізував іноземні банки і страхові компанії а також компанію, займалися збутом нафтопродуктів і газу на внутрішньому ринку. Була секвестувати власність, що належала італійським колоністам. З проголошенням в 1977 СНЛАД в країні прийняті активні масштабів заходи з обмеження діяльності великою й середньої національної буржуазії і ліквідації інституту приватної власності на нерухомість. Запроваджено монополія зовнішньої торгівлі практично здійснена ліквідація приватної торгівлі відчужені надлишки нерухомості. У 1978 проведена кампанія по "захопленню" промислових підприємств; створено органи самоврядування з представників робочих і службовців. Колишні власники приватних підприємств відсторонені від володіння і управління ними. Внаслідок частка держсектора в промисловості досягла 90%. Соціально-економічний розвиток в країні до середини 1980-х рр.. здійснювалося на плановій основі (по п'ятирічкам). 1989 До широко практикувалось надання підтримки субсидій для стабільних і низьких цін на основні споживчі товари, фінансової підтримки держпідприємств.

З кінця 1980-х рр.. до здійснюються Лівії кроки з лібералізації в економічній сфері і відродження малого та середнього приватного бізнесу. Проводиться приватизація оптової і роздрібної торгівлі заохочуються кооперативні форми власності, дозволено установа приватних банків, активно створюються народні акціонерні банки регіонах, покликані сприяти розвитку продуктивного сектора на місцях розпочато установа акціонерних товариств, ухвалено рішення про приватизацію нерентабельних держпідприємств.

Змінилося і ставлення до іноземного капіталу, який знов прагнуть залучити в економіку країни. Джерелами права сфері зовнішньоекономічної діяльності служать наступні акти: Торговий кодекс Лівії; Закон про іноземні інвестиції 1997; Закон про створення комітету сприяння і гарантій іноземних інвестицій 1997; Закон про можливе укладення контракту, минаючи тендер, 1972 р.; Митний закон 1972; Митні тарифи 1974 р., а також ряд інших законів, положень та інструкцій про стягнення податків з іноземних компаній.

Досить оригінальний характер носить земельне право Лівії. 4 травня 1986 Закон N 7 скасував власність на землю в Джамахірії і ввів поняття "використання землі" (до прийняття цього закону в СНЛАД власність на землю могла бути: державної, кооперативної, приватної та вакуфной). Згідно із зазначеним законом юридичні та фізичні особи отримують право використовувати сільськогосподарські землі, причому ці території можуть шляхом купуватися "захоплення". Це стосується обробка землі, тобто людина, яка починає обробляти той чи іншу ділянку автоматично набуває право володіння. Він може залучати до роботи не тільки членів своєї родини, а й інших людей. Власник, однак не може продавати землю або здавати її оренду йому дозволено тільки передавати її спадково. Кожна лівійська сім'я (батьки та їхні неповнолітні діти) має право один на ділянку землі, розміри якої спеціально не обговорюються. Контроль за розподілом земельного фонду здійснює Служба соціалістичної реєстрації нерухомості і документації при ГНК юстиції та громадської безпеки.

Відносно несільськогосподарських земель та житлового фонду поряд з держвласністю офіційно визнається і право приватної власності. Правом власності на нерухомість володіють як особи фізичні, так і приватні компанії, організації і кооперативи. Право здавати нерухомість в оренду надано тільки пільговим категоріям осіб. Кожна лівійська сім'я має право лише на одну одиницю житла, площа якого не обмежується.

Крім згаданих видів власності на нерухомість у Лівії збережена традиційна для мусульманського права система вакуфного землеволодіння з тією лише різницею, що були скасовані приватні вакуфи, що існували до революції.

У період італійського і англійського панування трудові відносини в Лівії не отримали практично ніякого спеціального регулювання. Перші значні акти про працю вже прийняті після отримання незалежності. Після трудове законодавство було кодифіковано (Кодекс про працю 1970 р.).

Високого рівня розвитку досягло право соціального забезпечення. Після революції 1969 г., що проголосила завдання побудови в країні "дійсно соціалістичного суспільства", були проведені заходи щодо поліпшення матеріального статусу трудящих мас: підвищено мінімум заробітної плати, знижено плату за оренду житла і введені безкоштовні медичне обслуговування й освіту. Діяльність системи соцстраху визначається Законом N 13 від 1980 Головна національна корпорація зі соцстраху надає матеріальну підтримку працівникам як державних, так і приватних підприємств і організацій, які оформили відповідні документи і регулярно сплачували внески. Багато соціальні програми фінансуються за рахунок доходів від продажу нафти.

Кримінальне право та процес

У Лівії застосовується КК 1953 р, на який зробив помітний вплив КК Італії 1930, а також КК Єгипту 1937 У лівійському Кодексі відтворені положення італійського КК з питань причинного зв'язку, форм вини, обставин, що виключають кримінальну відповідальність, застосування заходів безпеки. Вплив єгипетського Кодексу виявляється у трактуванні положень про співучасть, стадіях злочину, відповідальності за сукупністю злочинів.

Після рішення про ісламізацію правової системи країни у Лівії були прийняті закони, що відновлюють ряд важливих норм мусульманського кримінального права: про відповідальність за крадіжку та розбій (1972), щодо покарання за перелюб (1973), щодо покарання за помилкове звинувачення у перелюбство (1974) і про відповідальність за вживання спиртних напоїв (1974). Ці акти дозволили застосовувати найбільш авторитетні твори малікітской школи мусульманського права при встановленні відповідальності за вказані злочини.

В основу всіх названих актів було покладено деліктне мусульманське право. Зокрема, за викрадення передбачається покарання ампутацією правої руки, а за розбій - правої руки і лівої ноги. Особа, вчинила перелюбство, підлягає тілесному покаранню 100 ударами батоги, а за помилкове звинувачення іншого особи такому злочині покладається тілесне покарання як 80 канчуків. Вживання спиртних напоїв тягне тілесне покарання 40 ударами батоги, причому таку відповідальність несуть тільки мусульмани, а послідовники інших релігій караються позбавленням свободи і штрафом. Дане законодавство застосовується тільки тоді, коли ознаки скоєного злочину відповідають умовам, встановлених мусульманським деліктне право. В іншому випадку винна особа несе відповідальність за Кримінальним кодексом 1953

Згідно Кримінально-процесуального кодексу 1953 справи про злочини, за які передбачено покарання у вигляді смертної кари, слухаються в колегії з кримінальних справ Апеляційного суду. Обов'язкової Кодекс передбачає перевірку смертних вироків Касаційним судом, але передбачає також, що про це його повинен просити захисник або сам засуджений. Судді можуть знизити покарання керуючись мотивом милосердя. Усі смертні вироки потребують затвердження Загального секретаріатом народного конгресу.

При застосуванні ряду виданих у 1970-х рр.. кримінальних законів, закріплюють приписи шаріату використовуються мусульмансько-правові правила докази.

Після революції 1969 багато кримінальні справи політичного характеру розглядалися різноманітні спеціальними судами і навіть несудовими органами. Жодного ті жодного інші зазвичай не були пов'язані кримінально-процесуальним законодавством.

Судова система. Органи контролю

Протягом кількох років після революції 1 вересня 1969 в Лівії зберігалася колишня судова система, передбачена Законом про судоустрій 1962 У 1973 прийнятий Закон про уніфікацію судової системи відповідно до якого ліквідовані раніше самостійні шаріатські суди, а судова система країни стала включати три основних ланки - сумарні суди, суди першою інстанції і апеляційні суди. Крім того, залишились Верховний Суд і спеціальні суди для віддалених районів. У своєму основі така система збереглася і після прийняття чинного Закону про судоустрій 1976 р., який регулює організацію всіх зазначених судів, крім Верховного, статус якого визначається окремим законом (1982). Згідно з Нім Верховний суд очолює голова, а до його складу входять призначені радники. У структурі Верховного суду є декілька палат кожна з який складається з трьох або п'яти радників. Верховний суд вирішує суперечки про юрисдикції судових органів, та виступає касаційної інстанцією, розглядає скарги на рішення нижчих судів.

Сумарні суди, суди перші інстанції і суди для віддалених районів розглядають цивільні і кримінальні справи, а також справи стосовно особистого статусу які до 1973 входили в юрисдикцію шаріатських судів. Однак при розгляді останньої категорії справ судів продовжують застосовувати процесуальні правила, передбачені Законом 1958 про процес в шаріатських судах.

У 1969 був заснований Народний суд. Хоча спочатку він створювався для розгляду справ про "політичною та адміністративної корупції" колишніх вищих цивільного службовця юрисдикцію його згодом розширили. Суд не був пов'язаний процесуальними нормами і його рішення підлягали перевірці лише Радою революційного командування вищим органом країни тоді. У травні 1988 заснований новий Народний суду з такий юрисдикцією. Новий суд, однак зобов'язаний дотримувати Кримінально-процесуальний кодекс і його рішення можуть бути оскаржені в Касаційний суд.

В Відповідно із Законом N 74 от 1975 деякими судовими повноваженнями наділені первинні народні комітети, які залагоджують незначні суперечки між мешканцями відповідної місцевості за допомогою примирних процедур. Хоча судова система Лівії не включає органи адміністративної юстиції було, згідно із Законом N 88 від 1971 р. в кожному апеляційному суді створена спеціальна палата з адміністративних спорів, рішення якої можуть бути оскаржені до Верховного суду.