Югославія. Союзна Республіка Югославія

Держава на південному сході Європи в центральної частини Балканського півострова.

Територія - 102,2 тис. кв.км. Столиця - м.Белград.

Населення - 10,4 млн.чол. (1991 р.); 62,3% - серби, 16,6% - албанці, 5% - чорногорці.

Офіційна мова - сербський.

Релігія - православ'я, католицизм і іслам.

Повної незалежності майже після 500-літнього підпорядкування Османської імперії Сербія та Чорногорія добилися до 1878 р., коли Туреччина зазнала поразки в Російсько-турецькій війні. У 1918 р. вони увійшли в склад Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. - Королівство Югославія). Після закінчення народно-визвольної війни 1941-1945 рр.. під керівництвом комуністів була утворена (29 Листопада 1945) Федеративна Народна Республіка Югославія (з 1963 р. - Соціалістична Федеративна Республіка Югославія - СФРЮ).

У 1991-1992 рр.. у зв'язку із загостренням міжнаціональних суперечностей СФРЮ розпалася. З її складу вийшли Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина та Македонія. 27 квітня 1992 Сербія та Чорногорія утворили Союзна Республіка Югославія (СРЮ), проголосивши її правонаступницею СФРЮ (міжнародним співтовариством правонаступність СРЮ не визнана).

Державний устрій

В даний час Югославія - федерація, що складається з 2 рівноправних-членів республік: Сербії і Чорногорії. Союзні Республіку суверенною в питаннях, які Конституцією СРЮ не віднесені до компетенції федерації. Кожна союзна республіка у своїй конституції самостійно визначає влади організацію.

В умовах тривалої кризи Югославської федерації 14 березня 2002 був підписаний Договір про перебудову відносин Сербії і Чорногорії, що передбачає створення нової держави, яка буде називатися "Сербія і Чорногорія". За формою нову державу представлятиме "м` яку федерацію "з єдиною представництвом в ООН, загальним повітряним простором і збройними силами. У той же час за Сербією і Чорногорією право визнається на окремий економічний простір, включаючи митні власні, грошові та податкові системи.

До прийняття Конституції нового державного утворення зберігає силу Конституція 1992 За формою правління Югославія є президентсько-парламентською республікою. Політичний режим - щоб демократія в процесі становлення.

Вищий законодавчий орган СРЮ - Скупщина, що складається з 2 палат Вече громадян (нижняя палата, 138 депутатів обираються за нормою 1 депутат від 65 тис. виборців) і Віче республік (40 депутатів: по 20 депутатів з числа депутатів парламентів Сербії та Чорногорії). Союзні депутати обираються терміном на 4 роки. Згідно зі змінами до Конституції СРЮ от 6 липня 2000 Віче республік повинне також обиратися прямими виборами.

Союзна Скупщина приймає рішення про зміну Конституції СРЮ; про прийом інших союзних республік в складу СРЮ, про об'єднання з іншими державами і про вступ до міжнародних організацій; про зміну кордонів СРЮ; вирішує питання війни і миру; оголошує військовий стан, положення безпосередньої воєнної небезпеки і надзвичайний стан; приймає союзні закони, інші розпорядження і спільні акти; приймає союзний бюджет і звіт про його виконання; ратифікує міжнародні договори, коли це входить в компетенцію СРЮ; здійснює контроль за діяльністю Союзного уряду та інших союзних органів і посадових осіб, відповідальних перед Союзної Скупщиною відповідно до Конституції СРЮ та союзним законом; оголошує амністію щодо злочинів, передбачених союзним законом.

Скупщина також обирає і звільняє з посади: Президента Республіки, голови Союзного уряду, суддів Союзної Конституційного Суду, суддів Союзної суду, союзного прокурора, керуючого Народним банком Югославії та інших посадових осіб, визначених союзним законом.

Союзна Скупщина може за спільною пропозицією союзних республік регулювати і інші питання, які не входять до компетенції СРЮ.

Мандат депутатів Союзної Скупщини припиняється достроково, якщо протягом 3 місяців з початку процедури не буде обрано Союзний уряд або прийнятий союзний бюджету. Президент Республіки своїм указом констатує припинення мандату.

Якщо Союзна Скупщина протягом тривалого часу не у змозі здійснювати повноваження, передбачені Конституцією, Союзний уряд, заслухавши думки голів обох веч і депутатських груп, може розпустити Союзну Скупщину.

По загальним правилом вирішення питань, що входять до компетенції Союзної Скупщини, приймають на основі рівноправності обидві палати більшістю голосів кожної з них. Союзні законів з питань про прапор, герб і гімн; союзних виборах депутатів у Віче громадян; виборах Президента Республіки; Союзній суде; Союзної прокуратурі; організації Союзної Конституційного Суду, виробництві у ньому і юридичній чинності його рішень - Союзна Скупщина приймає +2 / 3 голосів у кожної з палат.

Головою СРЮ є Президент, що обирається у відповідності до Конституції з поправками від 6 липня 2000 прямими загальними виборами строком на 4 роки. По колишній редакції Конституції 1992 Президент обирався парламентом країни. Одне і теж особу не може обиратися Президентом більше 2 разів.

Президент Республіки: 1) представляє СРЮ усередині країни та за кордоном; 2) указом проголошує союзні закони; видає грамоти про ратифікацію міжнародних угод; 3) пропонує Союзної Скупщині кандидата в голови Союзного уряду, для чого вислуховує думки представників депутатських груп Союзної Скупщини; 4) з урахуванням думки президентів союзних республік пропонує Союзної Скупщині кандидатів у судді Союзного Конституційного Суду і Союзної суду, союзного прокурора і керівника Народним банком Югославії; 5) призначає вибори в Союзну Скупщину; 6) указом призначає і відкликає послів СРЮ за пропозицією Союзної уряду; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних; 7) присвоює державні нагороди і звання, передбачені союзним законом; 8) здійснює помилування право осіб, що скоїли злочини, передбачені союзним законом.

Виконавча влада здійснюється Союзним урядом, що складається з голови, заступників його і союзних міністрів. Союзний уряд: 1) визначає та проводить внутрішню і зовнішню політику і виконує союзні закони, інші приписи і спільні акти; 2) підтримує стосунки СРЮ з іншими державами та міжнародними організаціями; 3) приймає постанови, рішення, інші акти на виконання союзних законів, інших приписів і загальних актів Союзної Скупщини; 4) утворює і ліквідує союзні міністерства, інші союзні органи та організації, визначає їх організацію і компетенцію; 5) спрямовує і координує діяльність союзних міністерств та інших союзних органів та організацій, а також визнає нікчемними або скасовує їх акти ; 6) оголошує загальну мобілізацію і організує підготовчі оборонні заходи.

Союзний уряд утворюється після виборів Союзної Скупщини. Кандидат у голови Союзного уряду викладає перед Скупщиною його програму та склад. Союзний уряд вважається освіченою, коли Скупщина більшістю голосів всіх союзних депутатів в кожному з веч таємним голосуванням обере його голови.

Голова керує роботою Союзного уряду, він сповіщає Союзну Скупщину про зміну його складу. Відставка Голови тягне припинення мандата всього Союзного уряду.

За свою роботу і роботу Союзної голова уряду несе відповідальність перед Союзної Скупщиною. Він може поставити перед парламентом питання про довіру Союзному уряду. Уряду Мандат, якому висловлено недовіру, припиняється. Союзна Скупщина може висловити недовіру Союзному уряду за ініціативою не менше 20 союзних депутатів одного із веч. Недовіра вважається вираженим, якщо за цей проголосувало більшість від загальної кількості союзних депутатів у кожному з веч.

Сербії та Чорногорії Конституції прийняті відповідно 28 вересня 1990 і 12 жовтня 1992

Сербія є змішаною,-парламентською республікою президентсько. Законодавча влада належить Державній Скупщині, що складається з 250 депутатів, що обираються на 4 роки шляхом прямих загальних виборів. Глава держави - Президент Республіки, який обирається громадянами на років 5. Президентові належать звичайні для глави змішаної республіки повноваження: здійснення зовнішньополітичних зносин, пропонування кандидатури голови уряду, право відкладеного вето і т.д. Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з Прем'єр-міністром, відповідальне перед парламентом. Аналогічну систему органів влади має Чорногорія.

Правова система. Загальна характеристика

Югославія входить до романо-німецьку правову сім'ю, займаючи в ній (поряд із іншими колишніми югославськими республіками) відокремлене місце.

Для королівської Югославії, був характерний правової партикуляризм: після 1918 р. діяли 6 відособлених правових систем (хорватсько-словенська,-словенська далматинського, воеводинского, сербська, чорногорська і боснійсько-герцеговінская), у кожній з яких були присутні елементи римського, німецького, угорського, візантійського , Османа, а також канонічного права. У 1920-1930-і рр.. почалася кодифікація права, істотну роль у якій зіграли місцеві вчені-правознавці.

Прихід комуністів до влади в 1945 р. порушив спадкоємність розвитку югославського права. 23 жовтня 1946 виданий спеціальний Закон про недійсність правових актів, до прийнятих 6 квітня 1941 (день початку війни) і в період окупації. Перед прийняттям нового законодавства такі акти могли діяти в частині, що не суперечила основам нового, народного ладу.

З іншої сторони, комуністи домоглися уніфікації югославського права в масштабах всієї країни. До розширення законодавчих повноважень союзних республік за Конституцією 1974 всі основні галузі, права знаходилися в компетенції федеральної влади. В соціалістичним періодом югославське право, як і країна у цілому, розвивалося своїм власним, оригінальним шляхом. Його вирізняв відмова від кодифікації цивільного права, а також інтенсивний пошук нових форм громадського і виробничого самоврядування в конституційному та господарському праві. Югославія була найбільш ліберальної з усіх соціалістичних країн; її економіка з початку 1960-х рр.. базувалася на ринкових принципах при збереженні сильного державного сектору в промисловості і значних регулювальних функцій у держави. Наприкінці 1940 - початку 1950-х рр.. ряд галузей югославського права сильним розвивався під впливом радянської правничої школи, але надалі радянські зразки втратили привабливість для югославського законодавця з-за ідеологічних розбіжностей.

У період демократичних перетворень початку 1990-х рр.. югославське право більшою мірою стало орієнтуватись на західно-ліберальні цінності, особливо в конституційній сфері. У той же час перехід від "ринкового соціалізму" до "соціально орієнтованій ринковій економіці" не вимагав такої глибокої ломки цивільного та суміжних з ним галузей права, як в інших колишніх соціалістичних країнах. Збереженню багатьох елементів старої правової системи сприяє те, що Сербія та Чорногорія, що складають нову Югославію, належать не до західного, а до східно-православного типу правової культури з характерним для останньої переважанням общинно-соціалістичних цінностей над індивідуалістичними.

Основним видом джерел права є закони та інші нормативні акти. Всі законодавство ділиться на федеральне (союзне) і республіканська. На вершині ієрархії нормативно-правових актів знаходиться Конституція СРЮ. Конституції союзних республік, союзні закони, закони союзних республік і усі інші розпорядження і спільні акти повинні відповідати їй. Закони, інші приписи та спільні акти, видані в союзних республіках, повинні відповідати союзним законам.

Конституція СРЮ містить перелік питань, щодо яких може законодательствовать федерація: єдиний ринок; правове становище підприємств і інших господарюючих суб'єктів; грошова, банківська, валютна система, зовнішня торгівля і митні збори; система кредитних відносин з іноземними суб'єктами; основи податкової системи, забезпечення конституційних прав та безпеки громадян; оборона і державна безпека; організація федеральних органів.

В даний час на території СРЮ поряд із законодавством Сербії, Чорногорії і нової Федерації продовжує діяти колишнє федеральне законодавство.

Відповідно до Конституції СРЮ міжнародні договори, які ратифіковані і опубліковані відповідно до Конституції і загальноприйнятими нормами міжнародного права, є складовою внутрішнього права.

Судова практика в югославській правовій доктрині не вважається джерелом права.

Цивільне та суміжні з ним галузі права

Основою сербського цивільного права впродовж століть виступали візантійське і місцеве звичаєве право. Рецепція візантійського права в Сербії XIV ст. була особливо помітна саме в області цивільно-правових відносин. Багато інститути речового, зобов'язального і спадкового права були повністю або частково запозичені з Візантії. Проте сербське законодавство і звичай нерідко вносили до них досить істотні корективи. В області шлюбно-сімейних стосунків панували норми візантійського церковного права.

Сучасне цивільне право почало складатися Сербії після отримання країною автономії у складі Османської імперії на початку XIX ст. У 1829 р. князь Мілош призначив комісію для складання цивільних законів, в основі яких має бути покладено кодекс Наполеона. Робота цієї комісії була безуспішною. У 1840 р. князь Олександр Кара-Георгійович заснував нову комісію із тією ж метою. В основу майбутніх сербських законів на цей раз були покладені австрійські зразки. Але і друга комісія засідала довго і марно. Під час відсутності цивільного законодавства нові суспільні відносини регулювалися приватними державними актами та звичайним правом. Старовинні звичаї трималися в Сербії і Чорногорії, особливо у селянство дуже добре.

Цивільне право міжвоєнної королівської Югославії було роздроблений на 6 областей: Сербія (ЦК 1844 р.), Воєводіна (угорське прецедентне право), і Хорватія Славонія (австрійське Загальне цивільне укладення 1811 р.), Словенія і Далмація (те ж австрійське Укладення 1811 з новелами періоду Першої світової війни), Чорногорія (Загальний кодекс про власність 1888 р.). Нарешті, шаріат застосовувався до мусульман на всій території країни. Ця правова мозаїка була скасована рішенням Антифашистського комітету від 3 лютого 1945 р. і законом 1946 Проте старі акти (в якості додаткового законодавства) якийсь час діяли.

У соціалістичний період цивільне право розвивалося (за винятком невеликого кінця періоду 1940-х рр..) На основі концепції "ринкового соціалізму". У період створення єдиного ГК югославський законодавець пішов шляхом прийняття законів по окремих цивільно-правових інститутів (про спадкування 1955 р., про позовну давність 1953 р., о чеках 1946 року, про векселі 1946 р. і ін.) Згідно з Конституцією СФРЮ 1974 регулювання багатьох питань цивільного права перейшло до компетенції республік, що входили до складу СФРЮ. У більшості республік діяли свої закони про спадкування, про власність і так далі, в якому були враховані основні положення федерального акта.

Довоєнний сімейне право Югославії будувалося на суто релігійній основі і, відповідно, сильно відрізнявся залежно від конфесії. У соціалістичний період воно було повністю секуляризованому і уніфіковано, очищена від пережитків феодального минулого. Нове сімейне законодавство склали Основний закон про шлюб (1946), Основний закон про відносини між батьками і дітьми (1947), Закон про усиновлення (1947), Основний закон про опіку (1965).

У соціалістичної Югославії було досить розвинене економічне (господарське) право, в якому основну увагу приділено питанням виробничого самоврядування трудящих. У відповідності до Основного закону про управління державними господарськими підприємствами та вищими господарськими Співтовариствами з боку трудових колективів (1950) на всіх підприємствах, в торгових і сільськогосподарських організаціях на 1-2 роки обиралися робітничі ради. Останні обирали правління, яке брало участь у розробці виробничих планів, здійснював контроль за їхньою реалізацією, піклувалася про трудову дисципліну, розподіляло чистий дохід підприємства. За окремим законом, прийнятим в кінці 1951 року, в загальнодержавному плані намічалися лише загальні пропорції розвитку економічного, виробництва і розподілу. Великі права в плануванні надавались підприємствам, які націлювалися на більш активне використання-товарно грошових відносин. У 1960-х рр.. економічна самостійність підприємств ще більше розширилась. У 1965 р. прийнятий Закон про банкрутство. У 1967 р. дозволені прямі іноземні інвестиції в економіку Югославії.

Нетипова для соціалістичних країн політика проводилася і в аграрному секторі. У листопаді 1951 р. була зупинена розпочата у 1949 р. колективізація. У період цього взято курс на зміцнення постачальницько-збутових кооперативів. Виробничі кооперативи розпускалися. У постановах, прийнятих в 1953 і 1954 рр.., Дозволялася вільний продаж і оренда землі, певне використання найманої робочої сили.

Новий етап у розвитку цивільного та суміжних з ним галузей права пов'язаний зі зміною суспільного ладу в Югославії. Конституція СРЮ 1992 р. (ст.69) гарантує свободу підприємництва і праці, а також право власності. Згідно з Конституцією особи без громадянства не стати власниками можуть землі, а іноземні громадяни купують її тільки "на засадах взаємності відповідно до закону" (ст.70). Природні багатства є державною власністю. Сільськогосподарські угіддя та міська землі можуть перебувати в будь-якій формі власності (ст.73).

Цивільне право в СРЮ як і раніше не кодифіковані. Відповідні блоки регулюються окремими законами, які відображають загальноприйняту в романо-германської сім'ї систему. Так, закони, що регулюють майнові відносини, виділяють речове та зобов'язальне право в якості самостійних розділів цивільного права.

Речові відносини в Сербії і Чорногорії регулюються республіканськими законів про власність, в основі яких лежить Федеральний закон "Про основні майново-правових відносинах" від 31 січня 1980 Крім того, адміністративно-правові обмеження правомочностей власника про експропріацію передбачені законами, які діють в обох союзних республіках СРЮ. Зобов'язальне право грунтується на Законі "Про зобов'язальних відносинах" от 30 березня 1978 зі змінами та доповненнями 1985 р. (їм регулюються також заставні відносини). Спадкові відносини регулюються республіканськими законами про спадкування.

У 1990-і рр.. у зв'язку з переходом від "ринкового соціалізму" до вільної ринкової економіки найбільш серйозні зміни відбулися в господарському праві, яке тепер правильніше називати торговим. Ще в 1989 р. на федеральному рівні прийнято нове законодавство про компанії. Федеральний закон про торгівлю 1993 заклав основи сучасного законодавства про недобросовісну конкуренцію. У грудні 1994 р. Союзна Скупщина схвалила Закон про державні підприємства, скасувавши тим самим категорію "суспільної власності".

Ряд нових законів націлений на залучення до країни іноземних інвестицій (Закон про іноземних інвестицій 1992 р., Закон про вільні економічні зони 1994 р.).

У той же час процеси приватизації та лібералізації в економіці Югославії (особливо у Сербії) здійснюються значно повільніше й обережніше, ніж в інших східноєвропейських країнах. Початок приватизації у Сербії було покладено Законом про умови і процедуру перетворення громадської та інших форм власності 1991 У 1997 р. його змінив новий сербський Закон про перетворення власності. У 1996 р. нове законодавство про приватизацію ухвалене в Чорногорії.

Уряд зберігає за собою право експропріювати власність в "суспільні інтереси". Згідно сербському Закону про експропріацію 1993 держава зобов'язана запропонувати адекватну (принаймні, не нижча за ринкову ціну) компенсацію за експропрійованих власність.

У сфері трудового права прийнято новий Федеральний закон про основи трудових стосунків 1996 г., сербська Закон про трудових відносинах 1993 р., чорногорський Закон про трудових відносинах 1990 Незважаючи на деякі нові положення, вони відображають багато принципів колишнього соціалістичного трудового законодавства.

Кримінальне право

Сербський кримінальне право було вперше кодифіковані в 1349 р. у зведенні законів царя Душана ( "Законник Стефана Душана"), що відбила сильний вплив візантійського кримінального права. Після розпаду сербського середньовічного держави (1454-1459 рр..), Під час турецького панування, реакція проти знову злочинності приватно-правовий характер придбала (кровна помста і відшкодування майнове). В початку XIX ст. (першого повстання сербів) робота в області законодавства було відновлено. Проте аж до 1860 р. кримінальне право Сербії залишалось несистематизованих і розвивалося от случая к случаю. Зберігалася застосування варварських середньовічних покарань. У 1860 р. було видано Укладення про покарання, яке сприйняло норми прусського Кримінального кодексу 1851 Воно встановлювало наступної шкалу покарань: смертну кара, призначається за вбивство, крадіжку, вчинену в третій раз, державні злочину та ін, каторжні роботи від 2 до 20 років, тюремне ув'язнення від 2 до 20 років і тюремне ув'язнення від 30 днів до 5 років , тілесні покарання від 10 до 50 ударів та ін Тілесні покарання були повністю скасовані лише в 1873 р.

У Чорногорії звичай залишався основним джерелом кримінального права до середини XIX ст. У 1855 р. князь Данило опублікував кодекс (статей 95), що містив постанови кримінально-правового характеру. Кримінальний кодекс Чорногорії 1906 представляв майже дослівну копію сербського 1860 КК

До часу утворення Югославії (1918 р.) на відповідній території існувало 6 областей з різним правом, із 6 різними кримінальними кодексами. У 1919-1921 рр.. на всю країну було частково поширено дію кримінальної сербського законодавства. У 1929 р. прийнятий перший общеюгославскій КК.

Кримінальне законодавство народно-демократичної Югославії спочатку складалося з Загальної частини УК 1948 р. (розробленої пiд сильним впливом радянського кримінального права), Закону про військові злочини 1948 р. і ще кількох кримінальних законів. Однак вже в 1948 р. була розпочата робота над новим Кримінальним кодексом, що було прийнято 2 березня 1951 і представляв часткове повернення до Кодексу 1929 Найбільш значні зміни до нього були зроблені в 1959 р. під впливом школи "нового соціального захисту" (сучасні норми про відповідальність неповнолітніх, скорочення максимальних строків ув'язнення і т.д.). КК 1951 діяв як єдиний для всієї Югославії кримінальної закону до 1976 р. Конституція 1974 змінила розподіл законодавчих повноважень між федерацією і республіками, у зокрема у галузі кримінального права. З цього моменту федеральне (союзне) стало законодавство визначати тільки основні принципи кримінальної відповідальності (Загальна частину) і встановлювати її лише по відношенню до тих об'єктів злочинного посягання, які втілюють інтереси федерації в цілому або окремих союзних органів (Особлива частина). Решта питань кримінального законодавства були віднесені до компетенції союзних республік і автономних країв.

28 жовтня 1976 було прийнято новий Кримінальний кодекс СФРЮ, який набув чинності 1 липня 1977 р., а в союзних республіках та автономних краях Югославії протягом червня 1977 були прийняті власні кримінальних кодексів. Як і УК СФРЮ, вони набули чинності з 1 липня 1977

Так само як і колишній, КК 1976 має Загальну і Особливу частини. Однак норми Загальної частини сформульовані набагато докладніше. Республіканські КК поділяються не на Загальну і Особливу частини, а на "частина I" і "частина II". У частині I містяться загальні положення, які, як правило, укладені в 5-6 розділах. У них даються короткі вступні положення, основні положення про виконання покарань, конкретизовані норми, що відносяться до нагляду за умовно засудженими, до заходів виховного характеру і покарань неповнолітніх, і тлумачення окремих понять. У всьому іншому діють норми Загальної частини КК СФРЮ.

Особлива частина Кримінального кодексу СФРЮ 1976 включає 2 категорії норм: a), яке встановлює кримінальну відповідальність за злочини, розгляд яких належить до виключної компетенції федерації (державні, військові, міжнародні) і б) що містять склади злочинів, відповідальність за які передбачена також і республіканським кримінальних законодавством (посадові, деякі економічні та інші злочини, які становлять небезпеку для федерації в цілому). Майже в 1 / 3 (45 з 141) статей Федерального кримінального кодексу 1977 р. на момент прийняття була передбачена смертна кара.

Крім кримінальних кодексів в Югославії існують інші джерела кримінального права. До них відносяться спеціальні законодавчі акти, які містять норми про кримінальну відповідальність за вчинення окремих правопорушень, та інші приписи, порушення яких тягне за собою відповідальність на основі кримінальних кодексів (наприклад, закони про продаж лікарських засобів, про продаж отруйних речовин, про морському і річковому судноплавство 1977 р .).

У 1990-і рр.. в кримінальне законодавство Югославії внесені деякі зміни, пов'язані із зміною суспільного ладу. Одні з них були спрямовані на гуманізацію кримінального права та декриміналізацію втратили суспільну небезпеку діянь, інші - на криміналізацію нового виду злочинних посягань.

Страта в Сербії була скасована у лютому 2002 г., після того, як федеральний парламент прийняв відповідне рішення в листопаді 2001 р.

У червні 2002 р. парламент Чорногорії також прийняв рішення про скасування смертної кари. На практиці смертна страта не застосовувалась в Югославії протягом останніх 10 років.

Судова система. Органи контролю

Судова система Югославії складається з місцевих, окружних судів, верховних судів республік Сербії і Чорногорія, а також Союзної суду. Є також система військових судів.

Відповідно до Конституції СРЮ Союзний суду: 1) розглядає справи як суд вищої інстанції, коли це передбачене союзним закону, приймає рішення про надзвичайні правових засобах, спрямованих проти рішень судів союзних республік з питань застосування союзного закону; 2) дозволяє майнові спори між союзними республіками, а також між Республікою Югославією і союзною республікою; 3) приймає рішення про законність актів союзних органів управління; 4) дозволяє суперечки з питань компетенції між судами союзних республік, а також між військовими та іншими судами; 5) встановлює основні засади однакового застосування законів судами союзних та інших союзних приписів і загальних актів.

Суддів союзного суду обирає і звільняє з посади Союзна Скупщина. Термін їх повноважень - 9 років. Зі свого складу вони обирають голову Союзної суду.

Відповідно до Конституції Сербії судді Верховного суду і нижчих судів обираються Державної Скупщиною довічно. Аналогічна норма передбачена Конституцією Чорногорії.

Прокуратура в Югославії є централізованою організацією, яку очолює союзних прокурором. Відповідно до Конституції СРЮ він використовує правові засоби, передбачені союзним законом, щодо справ, що перебувають у віданні Союзної суду. Союзний прокурор дає вказівки, обов'язкові для прокурорів в союзних республіках, і може взяти на себе кримінальне переслідування у випадку, якщо злочин або інше діяння передбачено союзним законом. Союзної прокурора обирає (на 4 року) і звільняє з посади Союзна Скупщина.

Відповідно до Конституції Сербії прокурори республіки обираються Державної Скупщиною довічно. За Конституцією Чорногорії Скупщина їх призначає на 5 років.

Органом конституційного контролю в Югославії є Конституційний суд (КС). Він складається з суддів 7, що обираються на Скупщиною 5 років. Судді КС зі свого складу обирають голову (на 3 роки).

Союзний КС складає рішення: 1) про відповідність конституції союзних республік Конституції Союзної Республіки Югославії; 2) про відповідність законів, інших розпоряджень і загальних актів Конституції Союзної Республіки Югославії і ратифікованим і опублікованими міжнародними договорами; 3) про відповідність законів, інших розпоряджень і загальних актів союзних республік союзним законам; 4) актів про відповідність загальних політичних партій й об'єднань громадян Конституції та союзним законам; 5) щодо конституційних скарги з приводу порушення окремим актом або дією прав і свобод людини, встановлених Конституцією СРЮ (коли не надана інша правова зашита); 6) про суперечки щодо компетенції між союзними органами та органами союзних республік, як і між органами союзних республік; +7) про заборону діяльності політичних партій та інших об'єднань громадян; 8) про правопорушення в ході обрання союзних органів. Правом виступити з ініціативою про порушення провадження з оцінки конституційності і законності володіє кожен, у тому числі сам КС.

Союзний КС рішення приймає більшістю голосів суддів. Його рішення загальнообов'язкові. Визнані неконституційними закони та інші правові акти перестають діяти.

Власні конституційні суди (з аналогічними функціями) існують у Сербії та Чорногорії.