Міжнародне право як особлива правова система

Міжнародне публічне право являє собою особливу правову систему. Його принципи утворюють фундамент світового порядку, заснованого на законності. Його форми виступають як основні і необхідні інструменти регулювання міждержавних відносин.

Прийнята в 1993 р. Конституція Російської Федерації визначила місце міжнародного права в національній правовій системі. Пункт 4 ст. 15 Конституції Російської Федерації свідчить: «Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору ». Цей факт ознаменував визнання Росією своєї приналежності до єдиного світовій спільноті і остаточне відмова від концепції поділу світу на самостійні світові системи. Конституція підтвердила відповідальність і готовність держави дотримуватися встановлених сучасним міжнародним правом правилами співіснування і співпраці в єдиному світовому просторі. Конституція Російської Федерації відобразила універсальний процес взаємодії і взаємозалежності міжнародного і внутрішньодержавного права, інкорпорований до Основного закону держави загальновизнані принципи міжнародного права.

Сутність визначеного в Конституції Російської Федерації статусу міжнародного права, його місця і ролі у правовій системі країниможуть бути розкриті лише на основі глибокого вивчення специфіки міжнародного права, особливостей його суб'єктів, форм нормотворчості, застосування міжнародно-правових норм.

Міжнародне право, володіючи основними ознаками права, являють собою особливу, специфічну систему права. На відміну від внутрішньодержавного права, що регулює суспільні відносини, що складаються всередині даної держави, міжнародне право являє собою створену і розвивається на основі узгодження воль держав систему юридичних норм, що регулюють відносини, що виникають у рамках світового співтовариства, головним чином, взаємовідносини між державами.

Міжнародне право функціонує в рамках міждержавної системи. Предметом регулювання міжнародного права є відносини:

- Між державами - двосторонні і багатосторонні;

- Між державами і міжнародними організаціями;

- Між міжнародними організаціями;

- Між державами і національними політичними організаціями, які очолюють боротьбу за національну незалежність;

- Відносини між іншими суб'єктами міжнародного права.

Міжнародне право відрізняється від внутрішньодержавного права не тільки про об'єкт регулювання, а й за особливим способом утворення норм, за способами функціонування. Оскільки суб'єкти міжнародного права непідвладні будь-якої наддержавної влади, так як в міждержавній системі не існує судових і виконавчих органів, ідентичних існуючим в державах, застосування норм міжнародного права істотно відрізняється від функціонування і застосування внутрішньодержавного права. Міжнародне право забезпечується добровільним дотриманням або примусом. Примушення в міжнародних відносинах не носить вирішального характеру. Численні ідеї створити у міжнародних відносинах наднаціональну силу примусуне виявилися продуктивними. Більш значущим в міжнародному праві є загальна згода, загальна домовленість, що відповідає як інтересам окремих держав, так і загальним інтересам людства. В основі такого підходу лежить визнання пріоритету загальнолюдських цінностей в ім'я вирішення глобальних проблем, таящіх в собі загрозу виживанню людства. Одночасно слід визнання, що взаємоузгодженість дій держав неможлива без нормативного регулювання відбуваються в міждержавних відносинах процесах.

У разі необхідності виконання норм міжнародного права забезпечується примусом, здійснюваним самими суб'єктами міжнародного права (державами, а також міжнародними організаціями). Отже, підходити до міжнародного права виключно з мірками національного права було б невірно. Разом з тим порівняння міжнародного права і внутрішньодержавного права допустимо, зв'язок між цими системами права не тільки існує, а й посилюється.

Питання виникнення та періодизації міжнародного права до цього часу залишаються дискусійними. Серед вчених переважає думка, що абсолютно точна датування практично неможлива і будь-яка періодизація є умовною.

Сучасне міжнародне право безпосередньо пов'язане з прийняттям 10 жовтня 1945 Статуту Організації Об'єднаних Націй, який відкрив нову епоху в правовому регулюванні міжнародних відносин та нормативно закріпив такі найважливіші принципи міжнародного права, додержання та повага до яких здатна реально забезпечити всеосяжну безпеку всіх проживаючих на планеті Земля.

Дотримання принципів міжнародного права - єдино можливий сьогодні спосіб життя для кожного народу, для кожної держави.Вони гарантують забезпечення кожного народу свій шлях розвитку, його економічну, політичну, військову безпеку, повагу самобутності кожної країни, відповідають національним інтересам будь-якої держави.

Таким чином, склалася сучасна система міжнародно-правових норм, значною мірою відрізняються від старого міжнародного права. Поряд з визнаними принципами, такими, як принципи суверенної рівності держав, невтручання у внутрішні справи, сумлінне виконання міжнародних зобов'язань, з'явилися нові найважливіші принципи міжнародного права. Це - незастосування сили і погрози силою; рівноправність і самовизначення народів; непорушність кордонів; територіальна цілісність держав; мирне вирішення спорів; повагу прав людини; співробітництво; відповідальність держав за агресію і інші міжнародні злочини (геноцид, апартеїд та ін.)

Сучасне міжнародне право - це право, засноване на визнанні взаємозалежності світу і його різноманітті. Його розвитку сприяло закінчення «холодної війни», припинення використання міжнародних організацій як арени ідеологічного протиборства, розширення економічного співробітництва держав. Разом з тим розпад Радянського Союзу, революції в країнах Східної Європи, поява значного числа нових незалежних держав похитнули підвалини міжнародного права, багато в чому засновані на противагу двох «великих держав», вимагають його трансформації з урахуванням нових реалій.

Ситуація, що склалася у світі геополітична ситуація, загострення традиційних глобальних проблем і поява нових ставлять питання про загальне визнання примату права в міжнародній політиці. Це означає, насамперед, неухильне дотримання принципів і норм міжнародного права, перетворення міжнародногоправа на незамінний інструмент досягнення загальних для всього людства цілей. Забезпечення примату міжнародного права в політиці держав визначає необхідність підвищення ролі міжнародних механізмів функціонування міжнародного права, включаючи міжнародні організації, міжнародні суди та арбітражі, розвиток контрольних органів, що спостерігали за виконанням державами міжнародних зобов'язань.