Поняття та ознаки правової держави

Поняття «правова держава» втілює у собі ідеї панування права, рівноправності, справедливості, відсутність позаправові насильства в суспільстві, в першу чергу, з боку держави. Формування цих ідей і практика їх реалізації має тривалу і досить складну історію.

Початок розробки проблеми співвідношення державної влади та права поклали такі мислителі давнини як Солон, Платон, Арістотель. Так, Солон ще в VI ст. до н. е.. говорив про необхідність з'єднання сили державної влади та права. Він вважав, що держава повинна діяти на основі права.

Платон, розробляючи теорію ідеальної держави, писав про те, що в суспільстві має існувати поділ праці між трьома класами - філософами, правоохоронцями та ремісниками. При цьому він вважав, що така держава є законним і що закони повинні чітко і детально регламентувати всі сторони життя членів такого суспільства і регулювати їх діяльність.

Про необхідність панування справедливих законів у суспільстві говорив і Арістотель. Більш того, він, як і Платон, вважав, що тільки при пануванні законів можливе існування держави взагалі.

Ідея панування права, превалювання його над державою була присутня і у всіх більш пізніх мислителів і вчених філософів і правознавців. Термін «правова держава» було сформульовано і утвердивсяв німецькій юридичній літературі в першій третині XIX ст. в роботах К.Т. Велькера, Р. фон просив та ін

У подальшому цей термін набув широкого поширення в різних країнах, у тому числі і в Росії. Його визнавали такі вчені як Б.А. Кістяківський, П. І. Новгородцев, П.А. Покровський, В.М. Гессен, П.І. Палієнко та ін Так, В.М. Гессен писав: «Правова держава в своїй діяльності, у здійсненні урядових і судових функцій пов'язана і обмежена правом, стоїть під правом, а не поза і над ним» 1 .

Одним з головних ідеологів правової держави був І. Кант. Він розробив його основні риси і характеристики, визначив його співвідношення з правом, і на цій основі - взаємовідносини громадян і держави. Так, він вважав, що позитивне і справедливе право існує природно і апріорно, а тому, слідуючи цьому об'єктивному і природному праву, держава разом з громадянами виконує існуючі закони.

Сучасні вчені, в тому числі і російські, характеризуючи правова держава, також обумовлюють його існування пануванням права. Так, В.С. Нерсесянц пише: «правова держава можна визначити як правову форму організації і діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами права, носіями прав і свобод людини і громадянина» 2 .

При цьому В.С. Нерсесянц виділяє два рівнів правовій державі. Перший - це дотримання законності в діяльності держави, і другий - законність самих законів, наявність правових законів. «Правовий закон і правова держава внутрішньо взаємопов'язані: в обох випадках мова йде про різні форми вираження (нормативний та інституційних формах) ідеї та принципу панування права» 3 .

В історії європейських країн є приклади, коли держави, що відрізняються за формою державного правління, пристрої й політичного режиму оголошувалися правовими. Так, наприклад, Бісмарк оголошував Німеччину в період свого правління правовою державою. Потім Гітлер також стверджував, що Рейх є правовою державою. В даний час в Основному законі ФРН записано, що німецька держава - правове.

Порівняння німецької держави різних історичних періодів показує, що між ними існували істотні відмінності. Так, при Бісмарк німецьке держава була монархічною, під час правління Гітлера - фашистським. У них право не займало панівне становище. Держава не було демократичним. Були відсутні широкі права і свободи громадян. Головну роль у суспільстві відігравала держава. Тому ці держави об'єктивно не є правовим. Сучасне німецьке держава може вважатися правовим, оскільки у всіх основних сферах суспільного життя та діяльності державних органів право є головним чинником.

У сучасній юридичній науці розроблені основні ознаки правової держави, що характеризують його як специфічний вид держави.

Першим і одним з головних ознакє відсутність у суспільстві владних структур, що стоять поза і над органами державної влади. Всі державно-владні повноваження повинні належати і здійснюватися тільки державними органами держави. Ніякі інші органи та організації не можуть бути наділені правом здійснювати публічну політичну владу.

Організація, порядок формування і повноваження всіх державних органів повинні бути врегульовані Конституцією і законодавством.

Не може вважатися правовою держава, в якому найвищим державним органом є партія або релігійна формування. Так, в умовах Радянської влади в СРСР керівною і спрямовуючою силою була КПРС. Рішення органів КПРС - з'їздів, Центрального Комітету. Політбюро були визначальними для всіх державних органів, які були зобов'язані їх виконувати. При цьому партійні органи не несли юридичної відповідальності за свої рішення.

Аналогічне положення існувало й існує в деяких країнах, наприклад мусульманських, де дійсними керівниками держави є служителі релігії.

Другою ознакою правової держави є принцип поділу влади. Цей принцип дозволяє взяти під контроль законність діяльності різних гілок влади та неприпустимість узурпації однією гілкою всієї повноти влади в державі. Ця ознака правової держави має дуже важливе значення. Він формувався в теорії і на практиці протягом тривалого часу.

Його ідеї виникли ще в Стародавній Греції. Так, Арістотель писав, що в будь-якій державі є «три елементи: перший - законодорадчих орган про справи держави, другий - Магістратури (саме: які магістратури мають бути взагалі, які з них головні, яким повинен бути спосіб їх заміщення), третій - судові органи » 1 .

Це розділення на три елементи не має прямого відношення до розподілу влади в правовій державі, але вони поклали початок ідеї про такому поділі.

Найбільш повно ця ідея була опрацьована Д. Локком, Ш. Монтеск 'є, І. Кантом, Г.Ф. Гегелем і Т. Джефферсоном. Вони сформулювали необхідність поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. При цьому Монтеск критикував позицію древніх греків. Він писав: «Греки не складали собі правильного уявлення про розподіл трьох влади в правління одного; вони дійшли до цього подання лише у застосуванні до правління багатьох і назвали державний лад такого роду політія» 1 .

Поділ влади Гегель вважав «гарантією публічної свободи» 2 . Ця гарантія полягає в тому, що при поділі влади здійснюється взаємний контроль за законністю здійснення повноважень кожної гілкою влади, недопускати узурпація всієї повноти однієї гілкою влади, а значить і ліквідація демократичних прав і свобод.

Законодавча та виконавча влада за допомогою системи стримувань і противаг стримують одна одну, не дозволяють порушувати законодавство і виходити за рамки своїх повноважень.

Судова влада контролює відповідність актів і дій законодавчої та виконавчої владиКонституції країни, а у разі невідповідності визнає їх неконституційними, і вони втрачають силу.

Поділ влади є організаційною основою правової держави і важливою умовою його існування.

Третім ознакою правової держави є верховенство закону по відношенню до всіх іншим нормативним правовим актам, а також верховенство і пряму дію Конституції як основного закону держави. Останнє означає відповідність усіх законів Конституції і безпосереднє дію основних норм Конституції, в першу чергу стосуються прав і свобод громадян, таких, як рівність усіх перед законом і судом, право на життя, на свободу та особисту недоторканність, недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю, захист своєї честі і доброго імені та ін

Ці та інші норми Конституції, що закріплюють права і свободи громадян, не вимагають прийняття додаткових законів і ніякі закони не можуть скасувати або змінити їх. Суди та інші державні органи при розгляді питань про порушення прав і свобод громадян можуть посилатися безпосередньо на Конституцію як на юридична підстава прийнятого ними рішення.

Четвертий ознака полягає в тому, що основні органи державної влади формуються безпосередньо населенням на основі норм демократичного виборчого права. Дане положення в першу чергу відноситься до органів законодавчої влади, які створюють правову основу життя і діяльності всіх державних та інших органів і організацій, посадових осіб та громадян.

Обраннянаселенням своїх представників до законодавчих органів і контроль за їх діяльністю сприяють вираженню в праві волі народу і закріпленню інтересів громадян. Дана обставина також має важливе значення для панування права в суспільстві, оскільки право, відповідне інтересам населення, сприяє добровільному його виконання, зниження рівня правопорушень, зміцненню законності та правопорядку.

Досконалий і справедливе законодавство є правовою основою правової держави.

Однією з умов існування правової держави є громадянське суспільство, яке являє собою сукупність самоврядних громадських, релігійних, частнопредпрінімательскіх та інших утворень, що діють незалежно від держави, але на основі норм права, моралі, моральних і власних правил. Тим самим громадянське суспільство звужує сферу безпосередньої владної управлінської діяльності держави і розширює правове поле, підвищує роль права в суспільстві.

Одночасно громадянське суспільство сприяє зміцненню законності і правопорядку в діяльності самої держави, оскільки виступає контрагентом у правовідносинах, що виникають між структурами громадянського суспільства і державними органами.

Держава не може бути визнано правовим, якщо його внутрішнє законодавство у сфері прав, свобод і обов'язків громадян не відповідає найбільш прогресивним і демократичним загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права. Відомо, що норми, створені міжнародними органами і організаціями, особливо в сфері прав і свобод людини, обов'язків держав по відношенню до своїх громадян, як правило, багато в чому випереджають за своїм демократизму національні системи права багатьох країн.Тому приведення внутрішнього законодавства у відповідність з міжнародними нормами і правилами сприяє не тільки вдосконаленню правового регулювання та зміцнення демократії, а й переходу внутрішньодержавного права на більш високий рівень, що відповідає вимогам правової держави.

Важливим фактором, що визначає провідну роль права по відношенню до держави, є право громадян оскаржити до суду неправомірні дії і акти будь-яких державних органів і право судів захищати права громадян. Правозахисна діяльність незалежних судів створює реальні можливості для втілення в життя одного з головних принципів правової держави - верховенство закону і дотримання законності в суспільстві.

Найбільша незалежність судів забезпечується у разі, якщо суди утворюють самостійну гілку державної влади - судову, що можливо лише за умови поділу влади в державі.

Реально правова держава може існувати тоді, коли всі громадяни не тільки реалізують свої права, але й виконують покладені на них обов'язки. На думку Канта права і обов'язки нерозривно пов'язані. Їх нерозривність пояснюється тим, що права однієї людини обмежені правами іншого. Це означає, що людина може робити все, але при цьому не порушувати права інших людей, тобто зобов'язаний дотримуватися їх права. Таким чином, вільне існування людини в правовій державі можливе у разі, якщо він, реалізуючи свої права, виконує обов'язки по відношенню до інших суб'єктів права.

Права і обов'язки громадян,а також порядок реалізації прав, виконання обов'язків і відповідальність повинні бути чітко врегульовані законодавством. Таке врегулювання необхідно для того, щоб свобода людини не перетворилася на свавілля і анархію, а носила правовий і раціональний, соціально корисний характер.

У правовій державі законодавство повинно відповідати праву народу, а система органів державної влади - мати правову організацію.

Відомо, що норми права в кінцевому рахунку створює народ. Суспільство в процесі своєї практичної життя і діяльності виробляє норми і правила, які в подальшому набувають форму правових актів.

Народ формує також і інші правила поведінки, такі, як норми культури, моралі, моральності, а також соціальні цінності, якими люди керуються у своєму житті. До їх числа відносяться честь, совість, чесність, порядність, розумність, справедливість та ін Законодавці правової держави, створюючи закони, зобов'язані виходити з цих соціальних цінностей та правил поведінки, сформованих народом.

Організація системи державної влади також повинна формуватися згідно з менталітетом народу, його традиціями, звичаями, соціальними цінностями, національними та іншими особливостями.

У цьому випадку законодавство, характер і структура державної влади будуть відповідати праву народу і сприйматися ним як своє, а не чуже йому явище.

П'ятий ознака правової держави - принцип взаємної відповідальності держави і особистості. Сутність даного принципу полягає в тому, що відносини між особистістю і державою, їїорганами та посадовими особами грунтуються на праві. У результаті держава не може впливати на особистість, в тому числі і примусово, поза норм права. Воно має дотримуватися всі права і свободи громадян.

Одночасно громадяни також повинні виконувати обов'язки по відношенню до держави, покладені на них права, а держава має право вимагати від громадян виконання обов'язків відповідно до передбачених законом умов і з дотриманням процедури примусу.

Держава у свою чергу має виконувати покладені на нього законом обов'язки по відношенню до громадян, такі, наприклад, як захист прав і свобод, майна, недоторканності особи і т.д. Разом з тим громадяни зобов'язані виконувати законні вимоги держави, її органів і посадових осіб. Обов'язки на громадян можуть бути покладені і безпосередньо законом. Наприклад, конституційний обов'язок платити встановлені законом податки.

Таким чином, у правовій державі головним регулятором відносин між громадянами і державою виступає право. Виключається довільна, тобто не передбачена законодавством, діяльність держави по відношенню до громадян і, відповідно, громадян по відношенню до держави.

Правова держава не існує і не може існувати поза зв'язком з економікою країни, її соціальними, культурними, моральними і правовими умовами, які мають великий вплив на його формування та функціонування.

Економічною основою правової держави є багатоукладна економіка, яка діє на основі ринкових законів, рівність усіх формвласності, розвитку частнопредпрінімательской діяльності.

Соціальною основою виступає розвинене громадянське суспільство, яке об'єднує вільних громадян, їх формування, інші недержавні структури, що діють незалежно від держави на основі правових і інших соціальних норм.

Культурної основою виступає досить високий рівень освіти населення і державних службовців, знання ними законодавства, суворе виконання вимог закону державними та іншими органами і організаціями, посадовими особами, громадянами, вміння громадян використати право для захисту своїх інтересів у суді та іншими законними способами.

Моральну основу утворюють загальнолюдські принципи гуманізму, справедливості, рівності, свободи особистості, повагу її прав.

Правовою основою виступає досконале законодавство, відповідне інтересам більшості населення, повністю регулює підлягають правової регламентації суспільні відносини, правомірне поведінку і діяльність держави, її органів, посадових осіб, громадських та інших організацій, громадян.