Законність і її ознаки

У сучасній літературі є два основні підходи до проблем законності:

Перший. Законність розглядається як принцип державного і суспільного життя, вимога неухильного дотримання законів усіма громадянами і посадовими особами.

Другий. Законність розглядається як неухильне дотримання, виконання не лише законів, а й усіх правових розкладів, тобто в даному випадку поняття «законність» розглядається фактично як правомірна поведінка.

Ці два підходи до законності мають свої особливості. Кожен з них має об'єктивні передумови для існування. Функціональний, «поведінковий» підхід до визначення законності може призвести до ототожнення його з правопорядком. Підхід ж законності як до вимоги нерідко означає розгляд його в аспекті, тотожне законодавству. Дійсно, закон за своєю природою наказує певну поведінку, підтримку вимоги обов'язкового характеру. У цьому сенс законодавства. Законність органічно пов'язана з законодавством і не можеіснувати поза його рамками.

Законність і законодавство виникли одночасно. Право є атрибутом правового регулювання, і в цьому аспекті законність похідна від права. Суб'єкти права дотримуються, виконують це норму права. Тому зміст правових норм є змістом законності. У правовій державі, де діють правові закони, існує правова законність чи правозаконності.

Отже, сутність законності полягає в дотриманні і виконанні законів, правопорядок ж є результатом такого виконання, результатом здійснення норм права. Удосконалення законодавства і зміцнення законності є основними засобами зміцнення правопорядку і всього громадського порядку в цілому.

Отже, з точки зору змістовного аспекту, законність є принцип державного і суспільного життя, що представляє собою систему вимог неухильного дотримання законів і їх дійсної реалізації державою, всіма його органами, громадськими організаціями, комерційними фірмами, посадовими особами, громадянами.

Практична реалізація принципу законності є організаційним умовою реалізації права та забезпечення правопорядку.

У змістовному аспекті в юридичній літературі є широке і вузьке розуміння законності. У широкому сенсі законність розглядається як панування законів у суспільному житті, тобто практично вона розглядається як правовий режим, порядок, при якому норми права здійснюються всіма учасниками правових відносин у. У вузькому сенсі законність розуміється як принцип діяльності державних органів, але суть законності це необхідність суворого і неухильного дотримання, виконання і застосування законів.

Крім того, змістовний аспект законностіполягає також у вимозі дотримуватися ієрархію законів та інших нормативних актів, а також у вимозі визнання незаперечності законів (ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його видав).