Основні групи та види злочинів

Класифікація злочинів в римській юридичної культурі зумовлювалася в основному об'єктом злочинного посягання. Бо у загальному вигляді для того, щоб дія була визнана як злочин-crimen, необхідно було припускати, що відбувається посягання на правопорядок «публічних справ», то критерієм для специфікації об'єкта - і відповідно для віднесення дії до тієї чи іншої групи (від чого залежало і передбачуване можливе покарання) - була важливість об'єкта посягання в загальній ієрархії «публічних справ». Залежно від цієї важливості можна виділити не менше 12 спільних груп злочинних дій у римському кримінальному праві.

1) Злочини проти всього співтовариства (versusreipublicae). Суб'єктом цього класу злочинів міг бути тільки римський громадянин, причому в окремих видах - з додатковою кваліфікацією. Найважливішими видами в цій групі злочинів були:а) карається співпрацю з ворогом (військова зрада, дезертирство під час воєнних дій, здача ворогові міста, області, міста або підпал обороняємося об'єкта в умовах бойових дій тощо) - суб'єктом цього виду злочинів були тільки військові особи, тобто римські громадяни в момент проходження ними військової служби; б) повалення конституції, або публічно-правового порядку (змова з метою зміни форми державного ладу або зміни повноважень установ, дії з метою передачі влади невповноваженій особі і т.п.) - у цих злочинах передбачалося , що злочинцем може бути тільки повноправний римський громадянин, який міг чинити реальний вплив на відправлення державних повноважень; в) посягання на магістратські і жрецькі обов'язки та їх виконання (корисливе використання повноважень для зміни публічно-правового порядку і прав римського народу) - суб'єктом цих злочинних дій також могли бути тільки особливі особи: магістрати, жерці; г) нехтування громадянськими обов'язками (відмова від несення військової служби громадянином, невиконання військових порядків та служби, повстання з будь-якою метою, тобто участь у ньому); д) нехтування цивільно - релігійними обов'язками (брехня при трактуванні т.зв. «сівілліних книг» і взагалі релігійних ознак, злочини проти римської релігії) - у цих злочинах суб'єктом могли бути і жінки-римлянки, особливо причетні виконання релігійних церемоній; е) замах на особистість посадової особи ( замах на магістрату, спроба вбити, невдале вбивство государя і т.п.). В епоху пізньоїреспубліки склався особливий підвид всередині цієї групи - 1а) образу величі римського народу (laesemaiestatis). Так кваліфікувалися вбивства посадових осіб, пізніше - государя. Поняття було неконкретним і нерідко охоплювало будь-які, навіть ідейні посягання на владу.

2) Злочини проти релігії християнської епохи. До цієї групи належали три види: а) посягання на порядок, встановлений для державної церкви, і на відправлення церковних служб (форми порушень порядку визначалися не законами, а церковними статутами і трактувалися распространітельно); б) посягання на недоторканність храмів (крадіжка в церкві, порушення храмової території, святотатство по відношенню до культових предметів тощо); в) злочинні форми іноверія (єресь, язичництво, вихід з християнства). Суб'єктом цієї групи злочинів міг бути не тільки римський громадянин, але взагалі будь-який індивід, будь-який станової приналежності, навіть рабського становища, будь-якого віку та статі, причому тут не діяли навіть обмеження, пов'язані з умовним визначенням вменямості особи; такого роду злочини могли бути зробить, і тваринами.

3) Вбивство і прирівняні до нього злочину. Ця група злочинів римського права найбільш точно виражає специфічність взагалі конструкції злочинної дії. По-перше, далеко не всяке вбивство розглядалася як кримінально каране, але тільки в тих ситуаціях, де вбачалося посягання не на особистість, а на її специфічний статус як римського громадянина, носія частині повноважень римського народу. По-друге, особливої кваліфікації підлягалипов'язані з вбивством дії, які свідчили про підготовку, обдуманості і злісному характер посягання на правила публічного правопорядку. З числа цілком караних вбивств виключалися: вбивство раба, дитини, вбивство в разі потреби, на війні, вчинене поза римської території, вбивство перебіжчика, засудженого до смерті, вбивство порушника святості шлюбу батьком потерпілого. Всі інші види вбивств розцінювалися одно і розглядалися як тяжкий злочин. З точки зору наслідків дії всі причетні до вбивства кваліфікувалися єдино як спільники. Додатково кваліфікації підлягали: вбивство зброєю і при здійсненні розбою, вбивство родичів, вигнання плоду або ненароджену дитину. Спеціально кваліфікувалися (як намір здійснювати вбивство): приготування отрут і «любовних» зілля, кастрація, магія і «волхованіе», злісний підпал на кораблі. Прирівнювання цих злочинів до вбивства викликалося презумпцією настання найбільш можливих і найбільш небезпечних наслідків.

4) Зловживання владою стосовно громадян. Основним видом дій, що визнаються тут як злочинні, було насильство посадової особи щодо особистості або майна громадянина, не викликане виконанням магістратських обов'язків, але з використанням атрибутів посади (лікторов, стражників, знаків влади і т.д .). Суб'єкт цієї групи злочинів був суворо спеціальним - посадова особа і лише при виконанні своїх повноважень.

5) Підробка і брехню з правовими наслідками. Сенс цієї групи злочинів полягав у караності посягань на встановлений порядок правових відносин та управління, а також правосуддя:підробка заповітів, фальшивомонетництво, підробки щодо права і закону (помилкове тлумачення закону суддями чи адвокатами, використання вигаданих норм права), підробки щодо мір і ваг, вигадництво щодо спорідненості (при заповіті, опіки і т.п.). Для одних видів злочинів цієї групи мався на увазі спеціальний суб'єкт - суддівські і юрисконсульти, для більшості - будь-які особи, навіть не з числа римських громадян.

6) Статеві злочини. Суб'єкт цієї групи злочинів розрізнявся залежно від внутрішніх видів: у злочинах проти норм шлюбно-сімейного права (інцест, заборонені шлюби, перелюб, нерівний або безчесний шлюб, двоєженство) міг бути звинувачений тільки повноправний громадянин, причому в спеціальних випадках (безчесний шлюб) тільки особливого станового статусу; у злочинах у власному сенсі статевих (викрадення жінок, педерастія, звідництво) могло бути звинувачена будь-яка особа, причому в деяких випадках для власне римських громадян передбачалася вибачити таких дій.

7) Вимагання. До цієї групи відносилися два головних види злочинів: хабарництво чиновників (причому предметами каране хабара могли бути тільки певні речі, головним чином гроші, не розглядалися в якості хабарів, навіть байдуже до їх вартості, їжа і пиття для особистого вживання, почесні подарунки від родичів і тп.) та здирництво при відправленні посадових обов'язків (головним чином при зборі податків). У цій групі суб'єкт був подвійно специфічний: це тільки посадова особа, і таке посадоваособа, від якого прямо залежало вчинення дій в інтересах потерпілого.

8) Злочини проти власності. У класичну епоху римського права до цієї групи належало трохи злочинів, і головним чином крадіжка з додатково кваліфікуючими ознаками; майнові посягання одних римських громадян проти інших вважалися найголовнішим з приватних деліктів і не вабили кримінальних покарань. У пізнішу епоху особливо кваліфіковані види крадіжки, що містили момент громадської небезпеки (нічна, велика за розміром вкраденого, крадіжка в лазнях, худоби, крадіжка зі зброєю в руках, крадіжка з сумок і скринь), стали об'єктом кримінального переслідування. Другим особливо кваліфікованим видом крадіжок була крадіжка майна з елементами посягання на публічний порядок (подружня крадіжка, крадіжка державного та священного майна, врожаю цілком, крадіжка спадщини). При крадіжці також байдужий був момент доторканності: співучасть або пособництво, один або декілька - важливий був тільки доконаний результат дії.

9) Замах на недоторканність особи. Якщо не містилося делікту - особистої образи в результаті дії, і якщо не було більш тяжкого наслідки, то сам факт наміри заподіяти це був злочинним. Каралося будь-яка особа, навіть викриті тільки в спробі завдати особисте пошкодження, тим більше скоїти вбивство.

10) Пошкодження майна. З майна, замах на які розглядалося як злочин, виключалося будь-яке майно приватних осіб. Злочинним було будь-яке зазіхання будь-якої особи, навіть дитини, на цілістьгромадських будівель, будівель, храмів, гробниць і т.п.

11) Передвиборна корупція. Цей злочин (і подібні з ним) на увазі посягання не стільки на власне публічний порядок, скільки на морально-етичні норми співжиття. Суб'єктом міг бути тільки римський громадянин, офіційно допущений до ведення передвиборної агітації на свою користь і особисто викритий у злочині (підкуп виборців). Дії аналогічного сенсу від його імені не розглядалися як це злочин.

12) Злочини проти господарського порядку. До цієї групи злочинів належали головним чином зловживання економічної монополією (накручування цін, відмова у продажу товару будь-якій особі не через ціни і т.п.) і корисливе використання торговельної свободи (скупка товару по дорозі на ринок). Суб'єктом злочину міг бути тільки повноправний господарський суб'єкт (що володів juscoinmercii).