Головна

Вимоги до особистості та діям охоронця

Опікунство або піклування визнавалося переважно чоловічою обов'язком (не кажучи вже про що мається на увазі полноправіі і громадянських якостей особи). Опікуном або піклувальником ні в якому разі не могли бути раб, взагалі особа нижчого станового положення, жінка, іноземець, не могли бути неповнолітні, божевільні або божевільні, глухі, німі. У більш пізній час допускалося, що відносно неповнолітніх може бути встановлена опіка матері чи баби з боку батька. Опікун призначався не тільки для управління майном опікуваного, а й для виховання його (якщо мова йшла про неповнолітніх); у разі опіки над дівчатами що мається на увазі обов'язком опікуна була видача її після досягнення повноліття заміж. У разі піклування або опіки над жінками яка зобов'язана особа повинна було в певних межах наглядати і за суспільною поведінкою опікуваних. Від опіки чи піклування від не можна було відмовитисябез поважних причин; такими були відправлення державних обов'язків, неграмотність, хвороба, вік понад 70 років, учені заняття, часті відлучення з суспільних або державних справ, зміна місця проживання, зайнятість управлінням казенними маєтками. Не можна було також брати на себе більше трьох ОПЕК. Опіка не повинна була здійснюватися неодмінно особисто; якщо вже був один опікун чи піклувальник - не можна було брати другого, але допускалося, що можуть бути допоміжні опікуни чи піклувальники, тобто ті, хто реально здійснював виконання виховних або управітельних обов'язків, а формально відповідальним за опіку було іншу особу.

Опікун (або піклувальник) не повинен був збагачуватись за рахунок майна опікуваного особи, він не мав права відчужувати все майно цілком, а також особливі цінності, що знаходяться у складі майна. Він не міг бути учасником угод щодо опікуваного майна, однією зі сторін, в якій був він сам: тобто не міг від імені опікуваного дарувати собі, продавати, здавати в оренду і т.п. Разом з тим його витрати з управління майном повинні були нагороджуватися за рахунок доходів з цього майна, він мав право продавати майно, визнане що гинуть, втрачають свою цінність і т.п. Вимога про відшкодування понесених витрат або збитків могло бути пред'явлено вже після звільнення від опіки чи піклування.

Опіку чи піклування (виключаючи опіку над жінками) припинялися ззникненням умов для призначення опіки: якщо божевільний видужав, якщо марнотрат виправився, якщо неповнолітній досяг необхідного віку. Природно конкретна опіка припинялася смертю опікуна чи піклувальника або зменшенням його правоздатності за рішенням суду. Не цілком відрегульованим римським правом був момент завершення опіки та набуття особою (знову чи вперше) правової самостійності: вивільнення з-під опіки злоупотребітельной могло відбуватися тільки судовим порядком, але складалися під опікою або піклуванням особи не мали повноважень самі порушувати позов - єдиним виходом була процес , що розпочинається в інтересах опікуваного третьою особою, що не завжди було реально можливо.

Різні зловживання, вчинені опікуном чи піклувальником у процесі управління майном, також могли бути предметом стягнення і зворотної вимоги з боку опікуваного; існували навіть спеціального змісту позови. Передбачалися загальні майнові гарантії опікуну за збереження майна підопічного. Розтрата майна розглядалася як злочин і була приводом до кримінального переслідування.