Кодифікація імператора Юстиніана (Corpus juris civilis)

Вже на відносно ранньому етапі свого історичного розвитку юридична техніка і в цілому культура римського права виявили потребу і прагнення до узагальнення й уніфікації джерел права і випливають з них правових норм. Це прагнення особливо посилилося в імператорський період, коли уніфікація правозастосування в інтересах єдиної правової політики стала практичною державною необхідністю у власних інтересах влади. Розвиток юридичної науки в перші століття н. е.. викликало до життя перші приватні систематизації правових джерел і аналогічного значення комплексні юридичні праці. Так, наприкінці II - початку III ст. юристом папір Юстом був складений систематичний збірник постанов імператораМарка Аврелія в 20 книгах. Приблизно в той же час інший відомий юрист - Юлій Павло - звів докупи все до того часу оприлюднені декрети імператорів. Тоді ж була оприлюднена офіційна кодифікація преторського едикту (див. вище). Справа кодифікації правок видно, було взаємозв'язане з правової політикою імператорів, й узагальнення саме імператорських постанов розглядалося як головне в цій роботі. На початку IV ст. був складений Кодекс Грігоріана, в якому узагальнювались конституції імператорів за 196-295 рр.. Кодекс складався з 14 книг, що підрозділяються на титули, і включав, що було головним, справжні та повні тексти колишніх актів. Дещо пізніше було складено ще один аналогічний Кодекс Гермогеніана, який служив як би продовженням попереднього, охоплюючи постанови за 291-365 рр.. Але і той, і другий були тими ж приватними кодифікації, правда, що одержали офіційне визнання.

У V ст. при імператорі Феодосії був виданий (за зразком попередніх) вже офіційний збірник імператорських конституцій - Кодекс Феодосія (438 р.) у 16 тематичних книгах. У кодексі вперше був виконаний відбір тільки чинного законодавства. Всі згодом видане імператорами узагальнюються в вигляді зборів т.зв. новел - Novellaeleges. Але з падінням Західної Римської імперії в історичному житті римського права утворилася свого роду пауза; подальший рух, а разом з тим і розвиток кодифікації довелося вже на Візантію.