Постанови государя

З оформленням у державно-політичній культурі одноосібної верховної влади, згодом монархічної, джерелом права стали і видаються государем, монархом, імператором постанови (constitutiones). Відображаючи зміст переданої государю влади (див. II.4), ці постанови вважалися мають вищу правову силу нарівні із законами. Постанови мали кілька видів, істотних не тільки у формальному, але й у змістовному відношенні.

Едикт, чи указ, (edictum) вважався актом, виданим государем як вищою посадовою особою; у ньому могли правовстановлюючих всі норми, віднесені до компетенції взагалі всіх магістратів держави - тобто як у сфері публічного, так і приватного права. Доручення, або мандат, (mandatum) містило інструкції посадовим особам, як правило, відносно правозастосування; головним чином ці акти стосувалися юрисдикції намісників і преторів, відповідно в них розглядалися найрізноманітніші питання по перевазі карного або приватного права. Рескрипт (rescriptum) був відповіддю імператора на правові запити приватних чи посадових осіб. У першому випадку відповідь представляв просту резолюцію на проханні, написану самим государем. У другому - відповідь на запит магістрату складався у вигляді особливого листа і мав спеціальне найменування epistola. Аналогічнийвідповідь на запит громади, міста чи корпорації кваліфікувався як «прагматична санкція». Декрет (decretum) був судовим рішенням государя по конкретній справі, що мали за правилами аналогії распространітельное значення. Його зміст зумовлювалося судовими полномочіямімонарха як вищого судді держави.

За силою своєї дії постанови государя підрозділялися на загальні (c. Generales) та індивідуальні (c. Personales). Перші мали значення нарівні з законами, в строгому сенсі до них відносилися тільки едикти і мандати. Але з припиненням влади государя (його кончиною і т.д.), малося на увазі, ці акти втрачали юридичну силу. Другі - рескрипт і декрети - як правило, адресувалися конкретній особі або ситуації; але дія їх вважалося постійним для права.