Загальний хід формулярного процесу

Як і легісакціонний процес, формулярної судочинство вважалося зберігає нормальний порядок приватного судна (ordojudiciorumprivatorum). Coxpaнялось і типове для попереднього процесу поділ на дві стадії - injure і injudicio.

Основним органом юстиції при формулярному процесі був претор, у провінційних громадах-муніципіях - магістрати (по двоє). Позивач і відповідач були особисто до претора чи до магістратам. Замість насильницького приводу в звичай був введений штраф на неявівшегося. Процес на всіх його стадіях позивач і відповідач вели особисто, але вже допускалися і представники. За визнання позову позивач отримував додатковий визнаний позов про виконання постановою рішення. Якщо intentio була невизначеною, то призначався ще особливий суддя для з'ясування кількісного боку претензії або встановлення грошової суми, що лежить в основі позову. Якщо цих особливих умов не було, то слідувала формулювання заяви у стадії injure; могли бути запропоновані зустрічні питання відповідача і т.п. Після присяги сторін ця стадія завершувалася.

Складання формули, в якому брали участь особистоабо через представників позивач і відповідач, ставало, таким чином, свого роду договором сторін щодо змісту претензії і змісту можливого стягнення; в принципі, формулярний процес допускав тим самим і спрощення спору в інтересах обох сторін, можливість знайти міру полюбовної угоди в рамках судоговоренія. З цього загального значення формули і сенсу першій стадії витікали деякі загальні вимоги до судочинства за приватним позовами, характерні і для всього подальшого судового процесу. По-перше, заперечувалася можливість повторного позову у тій самій справі з тими ж або схожими вимогами - nebisdeeademresitactio. По-друге, складаючи формулу, сторони як би оформляли нове правовідношення між ними, яким до певної міри зобов'язувалися один перед одним і за відступи від якого терпіли і процесуальні обмеження, і інші несприятливі наслідки. По-третє, записане при складанні формули належало як незмінне на всьому подальшому ході процесу або судоговоренія, ні позивач, ні відповідач не могли приводити інших доводів, інакше представляти фактичні або юридичні обставини справи.

Друга стадія процесу - injudicio - знаходилася в руках професійних суддів (як правило, колегії суддів). Розгляд справи повинно було відбутися не пізніше 18 місяців після складання формули. Сторони виступали перед суддею другої стадії процесу в абсолютно рівноправному положенні, користувалися рівною свободою у висвітленні обставин справи, рівним правом заперечувати і доводити. Суддя вважався якб творцем нового правовідносини між сторонами, дотримуючись початкового приписом формули, закріплював її розпоряджень конкретним судовою ухвалою, виступаючи в ролі судді-арбітра (judicesarbitri): Jusfacetunterpares. Виконання судового рішення стало представляти спеціальну додаткову стадію в загальному ході судочинства. Для добровільного виконання судової постанови сторонам давалося 30 днів. Примусове виконання судового рішення відбувалось у вигляді спеціально регламентованих процедур - executio. Виконання могло бути спрямоване проти особи боржника (наприклад, відпущення раба на свободу, видача злодія головою потерпілому і т.п.) або проти майна його. В останньому випадку executio брала спеціальний характер, коли виконання стосувалося якоїсь певної речі (байдуже: чи була ця річ предметом спору, застави або об'єктом стягнення); або універсальний характер, коли виконання прямувало на все майно боржника в повному обсязі. У цій останній ситуації універсальне виконання могло брати особливий характер конкурсу по відношенню до всіх майна та майнових прав боржника. Детальна регламентація порядку проведення конкурсного виконання відноситься вже до самих пізніх часів рецепірованного римського права.