Договір зберігання

Ще один приклад обороту-передачі речі однією стороною іншої представляв договір зберігання, або поклажі (depositum). За договором зберігання передавалася річ будь-якої якості і будь-який специфікації на безоплатне збереження із зобов'язанням господарсько не використовувати річ і повернути її в цілості й належній якості.

Сенс договору зберігання полягав у тому, що одна сторона (поклажодавцем) не передавала ніякого речового права на дану річ, поступаючись тільки фактичне володіння на час, тобто це було свого роду зобов'язання з приводу послуги щодо якоїсь речі. Для дійсності договору необхідна тільки реальна передача речі (навіть без обміну будь-якими умовами, мовчазно прийнята); додаткову угоду може встановлювати умови повернення, порядок додаткових гарантій, забезпечення і т.п., але не стосується основних обов'язків сторін з цього договору.

Предметом договору поклажі визнавалася будь-яка тілесна річ - визначається індивідуально або родовими ознаками, байдужого властивості відносно можливості до громадянського обороту. Кредитор (поклажодавцем) може і не бути власником цієї речі, так як визнавалося можливим зберігати і чужі речі у іншої особи.

Поклажепрініматель виступав перед усіма третіми, сторонніми даним договором особами в якості фактичного добросовісного власника, але право володіння його було досить обмеженим. Будь-які посягання напредмет поклажі з боку третіх осіб відкидалися правовими засобами преторський захисту, але, з іншого боку, поклажепрініматель не мав права господарсько використовувати річ: за це він ніс відповідальність як за заподіяння збитку.

Господарську вигоду з поклажі витягував формально тільки поклажодавцем (кредитор), оскільки договір також вважався як строго безоплатний; наявність якого-небудь оплати а умовах договору поклажі дискредитувало договір і переводило його в іншу якість. Ризик випадкової загибелі речі, відданої на зберігання, залишався на кредиторі, боржник ніс обов'язки тільки сумлінно зберігати річ, як «добрий господар», але не більше, тобто не проявляючи особливої дбайливості.

Договір був двостороннім стосовно можливих претензій та обов'язків внаслідок поклажі. Поклажодавцем зобов'язаний був додатково відшкодувати можливі і тим більше реально понесені витрати боржником зі зберігання речі (наприклад, по годівлі відданого на постій коня, за вигулювання худоби і т.д.), а також можливі заподіяні збитки річчю. Поклажепрініматель зобов'язувався до того, щоб повернути річ у фізичній цілості, але без суворого дотримання її первісної якості (наприклад, віддана на зберігання статуя покрилася павутиною, мармур заветрел і т.п.). У разі поклажі речей, визначених родовими ознаками, виникав особливий випадок договору - т.з. незвичайна поклажа (depositumirregulare). У цьому випадку боржник зобов'язаний був відшкодувати всі прямі втрати, які відбувалися з речами під час зберігання (зменшення кількості зерна, молока татощо). До нерегулярної поклажі відносилося і віддання на зберігання грошей - в незапечатанном вигляді (з запечатаними грошима специфікації не виникало). За ознакою змішання речей вони переходили у власність поклажепрінімателя (як правило, банкіра), а поклажодавцем набував що випливає з поклажі вимога про відшкодування суми, а крім того - про прямі втрати, у якості яких виступали тепер відсотки за користування грошима.

Ще один спеціалізований випадок поклажі з особливими наслідками для сторін наступав в екстраординарних обставинах, коли кредитор змушений був вдатися до допомоги зберігача (стихійні лиха, пожежа і т.п.) - depositummiserabile. Якщо договір виникав як вимушений відповідь на пропозицію послуги з боку поклажепрінімателя, то, щоб уникнути не коректного використання обтяжливих обставин, поклажодавцем давався позов про відшкодування можливих збитків від недбайливих зберігання в подвійному розмірі проти реальної вартості його речей.

Відповідальність за договором поклажі починалася з моменту прийняття речей на зберігання і строго обумовлювалась надходженням цих речей у реальне володіння, тобто поклажа також ставилася до категорії реальних контрактів.