Головна

Глобально-стадіальних варіант унітарно-стадіального розуміння історії

Насправді ж, окрім лінійно-стадіальної інтерпретації унітарно-стадіального підходу до історії можлива й інша. Нагадаю, що в застосуванні до теорії суспільно-економічної формації вже було поставлене питання, чи представляє собою схема розвитку і зміни формацій ідеальну модель розвитку кожного соціоісторіческого організму, узятого окремо, або ж вона виражає внутрішню необхідність розвитку всіх існуючих та існуючих соціоісторіческіх організмів тільки разом взятих, то є лише всього людського суспільства в цілому? Майже всі марксисти схилялися до першій відповіді, що робило теорію суспільно-економічних формацій одним з варіантів лінійно-стадіального розуміння історії.

Але ж можливий і інший відповідь. У такому випадку суспільно-економічні формації виступають перш за все як стадії розвитку людського суспільства в цілому. Вони можуть бути і стадіями розвитку окремих соціоісторіческіх організмів. Але це зовсім не обовязково. Зміна формацій в масштабах людства в цілому може відбуватися і без їх зміни як стадій розвитку соціоісторіческіх організмів. Одні формації можуть бути втілені в одних соціоісторіческіх організмах та їх системах, а інші - в інших. Така інтерпретація унітарно-формаційного, а тим самим і взагалі унітарно-стадіального підходу до історії, може бути названа глобально-формаційних, а більш широко - глобально-стадіальних розумінням історії.

И таке розуміння зміни стадій всесвітньої історії не є повністю новим. Першу глобально-стадіальних концепцію світової історії ми знаходимо в книзі видатного французького правознавця Бодена Ж. (1530-1596) "Метод легкого пізнання історії" (1566). Надалі глобально-стадіальних підхід розвивався багатьма мислителями: французом Л. Леруа (1510-1577), англійцями Дж. Хейквіллом (1578-1649) і Темпл У. (1628-1699), німцем І.Г. Гердером (1744-1803) і отримав свою досить повне втілення в схемі всесвітньої історії, створеної великим німецьким філософом Г.В.Ф. Гегелем (1770-1831) в 1820-1831 рр.. і що викладена у його "Лекціях з історії філософії" (1837, 1840).

У всіх цих роботах найважливішою була ідея історичної естафети - провідної ролі переходу від одних "народів", тобто соціоісторіческіх організмів або їх систем, до інших, а тим самим і переміщення центру всесвітньо-історичного розвитку. Всі ці концепції носили досить абстрактний характер і тому, мабуть, не привернули до себе уваги істориків.