Первісно-комуністичний і первісно-престижний способи виробництва

У західній науці суспільство, яке в нас прийнято називати первісним, найчастіше іменується примітивним (primitive). Називають його західні дослідники також племінним (tribal), прімордіалним (primordial, тобто первісним, початкових), безкласовим (classless), бездержавних (stateless), егалітарним (egalitarian) суспільством.

У розвитку суспільства, яким воно було до переходу до цивілізації, виділяються стадії раннього первісного (раннепервобит-ного) суспільства, пізнього первісної (позднепервобитного) суспільства і, нарешті, період предклассового суспільства, тобто до класового перехідного.

Люди, які розглядають раннє людське суспільство як колективістичні, найчастіше виводять властивий йому колективізм з спільної праці всіх його членів. Таке уявлення помилкове.

Члени раннепервобитной громади абсолютно не обовязково повинні були навіть полювати всі разом, не говорячи вже про збирання плодів, коріння і т.п. Вони цілком могли діяти і групами у дві, три людини і поодинці. Але незалежно від того, як було вбито тварину спільно або поодинці, мясо розподілялось між усіма членами громади. Такого роду розподіл нерідко іменують зрівняльним. Однак воно не передбачає з необхідністю розподілу продукту між членами громади порівну, хоча і це могло мати місце.

Суть розподілу, про який йде мова, полягала в тому, що людина мала право на частку продукту (перш за все, звичайно, їжі), видобутого членами його громади, в силу однієї лише приналежності до громади. Ніяких інших підстав не було потрібно. Не мало значення, брав участь чоловік у добуванні даного продукту або не брав участі.

Що ж до розміру отримуваної частки, то вона залежала, по-перше, від загального обсягу продукту, а по-друге, від потреб даного індивіда. Коли продукту було багато, кожен отримував, що хотів. Але і в період, коли продукту було недостатньо для повного задоволення потреб членів громади, він все одно розподілявся відповідно до реальних потреб індивідів. Наприклад, дорослі чоловіки, зайняті важкою фізичною працею, яка вимагав значних витрат енергії, отримували більше їжі, ніж жінки і діти. У раннепервобитной громаді розподіл здійснювалося відповідно до потреб, за потребами.

Неважко зрозуміти, що описані вище відносини розподілу були нічим іншим, як відносинами власності, причому власності общинної, громадської. Саме тому, що вся їжа, зовсім незалежно від того, хто її здобув, належала всім членам раннепервобитной громади разом узятим, кожен член цієї громади мав право на певну долю цієї їжі. Общинної власністю на цій стадії була не тільки їжа, але й взагалі всі предмети споживання і засоби виробництва.

Раннепервобитная громада була справжнім колективом, справжньою комуною. У ній діяв принцип: від кожного - по здібностях, кожному - за потребами. Відповідно відносини власності, відносини розподілу в цій комуні слід називати комуністичними (первісно-комуністичними), або коммуналістіческімі. Раннепервобитное суспільство було суспільством первісно-комуністичним, чи коммуналістіческім.

Таким чином, при розгляді раннепервобитной громади ми зустрілися з певними відносинами розподілу і тим самим - з певними відносинами власності. Нагадаємо, що відносини власності завжди існують у двох формах. Один вид - економічні відносини власності, що існують в формі відносин розподілу та обміну. У суспільстві, де існує держава, економічні відносини закріплюються в праві власності, в якому висловлюється воля держави. Так виникають правові, юридичні стосунки власності.

У первісному суспільстві держави не було. Відповідно, не було і такого звичного для нас права. У раннепервобитном суспільстві не отримало розвиток і так зване звичаєве право. Тому економічні відносини власності закріплювалися тут у моралі - вираженні волі суспільства в цілому. Найважливішою нормою первісної моралі було звернене до кожного члена колективу вимогу ділитися їжею з усіма іншими його членами. Воно було настільки само собою зрозумілим, що ні одній людині не могло навіть прийти в голову не порахуватися із ним. В цій нормі виражалася і закріплювалася суспільна власність на їжу.

Отже, в раннепервобитном суспільстві також існували не тільки економічні відносини власності, а й вольові. Однак якщо в суспільстві з державою вольові стосунки власності були правовими, юридичними, то в раннепервобитном суспільстві - моральними. Таким чином, в ранньому первісному суспільстві соціально-економічні відносини визначали волю окремих людей через волю громадську, мораль. Для людей раннепервобитного суспільства поділ продукту в масштабах громади, тобто громади, виступав перш за все як вимога моралі і усвідомлювався, як норма моралі, а не як нагальна економічна необхідність, якою в реальності він був.

Щоб зрозуміти, чому в раннепервобитной громаді існували саме такі, а не інші відносини власності, необхідно ознайомитися з цілим рядом понять науки про первісної економіці - економічній етнології. Головні з них - поняття "суспільний товар", "життєзабезпечуючих товар" і "надлишковий продукт".

Суспільний продукт - сукупність всього того, що створено суспільством. У раннепервобитной громаді він був громадським подвійно: він не тільки створювався суспільством, але і був власністю товариства. Основну масу суспільного продукту не лише в раннепервобитном, але і в позднепервобитном, а в чому також і в предклассовом суспільстві становила їжа. Як свідчать дані етнографії, їжа завжди була в центрі уваги людей докласового суспільства.

З величезної кількості висловлювань етнографів з цього питання наведу лише одне. "Вона, - писав англійський етнолог

Ф. Белл про роль їжі в житті меланезійців о-вів Танга, - відіграє важливу, якщо не найважливішу роль у житті цього примітивного народу. Їх економічні зусилля майже цілком направлені на виробництво їжі. Інтереси індивіда, так само як і громади, сконцентровані головним чином на їжі, і той рід життя, який ведуть ці люди, в кінцевому рахунку визначається їх потребою в їжі "[1]. Важливо відмітити, що в цьому висловлюванні йдеться про народ, давно перейшов до землеробства і проводиться досить значний надлишковий продукт. Тим більше велика була роль їжі у народів, що перебували на стадії раннепервобитного суспільства.

Життєзабезпечуючих продукт - суспільний продукт, абсолютно необхідний для підтримки фізичного існування членів колективу первісного. Весь суспільний продукт, що перевищує цей рівень, - продукт надлишковий. Надмірний цей продукт зовсім не в тому сенсі, що не можливо спожитий членами суспільства, а лише в тому, що і без нього можливо їх нормальний фізичний, а тим самим і соціальне існування.

Поки весь суспільний продукт був життєзабезпечуючих, ніяка інша розподіл, крім коммуналістіческого, не могло існувати. Будь-яка інша форма розподілу призвела б до того, що частина членів суспільства отримала б менше продукту, ніж необхідно для підтримки їх існування, і, врешті-решт, загинула б. А це призвело б до розпаду і деградації самої громади. Поява порівняно невеликого надлишкового продукту також не могло скільки-небудь істотно змінити ситуацію.

Таким чином, відносини повній власності колективу на весь суспільний продукт, перш за все їжу, диктувалися обсягом цього продукту в розрахунку на душу його члена, тобто продуктивністю суспільного виробництва. А, як вже зазначалося, продуктивність суспільного виробництва - це показник рівня розвитку тих сил, які створюють суспільний продукт, тобто продуктивних сил суспільства.

На прикладі раннепервобитного суспільства можна наочно бачити як рівень розвитку продуктивних сил визначає тип існуючих соціально-економічних відносин і як система цих відносин визначає свідомість і волю людей, а тим самим - їх поведінку. При тому рівні розвитку продуктивних сил, коли створювався лише життєзабезпечуючих продукт, соціально-економічні відносини могли бути тільки комуністичними і ніякими іншими. Вони не тільки абсолютно не залежали від волі і свідомості людей, що жили у системі цих відносин, а, навпаки, вважали їх свідомість і волю. Іншими словами, вони були відносинами обєктивними і в цьому сенсі матеріальними.

Виникнувши, коммуналістіческіе відносини розвивалися. Як свідчать дані етнографії, найбільш ранній і водночас найпростішою формою коммуналістіческіх відносин була така, при якій людині ні колективом, ні окремими його членами не виділялася певна частка суспільного продукту. Він просто сам брав цю частку із загального фонду, але завжди з таким розрахунком, щоб не залишити без продукту інших членів колективу. Це розбірний-коммуналістіческіе відносини. Розбір насамперед підлягала їжа. Суть цих відносин полягала в тому, що вся їжа перебувала не тільки в повній власності, але і в необмеженій розпорядженні колективу. Нею міг розпоряджатися тільки колектив у цілому, але жоден з його членів, взятий окремо. Кожен член колективу мав право на частку продукту, та вона не надходила ні в його власність, ні в його розпорядження, а тільки в його користування. Він не міг використовувати її для будь-якої іншої мети, крім безпосереднього фізичного споживання. Внаслідок цього процес споживання був одночасно і процесом розподілу.

Разборн-коммуналістіческіе відносини відповідають такого рівня розвитку продуктивних сил, при якому весь створюваний суспільством продукт був життєзабезпечуючих. На цій стадії розвитку ні один здатний до праці людина не міг від нього ухилитися. Протилежний образ дії з неминучістю ставив безпосередньо під загрозу саме буття колективу. Існуючі відносини спонукали чоловіка не просто працювати, але працювати з максимальною віддачею. Жоден індивід не міг обмежитися видобутком такої кількості продуктів, що було достатньо для його власного прогодування. Адже все, що він здобув, надходило в загальну власність колективу та разом з усією рештою видобутком підлягало розподілу між членами колективу відповідно до їх потреб. У результаті навіть здобувши багато, людина могла отримати замало, залишитися напівголодним, якщо зазнали невдачі решта членів колективу.

У таких умовах людина з неминучістю повинен був прагнути можливо добути більше продукту. Тільки в такий спосіб він міг гарантувати собі прожитковий мінімум. Все це була достатньої стимулом розвитку виробництва. Спонукувані цим мотивом люди розвивали продуктивні сили суспільства, що рано чи пізно повинно було привести до появи більш-менш регулярного надлишкового продукту. Існування такого продукту етнографами зафіксовано практично у всіх відомих їм первісних суспільства. Поява регулярного надлишкового продукту призвело до перебудови виробничих відносин.

Поки його не було, суспільство не могло дозволити жодному зі своїх членів використовувати створюваний у ньому продукт для будь-яких інших цілей, окрім фізичного його споживання. З його появою обєктивна необхідність у такого роду обмеження відпала. Виникла реальна можливість використання створеного членами колективу в ньому продукту і для інших цілей. І ця можливість рано чи пізно з неминучістю перетворилася на дійсність.

В умовах існування на даному етапі дуально-родового шлюбу, який був дісекономіческім і діслокальним (див. X лекцію "Соціальна організація відносин між статями: Виникнення і розвиток") кожен дорослий член будь-якого з двох родів-громад, що перебували у груповому шлюбі, був не тільки повязаний, по крайней мере, з одним дорослим членом іншого колективу, які належать до протилежної підлоги, але і зацікавлений в підтриманні такого звязку.

И способом закріплення цих звязків між індивідами, що належать до різних колективам, міг бути тільки обмін їжею, а також і іншого роду продуктами між особами, що складали пару. За своєю природою це обмін був якісно відрізняється від товарообміну. Він належав до тієї поширеною в ранніх етапах розвитку суспільства формі, яка отримала назву обміну дарунками (подарунками), або дарообмена.

Як свідчать дані етнографії, суть дарообмена полягає у створенні нових чи підтриманні вже існуючих соціальних звязків між індивідами або групами індивідів. Дана звязок встановлюється, як правило, не за взаємною попередньою угодою сторін, а з ініціативи однієї з них, яка пропонує іншій стороні дар. Прийняття дарунка означає встановлення звязку. Як дар може виступити річ, яка потрібна одержувачу. Однак він приймає дар і в тому разі, якщо річ йому абсолютно не потрібна. Справа в тому, що відмова від дару розглядається як образа. Якщо прийнявши дар, людина отримувала одного, союзника, то відмовившись прийняти його, він наживав ворога. Тому відмова від дару був вкрай рідкісним явищем. По суті прийняття дару було обовязковим.

Цінність дару полягала не в самій речі, а у звязку, що встановлювалася в результаті дарування між давателем і одержувачем. Звязок цей носила двосторонній характер. Прийняття дарунка накладало на людину зобовязання у відповідь дару. Природу і час отдара визначав сам одержувач. Дарувальник, як правило, не мала права ні вимагати отдара, ні вказати на те, що б він хотів отримати в якості отдара.

Однак свобода отдаріванія було обмежено визначеними рамками. Важливим у дарообмене був не тільки принцип взаємності, але й еквівалентності. Отдар мав би бути приблизно рівноцінний дару. Отдар не повинен був слідувати негайно за даром, бо це могло бути розцінено як прагнення якомога швидше обірвати звязок. Подібна дія могло викликати ворожнечу. Отдар мусив піти через певний час після дарунка. Цей проміжок часу ніколи достеменно не визначався, однак не міг бути не тільки надмірно малим, але і надмірно великим. Якщо дарополучатель довго тягнув із отдаром, то звязок обривалася і дарувальник з одного перетворювався на ворога. Те ж саме відбувалося, якщо отдар був непропорційно малий у порівнянні з даром.

Якщо отдар відбувався вчасно і був приблизно еквівалентний дару, то за ним слідував новий дар, і все починалося спочатку. Але якщо отдаріватель особливо цінував дану звязок, то він як отдара давав явно більше, ніж отримав в якості дару. Тим самим він ставив початкового дарувальника в положення людини зобовязаного отдарівать. Той у свою чергу міг отдаріть із надлишком над отриманим і т.д.

Отже, соціальна звязок, що виникла в результаті дару та зберігалася і підтримувалася, поки вона функціонувала як своєрідний канал, по якому йшло зустрічний рух дарів, причому приблизно у рівній кількості.

Дарообмен завжди означав перехід обєктів з власності у власність, з одного осередку власності в іншу. Тому цілком зрозумілим, що на стадії раннепервобитного суспільства він міг відбуватися тільки між членами різних громад, різних соціоісторіческіх організмів.

Виникнення дарообмена між особами протилежної підлоги, що належали до різних половин дуальної організації, призвело до появи індивідуального шлюбу, що рано чи пізно призвело до спільного поселенню подружжя. У результаті рід і громада перестали збігатися. До складу громади почали входити люди, що належали до різних родів.

Але, що в даному випадку головне, поява дарообмена призвело до суттєвої зміни коммуналістіческіх відносин. Разом з дарообменом продукти праці, поряд із споживчою цінністю, придбали нову, чисто соціальну за своєю природою цінність - дарообменную. Якщо раніше речі можна було тільки споживати, то тепер стало не тільки можливим, але й необхідним їх дарувати. Але дарувати речі - це означає розпоряджатися ними.

Поява дарообмена з необхідністю передбачала перехід, принаймні, частини продуктів, що були власністю колективу, не лише в користування, а й у розпорядження окремих її членів. Результатом був рух від розбірний-коммуналістіческой власності до іншій формі коммуналістіческой же власності. Якщо розбірний-коммуналістіческая власність припускала, що всі здобуте членами колективу знаходиться не лише у власності, але і в розпорядженні суспільства в цілому, а окремі індивіди тільки користуються взятої часток, то характерна риса нової форми коммуналістіческой власності полягала в тому, що багато продуктів праці, продовжуючи залишатися власністю колективу, перейшли в розпорядження окремих його членів. Відбулося своєрідне розщеплення між власністю на продукти праці та розпорядженням ними.

Зміна характеру власності наочно проявилося в зміні природи відносин розподілу. Якщо аналіз означав перехід частки суспільного продукту виключно лише в користування членів колективу, то нові відносини розподілу насамперед полягали в тому, що індивіду виділялася частка суспільного продукту, якою він міг розпоряджатися. Частина цього продукту він споживав, частина використовував для різних соціальних потреб, у зокрема, для дарування. Тут вже мав місце не розбір продукту членами колективу, а його розподіл між ними. Тому дані відносини розподілу можна було би назвати дележнимі, і відповідно нову форму коммуналістіческіх відносин у цілому можна було би іменувати дележно-коммуналістіческімі відносинами.

З появою більш-менше регулярного надлишкового продукту існування людей стало значно більше гарантованою. Суспільство виявилося тепер в змозі забезпечувати прожитковим мінімумом всіх своїх дорослих членів навіть у тому випадку, якщо не всі вони працювали з повною віддачею. Якщо повний соціальний паразитизм у раннепервобитной громаді даному на етапі її розвитку навряд чи був можливий, то частковий - робота не на повну силу - мав, за даними етнографії, місце.

У цих умовах потрібні були нові стимули до праці. І вони виникли. Обєктивна зацікавленість суспільства в тому, щоб кожен його член трудився з найбільшою віддачею, спочатку знаходила свій вияв у пошані, яким стали оточувати людей, які вносили більший, ніж інші, внесок у створення суспільного продукту. Майстерні і щасливі мисливці користувалися повагою і раніше. Однак, якщо раніше в центрі уваги були їхні особисті якості, то тепер перш за все їх сукупний внесок у суспільний продукт. Одночасно з звеличенням мисливців, які вносили істотний внесок у загальний фонд, формувалося зневажливе ставлення до тих, чий внесок був невеликий. Розподіл мисливців на успішних та невдах і диференційоване ставлення до них зустрічається в самих різних народів.

До пори, до часу це допомагало. Але рано чи пізно цей стимул переставав діяти. Обєктивною необхідністю стала зміна відносин розподілу, а тим самим і власності. Ця трансформація могло складатися тільки в заміні коммуналістіческого розподілу, при якому людина отримувала частку продукту в силу однієї своєї належності до громади, розподілом по праці.

В ідеалі це означало перехід продукту, створеного людиною, не тільки в його розпорядження, але й у власність, а тим самим і виникнення поряд із суспільною власністю окремої власності членів громади. Зрозуміло, це не означало, що все створене людиною могло використовуватись лише для себе самих, що громада повинна була перетворитися в сукупність субєктів, які нічим в економічному відношенні не були між собою повязані. Циркуляція продукту всередині громади, яка відбувалася раніше, не могла припинитися. Вона як і раніше залишалася необхідною умовою існування суспільства. Люди як і раніше повинні були давати один одному і отримувати одна від одної різного роду продукти, серед яких головну роль грала їжа. Однак ця циркуляція, що відбувалася раніше у формі поділу, тепер повинна була придбати інші громадські форми.

Суть переходу до розподілу по праці полягала в тому, що людина не була більше зобовязаний ділитися з іншими членами соціоісторіческого організму. Тепер все, що він давав іншим членам громади, підлягало відшкодуванню. Розподіл повинен був бути замінений обміном. Речовий склад отриманої ним частки суспільного продукту міг змінюватися, але сама ця частка повинна була залишатися незмінною. І цілком зрозуміло, що за таких умов у людини, що працював більше за інших, мало скупчуватися більше матеріальних благ, ніж у інших членів суспільства.

Але на шляху переходу від розподілу за потребами до розподілу по праці, від розподілу між членами громади до обміну між ними лежали величезні перешкоди. Суспільство, як і раніше продовжував вимагати від кожного працездатного свого члена ділитися всім тим, що перебувало в його розпорядженні зі всіма іншими членами громади і застосовувати санкції до тих, хто з цими нормами не бажав рахуватися. У результаті розвиток соціально-економічних відносин пішло не за прямим, а за своєрідним кружним шляху.

Член громади був зобовязаний ділитися тільки тим продуктом, який був в його розпорядженні. І потрібно було знайти такий спосіб виведення речей із розпорядження людини, яка одночасно не означав би їх втрати для даної людини, який був би одночасно способом збереження продукту за ним. І цей спосіб був знайдений.

Щоб не ділитися створеним або здобутим продуктом з іншими членами свого колективу, людині достатньо було передати його в дар члену іншого соціоісторіческого організму. Даря предмет члену іншої громади, людина не втрачав його повністю. Він позбавлявся даного предмета, але отримував право на інший предмет еквівалентної цінності, причому іноді навіть такий, що в усіх відношеннях був подібний до подарованого. Адже тільки при товарообміні завжди обмінюються предмети, що мають різні споживчі цінності. Інакше цей обмін не має сенсу. Інша річ - дарообмен. При ньому можливий обмін речей з однаковою споживчої цінністю, тобто в усьому подібних.

Людина, що подарував одну реальну річ, ставав потенційним власником іншої реальної речі, еквівалентної по цінності подарованої. І тому що він був не реальним, а тільки потенційним власником, річ реально в його руках не знаходилася, то він не був зобовязаний ділитися нею з членами свого колективу. Такий обовязок зявлялася тільки тоді, коли він реально одержував отдар. Але достатньо було, отримавши річ, знову подарувати її, як вона знову опинялася поза недосяжною для інших членів його громади.

Чим більше людина дарував, тим обємніший ставала його потенційна власність. Інакше кажучи, він отримав можливість у своєрідній формі накопичувати матеріальні цінності. І щоб підтримувати свої накопичення, людина повинен був постійно, одержавши річ як отдара, знову віддавати як дарунок.

У результаті дедалі більша частина продукту, створеної в кожному соціо-історичному організмі, стала йти, зрозуміло, у формі дару, в інші соціоісторіческіе організми. Відповідно в кожен соціоісторіческій організм став у дедалі більшій кількості надходити продукт, створений в інших громадах. Неминучим було виникнення цілісної системи циркуляції продукту між со-ціоісторіческімі організмами. Цілком зрозуміле, що між ними циркулював не весь суспільний продукт, а тільки його частину, а саме надлишковий продукт. Якщо надлишковий продукт у основному циркулював між соціоісторіческімі організмами, то життєзабезпечуючих - всередині громад.

Перехід від раннепервобитного суспільства до позднепервобитному був, таким чином, ознаменований своєрідним роздвоєнням

системи соціально-економічних відносин: поряд із системою циркуляції продукту життєзабезпечення виникла особлива система циркуляції надлишкового продукту. В етнографічній науці вона отримала назву престижної економіки.

Різні обєкти циркулювали у системі престижної економіки у формі дарів. Престижна економіка була в своїй суті системою престижного дарообмена, престижного дарообращенія. Дарообмен являє собою перехід обєктів з власності у власність. Дар повинна бути відшкодована більш-менш рівноцінним отдаром. Принцип еквівалентності цього та отриманого був одним з найважливіших у престижній економіці. У всіх народів, у яких була розвинена ця економіка, було вироблено досить чітке поняття еквівалентності.

Престижна економіка - надзвичайно складне явище. Вона включає в себе три основні форми звернення дарів: дародачеобращеніе, або церемоніальний обмін, дароплатежное звернення і велікодарообращеніе. Остання форма виражалася в грандіозних міжобщинні свята (дароторжествах), на які споживалося величезна кількість їжі і роздаровує маса самих різноманітних речей (потлачі в індіанців Північної Америки, свинячі свята в папуасів Нової Гвінеї, "бенкети мертвих" у ескімосів Аляски і т.п). Велікодареніе було головною, провідною формою престижної економіки.

Поява престижної економіки мало своїм наслідком різке розшарування суспільства. Виділилися великі люди (бігме, Чиф-міни і т.п), які дарували велику кількість їжі і речей і мали безліч дарообменних партнерів і т.п., середняки, які дарували менше і мали невелику кількість партнерів, і, нарешті, бідняки , дрантя-люди, які зовсім не брали участь в обігу дарів.

Якщо раніше людина домагався престижу шляхом збільшення свого трудового вкладу в суспільний продукт, поступав в розподіл між членами громади, то тепер - шляхом зростання числа речей, які він дарував членам інших громад, і відповідно до числа партнерів по обміну.

Придбати престиж можна було перш за все шляхом велікодаренія. Людина, що включився в погоню за престижем, не знав спокою. Він повинен був постійно дарувати на дароторжествах, причому в усі великих кількостях і все більшому числу людей. Інакше він не міг навіть зберегти престиж, тим більше підвищити його. Але щоб дарувати продукт, потрібно було мати його в своєму розпорядженні.

Один із шляхів отримання потрібної кількості продукту полягав у тому, щоб якомога більше виробляти його самому. Для цього потрібно було багато і напружено працювати. Люди завжди були не

рівні за своїми здібностями. Одні могли виробити більше продукту, інші - менше. І коли виникла престижна економіка саме ця відмінність на перших порах насамперед визначало, хто з людей не зміг, а хто зміг включитися до престижного дарообмен, а також і ступінь їх включеності в ці відносини. Людина, яка більше за інших виробляв, відповідно був здатний і більше дарувати. Проте завжди існував межа тому, що людина могла зробити сам і за допомогою своєї родини. Звідси прагнення використовувати для дарування продукти чужої праці.

Виникли різного роду способи мобілізації продуктів чужої праці. У результаті престиж людини став визначатися здібностями не лише до праці, але і до маніпулювання престижними цінностями. Але поки людина прямо чи опосередковано в більшій чи меншій мірі відшкодовував одержаний ним для раздаріванія чужий продукт, престиж його залежав насамперед від того, скільки він сам виробляв.

Тому подолати вказане вище обмеження можна було тільки шляхом переходу до систематичного безоплатного присвоєння чужої праці. Таким чином, логіка розвитку престижною економіки з неминучістю вела до появи експлуатації людини людиною. Коли це сталося, частину надлишкового продукту стала одночасно і додатковий продукт.

З появою експлуатації кількість обдарованого тим чи іншою людиною перестало визначатися обємом створеного ним продукту. У принципі тепер людина могла дарувати, і при цьому багато, навіть у тому випадку, якщо він сам нічого не створював. А оскільки престиж людини залежав тільки від обсягу обдарованого продукту, то тепер добитися його міг і людина, яка перестала брати участь у праці. Поява експлуатації відкрило можливість для безмежного зростання маси надлишкового продукту, яку міг зосередити та чи інша людина в своїх руках, а тим самим і безмежного підвищення її престижу.

Таким чином, ще не встигнувши навіть як слід сформуватися, розподіл по праці призвело до появи своєї протилежності - експлуатації людини людиною. Тільки з її виникненням у достатній мірі утвердилося що зародилося раніше майнова і соціальна нерівність. Тільки коли для дарування став використовуватися додатковий продукт, виник досить великий відрив "багатіїв" від пересічних людей. Що ж стосується будинків, то їх оформлення в якості особливого шару було повязано не тільки з престижною, але і життєзабезпечення економікою.

Породжене престижною економікою прагнення до престижу на відміну від багатьох інших потреб не має меж. Престиж недостатньо завоювати, його потрібно постійно підтримувати. Не існує абсолютного престижу, по досягненню якого людина міг би заспокоїтися. Престиж можна нескінченно підвищувати. Тому прагнення до престижу як економічна мотив можна порівнювати лише з настільки характерної для капіталізму гонитвою за Додатковою вартістю.

Зявившись, престижна економіка справила величезний вплив на життєзабезпечуючих економіку. Затвердився в сфері престижної економіки принцип еквівалентності в процесі обігу продукту, став у всій більшою мірою проникати в життєзабезпечуючих економіку. Розподіл всередині громади почав витіснятися і замінятись різними формами обміну.

Розподіл завжди припускає існування кола людей, які зобовязані ділитися один з одним. І такого роду дележние кола продовжували існувати і на стадії позднепервобитного суспільства. Але вони почали міняти свій характер. Раніше дележний круг збігався з громадою. Тепер він розпався на декілька кіл, кожен з яких включав в себе лише частина членів громади.

Інша важлива зміна полягала в придбанні дележнимі колами відносного характеру. Одні продукти розподілялися в більш широкому колі, інші в більш вузькому. Так, наприклад, хоча соціоісторіческій організм перестав бути дележним кругом по відношенню до більшості продуктів, деякі види видобутку далі розподілятися між усіма його членами. І по відношенню до цих видів видобутку він продовжував залишатися дележним колом. Розміри дележного кола залежали від ситуації. В одній ситуації він включав в себе більше число людей, в іншій - менше. У цьому сенсі можна говорити про існування в позднепервобитной громаді цілої ієрархії грошових кіл.

Все це робило вкрай своєрідними відносини власності на продукти праці. Будь-яка людина був окремим власником тільки у певному відношенні. Він був власником по відношенню до одних речам, але лише розпорядником по відношенню до інших, а саме до тих, якими був зобовязаний ділитися з членами свого дележного кола. Він був власником даної речі по відношенню до одних людей, але лише розпорядником по відношенню до інших, а саме членам дележного свого кола. Він був власником даної речі по відношенню до певних людей в одній ситуації, але лише розпорядником - в іншій.

І подальше розвиток ішов по лінії, по-перше, судження кола осіб, які зобовязані ділитися один з одним, по-друге, скорочення кола речей, якими людина був зобовязаний ділитися з іншими, по-третє, зменшення числа ситуацій, в яких людина був зобовязаний ділитися. Однак протягом всієї фази позднепервобитного суспільства кожен дорослий чоловік був одночасно і окремим власником і не був ним. Не існувало будь-яких конкретних осередків окремої власності. Грані між ними носили відносний характер. Умовні були кордону і між дележнимі колами.

У цих умовах сімя не могла бути одиницею власності. Кожна людина була окремим власником і, крім того, входив до дележний коло, яке не обовязково співпадає з тими, в які входили члени його родини. Існування в позднепервобитних та навіть предклассових товариства роздільної власності чоловіка та дружини відзначають багато дослідників. Але не будучи власності одиницею, сімя більшою мірою ставала та господарської осередком. Це багато в чому була обумовлена тим, що позднепервобитная громада, дележним перестаючи бути єдиним колом, тим самим переставала бути господарської осередком. Вона дедалі більше набувала рис тільки господарського організму.

На стадії позднепервобитного суспільства престижно-економічні відносини відігравали провідну роль. Вони визначали характер всіх інших соціально-економічних відносин. Тому усю систему соціально-економічних відносин, яка існувала на цій стадії розвитку, можна охарактеризувати як первіснообщинного престижний суспільно-економічний устрій. Цей уклад суттєво відрізнявся від того, що існував у раннепервобитном суспільстві. Хоча на цій стадії поряд з новими соціально-економічними відносинами все ще продовжували існувати дележние, в цілому первісний комунізм вже пішов у минуле. Якщо в основі раннепервобитного суспільства лежав первісно-комуністичний (коммуналістіческій) устрій, то фундаментом позднепервобитного суспільства був якісно відмінний від нього первісно-престижний уклад. Відповідно можна говорити і про два різні способи виробництва: первіснообщинного комуністичному і первісно-престижному. А це означає, що раннепервобитное і позднепервобитное товариства належали до двом різним суспільно-економічних формацій: перший - до первісно-коммуністтеской (коммуналістіческой) формації, друга - до первісно-престижної формації.

Престижна економіка зіграла величезну роль в розвитку людського суспільства. З її виникненням зявився новий, потужний стимул до виробництва. Для дародач, дароплатежей і особливо велікодаров була потрібна маса надлишкового продукту. Вона могла бути створена лише працею. Про те, що церемоніальний обмін, платежі різного роду, повязані з подіями життєвого циклу людини, престижні бенкети, потлачі та інші подібні явища були на цій стадії розвитку найважливішими стимулами до праці, пишуть усі без винятку етнологи, що займалися дослідженням престижної економіки.

Виникнення престижно-економічних відносин відкрило широку можливість і дало могутній поштовх розвитку продуктивних сил суспільства. Але, коли в життєзабезпечення економіці поділ в основному була витіснена обміном і утвердилась окрема власність, обєктивна потреба в існуванні цих відносин відпала, і вони поступово почали втрачати значення і відмирати. З майже повним зникненням таких форм престижної економіки, як велікодарообращеніе і дародачеобращеніе, на зміну позднепервобитному суспільству прийшло предклассовое суспільство. Вже на стадії первісного-престижного суспільства почали зароджуватися різні форми експлуатації людини людиною. Всі ці тенденції отримали розвиток у предклассовом суспільстві, в якому виникло кілька антагоністичних способів, один з яких представляв собою азійський спосіб виробництва формується, а інші були неосновними способами виробництва.