Класифікація країн, що розвиваються

Неоднаковий положення країн, що розвиваються знаходить висвітлення в їхніх

класифікації на певні групи. Для виділення груп в підсистемі країн, що розвиваються використовуються різні критерії - географічне положення (регіони і субрегіону), рівень промислового виробництва, що його частка в експорті, рівень економічного розвитку, здатність до саморозвитку.

Виділяється група нових індустріалізующіхся країн (НІС).До них належать країни із відносно високим рівнем економічного розвитку та істотним, що розвиваються, багатогалузевим за структурою промисловим сектором (20% ВВП). Щоб НІС характерні високі темпи господарського розвитку, що перевищують аналогічні показники інших країн, що розвиваються та промислово розвинених країн. Провідною галуззю економічного розвитку майже всіх НІК стала багатогалузева обробна промисловість. Основною статтею експорту всіх НІС стали оброблені товари. У 15 країн вони перевищують +50% їхнього експорту.

В економічному розвитку для більшості з них характерні тенденції, властиві зрілої капіталістичній економіці. Йде процес концентрації виробництва і капіталу, формується капітал фінансовий. У найбільш розвинених країнах ТНК утворилися.

НІС в більшості своїй складаються з латиноамериканських держав та країн Південно-Східної Азії. Рівень їх ВВП на душу населення відповідає таким промислово розвинених країн, як ПАР, Греція, Португалія. Входження цих країн, що розвиваються в проміжну зону зберігає цілісність світової господарської системи.

Нові індустріалізующіеся країни характеризують тісні зв `язку з фінансовою системою розвинених країн. Для всіх НІС характерний високий рівень зовнішньої заборгованості провідним розвиненим країнам.

В залежності від рівня економічного розвитку що розвиваються, поділяються на три категорії: країни із високим, середнім та низьким рівнем доходу.Виділяються також країни - експортери та імпортери нафти, країни з високим рівнем заборгованості.

• У групу країн з високими доходами на душу населення, характерними для промислово розвинених країн, що входять Бруней, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати і ряд інших територій.

Група країн • з середніми показниками ВВП на душу населення ділиться на дві підгрупи: з доходами вище середнього рівня і з доходами нижче середнього рівня. У цілому в цю групу входять в основному нові країни індустріалізірующіеся і країни-нафтоекспортерів. У них долається аграрна і сировинна спеціалізація економіки цих країн, формується диверсифікований промисловий комплекс, виробляється модель пристосування до міжнародних ринків.

• Підгрупу нефтеекспортірующіх країн складають 19 держав, в експорті яких нафтопродукти перевищують 50%. У ряді цих країн спочатку була створена матеріальна основа, а потім дано простір для розвитку капіталістичних виробничих відносин. В них склався так званий рентний капіталізм.

Значна частина «новітньої» крупної буржуазії цих країн - переважно рантьє, що живуть на доходи не тільки від нафти, але і на операціях з нафтодоларами. Ця група в найменшій мірі пов'язана з національною економікою і концентрується навколо банківських об'єднань переважно, що діють за кордоном. Чимала частина доходів таких скоробагатьків перетворюється на скарби, значні кошти витрачаються на придбання новітніх автомобілів, будівництво розкішних вілл.

• Третю групу в розвивається світі утворюють країн з низьким рівнем доходу,
або бідні країни в яких ВВП на душу населення в 1995 р. не перевищував 750 дол. В
цю підсистему входить близько десяти азійських країн переважно з Південної Азії і
Індокитаю, а також Гайя, Гаїті, Гондурас і Нікарагуа з Латинської Америки.

Особливе місце в групі країн бідних займають Китай та Індія, що володіють величезним економічним потенціалом, різноманітної галузевою структурою величезними внутрішніми ринками. В Індії в результаті еволюції соціально-економічній

капіталістичний сектор досяг середнього рівня розвитку і здолав основні внутрішні відтворювальні диспропорції.

У Китайській Народній Республіці, що виникла внаслідок національно-визвольної та наступної за нею громадянської війни 1945-1949 рр.., Було ліквідовано феодальну власність, власність компрадорської-бюрократичного капіталу, проведена колективізація сільського господарства, огосударствлена середня промисловість у формі спільних підприємств. Внаслідок складної та суперечливої індустріалізації промисловість зайняла провідне місце в народному господарстві (17% ВВП в 1949 р.). У 1979 р. КНР, яка входила в світову соціалістичну систему, отримала статус країни, що розвивається.

Найменш розвинуті країни. Особливість соціально-економічного розвитку підсистеми країн, що розвиваються полягає в тім, що у ній збільшується число найменш розвинених, найбідніших країн. У цю групу по класифікації ООН входять країни, які не мають здатність до саморозвитку і не мають внутрішніх джерел подолання низького рівня розвитку. Кількість найменш розвинених країн за 70-90-і роки збільшилася вдвічі і досягла 48 (33 - в Африці). На їхній території проживає 10,3% світу населення, але вони виробляють лише 0,6% світового продукту.

У групу найменш розвинених країн входять малі за чисельністю населення країни, за винятком Бангладеш, - понад 120 млн, Ethiopia - 60 млн., Демократична Республіка Конго, М'янма - понад 50 млн осіб.

У виробництві найменш розвинених країн основне місце займає сільське господарство - понад 38% ВВП. Частка його за 80 - 90-е роки не змінилася. У сільському господарстві цих країн зайнято 73% робочої сили, а у всіх країнах, що розвиваються - 59%. У багатьох з них зберігаються значних докапіталістичні стосунки.

Темпи економічного зростання цієї групи країн поступалися відповідних показників країн, що розвиваються в цілому. У 1998 р. середній дохід на душу населення в них становив лише 20% середнього рівня всіх країн, що розвиваються (1980 р. - 28%). Зниження рівня економічного розвитку відбулося через погіршення зовнішніх факторів розвитку, із зростанням їхньої залежності від експорту сировинних товарів. Ця підгрупа записується як відсталої сировинного придатка західних країн. Частка обробної промисловості в їх виробництві в 90-і роки зменшилася до рівня 1970 р. - 9% ВВП.

Крім зазначених спільних причин негативне вплив на економічний розвиток ряду найбідніших країн надає значна соціальна та політична нестабільність. Величезний збиток господарству Анголи, Демократичної Республіки Конго, Мозамбіку, Сомалі, Ефіопії завдали громадянські війни. Господарський розвиток даної підгрупи гальмують традиційні сектори, особливо в сільському господарстві. В результаті вони усе більше відстають від основних напрямів науково-технічного та соціального поступу. Якщо основні рушійні сили розвитку багатьох країн периферії світового господарства знаходяться всередині них, то для найменш розвинених країн зовнішній фактор грає майже абсолютну роль. Всі намагання цих країн вирватись з порочного кола бідності власними силами досі не привели до помітної зміни їх положення. Раніше цю групу країн, що розвиваються часто називали «четвертим світом».

Отже, підсистема країн, що розвиваються дві містить протилежні за рівнем економічного розвитку групи країн: нові індустріалізующіеся країни та найменш розвинуті країни. Розрив на рівнях ВВП на душу населення між ними перевищує показник розриву між розвиненими і країнами, що розвиваються (відповідно 13 разів по відношенню до країн Латинської Америки і 5 разів по відношенню до всіх країнам, що розвиваються).

Країни, що розвиваються відрізняються один від одного не тільки соціально-економічною структурою, рівнем економічного розвитку. Суспільні структури цих країн

розвиваються в рамках різних локальних цивілізацій та містять у собі різне соціокультурне наповнення.