Обсяг і рівень розвитку внутрішніх ринків

1. Масштаби внутрішніх більшості ринків промислово розвинених країн, що визначаються за величиною ВВП, вирізняються з-поміж усіх країн світу. Вони входять до числа 50 провідних ринків. Тільки при підрахунку валового продукту на базі купівельної спроможності валют, при якому враховуються неринковий сектор країн, що розвиваються, позиції західних держав виглядають дещо слабше. У цьому випадку до числа десяти найбільших економік світу входять тільки шість західних національних господарств.

Відзначаючи ВВП величину як один із показників об'єму внутрішнього ринку, слід зазначити, що цілий ряд малих країн вирізняється високою ступенем інтернаціоналізації їх господарської діяльності. Так, експортна квота Бельгії, Ірландії становить +70% ВВП, у Нідерландів - 56, Австрії, Швейцарії, Данії - 40% ВВП. У цих межах в таких країнах відзначається та імпортна квота. Отже, обсяг внутрішніх малих ринків країн щодо ВВП невеликий, і вони багато в чому залежать від певних секторів світового ринку. У великих розвинених країн іноземний сегмент у виробництві і реалізації ВВП становить 20-30%, а у США та Японії - 10 - 15%.

2. Іншим узагальнюючим показником обсягу і ступеня розвитку внутрішнього ринку є дохід на душу населення.У цілому цей показник по промислово розвинутим країнам у п'ять разів перевищує середньосвітовий рівень. Всі країни розглянутої підсистеми по даному показнику світового господарства входять до числа 30 провідних країн світу. Перші місця за величиною ВВП на душу населення займають Швейцария, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, а в нижчу групу входять Греція, Іспанія, Португалія, ПАР.

3. Величина ринку залежить від числа обслуговуваних споживачів.Чим більше суспільство, потреби якого розраховане на внутрішній виробництво, тим ширші можливості для його розвитку, хоча певна частина споживачів виступає в якості виробників. Тому кількість населення служить певним орієнтиром споживчого і продуктивного потенціалу суспільства, хоча прямого зв'язку між розмірами населення та обсягом внутрішнього ринку немає. Роль числа споживачів зазвичай обернено пропорційна рівню розвитку країни. Більшість індустріально розвинених країн відноситься до числа середніх і малих країн. Виключно у двох держав (Японія і США) чисельність населення перевищує 100 млн осіб, у чотирьох - 50 млн чоловік, а у дванадцяти країн вона не перевищує 10 млн, у Ісландії та Люксембургу число споживачів менше 0,5 млн. Невелика чисельність населення поряд з високим рівнем розвитку продуктивних сил сприяє спеціалізації виробництва і активної участі у міжнародному розподілі праці, спонукає малі та середні країни до економічної інтеграції.

4. Характерна риса ринків розвинених країн - задоволення попиту майже всього населення товарних виробництвом. Це обумовлено розповсюдженням найманої праці, якісним характером найму. В середньому частка осіб найманої праці складає близько 85% самодіяльного населення, в тому числі у Британії та США - понад 90%. Неформальна діяльність в більшості західних країн грає незначну роль. Певний винятком є південно-європейські країни. Відповідно важливою рисою внутрішніх ринків виступає тісна взаємозв'язок сфер виробництва та споживання.

5. Ємність внутрішніх ринків знаходиться в залежності від взаємозв'язку між загонами і галузями економіки, від їх попиту на основні елементи кінцевого продукту. У країнах що розглядаються внутрішні ринки характеризуються високим рівнем міжгалузевих і внутрішньогалузевих постачань, що включають проміжну продукцію та продукцію інвестиційного призначення. Основним фактором міжгалузевих зв'язків виступає вертикальна інтеграція, яка призводить до посилення залежності виробничих процесів у кожної галузі від інших галузей по лінії як попиту, так і пропозиції.

6. Одним з важливих показників розвитку внутрішнього ринку виступає рівень розвитку ринку грошових відносин, виразником якого може служити відношення кредитних зобов'язань всередині країни до ВВП. Кредити, отримані у провідних західних країнах, перевищували +100% ВВП у порівнянні з 50-60% в - 50-і роки.

7. Поряд із загальною ємністю внутрішніх ринків важливе значення мають складу і характер споживання, яке є використанням споживчої вартості. Воно складається із виробничого й споживчого попиту. Виробниче споживання входить до процесу виробництва і включає виробництво засобів виробництва (гармат і предметів праці) і споживання робочої сили, тобто витрачання його фізичної і духовної енергії. Невиробничого споживання відбувається за межами виробництва. У процесі його використовуються або остаточно споживаються предмети споживання. Отже, у процесі виробничого споживання продукти створюються, а у процесі невиробничого вони споживаються.

Виробничий попит визначається станом виробничої сфери, а сукупний споживчий попит - грошовими вимогами в основному фізичних

осіб.

Про споживання (попит) і виробництво (пропозиція) - етапи одного процесу. Цілий ряд дослідників вважає, що людей ставлення до засобів споживання стало важливішим, ніж відносини до засобів виробництва, забуваючи, що останнє забезпечує доступність першим. У кінцевому підсумку рівень споживання виробництва визначається розвитком, факторів виробництва.