Роль держави в соціально-економічних перетвореннях

У будь-якій суспільній системі присутня системоутворюючий та інтегрує елемент, що в загальних рисах визначає зміст і динаміку розвитку системи.

В умовах колоніальної залежності метрополія позаекономічними і економічними методами регулювала в своїх інтересах протягом соціально-економічних процесів у колоніях. Після досягнення незалежності через слабкість національного капіталу приватного рушійною силою консолідації виробничих процесів міг стати або національний державний, або іноземний капітал. Відсутність або нерозвиненість пануючого укладу підвищили значення і самостійність держави, політичного апарату товариства. Держава в дезінтегрірованності умовах господарства і не сформованого громадянського суспільства є силою, здатною прискорити процес розвитку, перетворити традиційні відносини.

• Домінуючою силою в апараті держави ставали представники того суспільної верстви, який володіє відносною автономією від всіх укладів - громадянська або військова бюрократія, рекрутованих з чиновників та інтелігенції.

• Особлива роль держави виявляється в його соціально-економічний механізм. Його функції по створенню спільних передумов і умов відтворення і створення окремих елементів виконуються продуктивних сил за рахунок національного доходу. При цьому держава надає послуги безоплатно, як загальне добро. Подібний механізм збільшує гнучкість соціально-економічної структури у її взаємодію з багатоукладної системою продуктивних сил. Він дозволяє державі в певній мірі вирівнювати структурно-функціональні диспропорції і суперечності, які характеризують стан продуктивних сил і суспільства країн, що розвиваються.

• Пряме участь держави у відтворенні пов'язано з його переходом у
власність частини ВВП і накопиченого суспільного багатства, зокрема
певної частки засобів виробництва. Частина економіки, що функціонує на основі
державної власності, утворює державний сектор економіки. Його створення
викликається тим, що на шляху розвитку національного ринку постають технологічні і
інвестиційні перешкоди.

Інвестиційний бар'єр утруднював перелив коштів зі традиційних секторів господарства в сучасні, внаслідок консервували відсталі економічні структури. При цьому зменшувався коло галузей, в яких приватний капітал дрібний може створювати сучасні підприємства. У державному секторі відтворювальний процес може жорсткими не зв'язуватися обмеженнями закону вартості. Держава здатна мобілізувати ресурси в величезних розмірах і використовувати їх в громадських інтересах.

До середини 80-х років державний сектор зайняв сильні позиції в більшості країн, що розвиваються. Держава практично повністю взяла на себе інфраструктурне будівництво. У державному секторі були створені і отримали розвиток такі галузі, як металургія, нафтовидобувна, машинобудування, хімічна промисловість. Частка державного сектора в створення ВВП піднялася з 7% на початку 70-х років до 12% в середині 80-х. Середня для всіх країн, що розвиваються країн частка державного сектора не було вище його рівня в західних країнах, але його роль була більш важливою, тому що він був зосереджений в сучасних галузях, зокрема, у важкому секторі обробної промисловості.

На старновом рівні найбільш висока частка державного сектору в створенні ВВП була в країнах соціалістичної орієнтації. В Алжирі і Єгипті держсектор забезпечував більш +80% випуску промислової продукції, 60% сільськогосподарських продуктів, включаючи до свого складу кредитну сферу; в Анголі, Ефіопії давав 50-100% найважливіших видів продукції. Серед інших країн вищого рівня державний сектор досягав в Болівії (40% ВВП), Пакистані, Гані (25% ВВП).

Такі масштаби підприємництва перетворювали державний сектор в ведуча ланка економічного розвитку. Він тісно пов'язаний економічними відносинами з іншими структурами, надаючи на них вплив і направляючи їх відтворювальний процес у певні рамки пропорційності. Разом з тим держвласність створює не тільки сприятливі умови для суспільного виробництва, але й утворює власний відтворювальний цикл на основі самоокупності, обміну з іншими економічними агентами, що викликає суперечливість функціонування державного підприємницького сектору.

Процес утворення та утвердження державної власності за своїм характером антагоністичних, оскільки вона формується за рахунок інших видів власності. Держвласність обмежує масштаби їх відтворення, так як частина створюваного там продукту вилучається по суті позаекономічними методами. Вона здатна видозмінювати умови обміну між секторами. Держава може, як стимулювати, так і перешкоджати відтворення в окремих секторах. Це зумовлює необхідність визначення якісних і кількісних параметрів для оптимального розвитку державної власності. Масштаби кордонів цих залежить від потенціалу існуючих соціально-економічних секторів, характеру вирішуваних завдань, характеру і ступеня участі країни в світогосподарських зв'язках.

Кошти, які держава мобілізує внаслідок перерозподілу національного доходу або у сфері власної економічної діяльності, що використовуються не тільки для стимулювання сучасних секторів підприємництва, а й для вирішення низки складних і різнорідних соціальних завдань, включаючи безпосередні цілі модернізації (розвиток освіти, охорони здоров'я) і стабілізації процесу перебудови у вигляді різноманітних виплат тим верствам населення, які залишаються за рамками сучасного розвитку.

Таким чином, держава не тільки сприяє переходу суспільства на вищий щабель економічного і соціального розвитку, а й виконує стабілізуючі функції, намагаючись знизити конфліктний потенціал.

Устанвлівая певні стимули та Обмеження, держава коректує соціальні та економічні умови, підтримує балансу між сучасними й традиційними елементами. При цьому саме воно відчуває проникнення традиціоналізму в різних формах, стаючи своєрідним гібридним освітою. Це призводить до того, що на національному рівні модернізуються роль держави не завжди проводиться лінійно. Соціально-економічний зміст держави визначається панівним типом виробництва та системою ідеологічних та політичних відносин. Тому соціально-економічні перетворення в країнах, що розвиваються за участю або направляє ролі держави сприяли чи перешкоджали капіталістичного розвитку. У міру розвитку ринкових відносин сучасних державний сектор втрачає самостійний характер, замикається з найбільш зрілими формами капіталістичного сектора.