Концепції глобальної економічної системи

Світове господарство як глобальна система є історичною категорією, яка розвивається і динамічною. Його еволюція, перехід із однієї фази розвитку в іншу висувала на передній план теоретичні концепції, що пояснюють ці зміни. Історично світове господарство розглядалося як систему національних господарств або певних їх груп. Тому в уваги аналізу багатьох концепцій знаходиться національних положення господарств у світовій системі.Загальна посилка цих теорій полягає в тому, що національні господарства займають у світі нерівне становище. У число провідних концепцій глобальній системи входять теорії імперіалізму і неоімперіалізму, модернізації та неоеволюціонізма, теорії залежності, стадій росту, теорії світової системи, способів виробництва, взаємозалежності, партнерства.

1.Теорії імперіалізму і неоколоніалізму пояснюють структуру миру як боротьбу
між провідними державами за нові ринки, джерела сировини, сфери прикладання
капіталу, за посилення їх політичного та культурного впливу. Під імперіалізмом
розуміється та стадія розвитку, «коли склалось панування монополій і фінансового
капіталу, придбав видатне значення вивіз капіталу, почався розділ світу
міжнародними трестами і закінчився поділ всієї території землі найбільшими
капіталістичними країнами »(В. І. Ленін). Засновниками є теорії імперіалізму
О. Бауер, Р. Гільфердінг, В. Ленин. Теорія має декілька напрямків, в зокрема
соціал-ліберальну, представником якої був Дж. Гобсон, що дослідив процеси в
Британської імперії.

Марксистська теорія імперіалізму вплинула на багато світових теорії. Після краху колоніальних імперій популярність імперіалізму теорії скоротилася. Тим не менше, якщо імперіалізм - прояв експансії капіталу, а не просто система колоніального підпорядкування, то тоді деякі форми економічного імперіалізму можуть існувати і після розпаду колоніальних імперій.

2. Теорія модернізація виходить з того, що усі наявні в історії
людські суспільства біполярних. Теорія базується на відмінностях у розумінні
традиційного і сучасного. Вона пов'язує перехід до сучасного економічного
зростання з духовними цінностями, а не тільки з матеріальним інтересом, з переходом
соціальної структури до її мобілізаційного типу. Традиційні суспільства управляються
індивідами, які не підготовані до нововведень, а сучасні суспільства управляються
індивідами, зверненими зовні, які застосовують і нові ідеї речі під впливом
раціонального мислення та практичного досвіду.

Теорія модернізації являє собою спробу теоретично розкрити людські механізми та соціально-структурні процеси, які тягнуть за собою внутрішні зміни, що обумовлюють перехід різних товариств до сучасного вигляду і внутрішні особливості виникає соціального устрою. Вона охоплює різні аспекти культурно-політичного та економічного розвитку, соціального та психологічної мобілізації, що інтерпретуються як самостійні тенденції розвитку, що діють в загальному руслі змін міжнародних взаємозв'язків. Теорія замінила такі поняття, як "європеїзація», «американізація» чи «західництво», потіснила етноцентрістскіе уявлення про прогрес. Передумовами теорії Методологічними модернізації є погляди М. Вебера, Т. Пірсон, Ш. Ейзенштада. Зокрема, німецький соціолог М. Вебер намагався пов'язати підйом капіталізму з протестантизмом й показати, як системи інших вірувань перешкоджають підйому сучасного суспільства.

В даний час концепції модернізації акценти роблять на окремі аспекти суспільно-економічної динаміки, змін у суспільстві. Ціла низка дослідників розуміє під модернізацією створення такого суспільного і соціального клімату, в якому збільшення виробництва на душу населення стає нормою. При цьому важливими є не тільки кількісне збільшення виробництва, а й зміни в системі цінностей, на які орієнтована виробнича діяльність людини. У рамках інституціоналізму модернізація розглядається насамперед як структурна перебудова соціально-економічного організму країн, що розвиваються (Г. Мюрдаль).

Останніми роками теорія модернізації має невелике поширення. Відмінності між традиційним та сучасним теоретично важко використовувати в зв'язку з тим, що за традиційним і сучасним може стояти матеріальний інтерес, також як і сучасні підходи до цінностей. Теорія знижує роль класів або груп інтересів, які сприяють або гальмують розвиток, не враховує багато протиріч. Вона містить непослідовності, зазвичай властиві поясненням, заснованим на індивідуальних характеристиках.

Теорію модернізації часто поєднують з концепцією неоеволюціі, яка дотримується історичного підходу в аналізі традиційних та сучасних суспільств. Концепція неоеволюціі виходить з того, що сучасне суспільство розвивається від традиційної через процес соціальної диференціації. Сучасні суспільства соціально та інституційно диференційовані по аналогії з біологічними організмами, які розвиваються від найпростіших до відносно складним, від «нижчої» полюса до «вищого». На відміну від еволюціонізму XIX ст. неоеволюціонізм заперечує лінійну догму і стверджує, що існує багато шляхів від традиційного до сучасного. Водночас ця концепція містить сильне допущення про те, що капіталістичний шлях через плюралістичну демократію, як у США і Західній Європі, є кращою і найбільш ефективною з альтернатив, тобто ототожнює модернізацію і вестернізацію.

Теорії і модернізації неоеволюціонізма домінували в першій половині XX ст. Відповідно до їх логікою нові нації автоматично поповнюють сім'ю розвинених країн після проведених у них перетворень. С 50-х років запропоновані західними вченими схеми модернізації стали викликати зростаючий скептицизм, оскільки сильно розходилися з реаліями в звільнилися і колоніальних країнах. З розвитком антиімперіалістичної боротьби в країнах Азії та Африки в 60-і роки інші концепції кинули виклик функціональної ортодоксії.

3. У 60-70-і роки найбільш впливової концепцією розвитку глобальної системи була теорія залежності або, точніше, - метатеорія залежності.Метатеорія залежності і периферійного розвитку було висунуто групою латиноамериканських економістів та соціологів. Її засновник - відомий аргентинський економіст Р. Пребіш. В той період під впливом кубинської революції 1959 р. втрачали вплив доктрини національного капіталізму і інтегральної модернізації, прихильники яких закликали маси до жертв в ім'я творення на національній та незалежній основі «ідеального ринкового суспільства», вільного від недуг капіталістичних розвинених країн.

Метатеорія ділиться на три напрямки: залежною нерозвиненості, залежного розвитку та відтворення залежності.Її початковий момент - посилка про тому, що капіталістична система світовому масштабі одночасно породжує економічний розвиток і слаборозвиненість на міжнародному, національному і локальному рівнях. Прихильники концепцій залежною нерозвиненості стверджують, що капіталістичну систему активно сприяє недорозвиненості країн, що розвиваються і що справжнє розвиток неможливий, поки ця система існує. Так, А. Франк зазначав, що метрополія привласнює економічний надлишок своїх сателітів і використовує його для власного розвитку. Сателіти ж залишаються слаборозвиненими, оскільки не мають доступу до свого ж

надлишку, а також унаслідок поляризації суспільства та експлуататорських суперечностей, вносяться і підтримуваних метрополією всередині країни-сателіта. Поєднання цих протиріч стимулює процес розвитку метрополій і обумовлює процес «субразвітія" сателітів.

Схема «сателлізаціі» по суті була побудована на моделі лінійної залежності, що призводило до абсолютизації залежності між країнами. Вона закривала теоретичну сферу для пояснення зростання та розвитку, навіть обмеженого, яке відбувалося у ряді країн, що розвиваються. Певним виходом із цього стала концепція про відтворення або зміну залежності, яка припускає, що деякі країни світової периферії або їх сектори господарства, що були в сильній залежності, можуть вийти з цього стану. В основному дана концепція розглядає стратегії розвитку як субсидійованих з-за кордону. Ціну, яку платить той чи іншій сектор господарства (держав) за подолання залежно, в довгостроковому плані не варто цього. Приміром, міжнародна допомога того чи іншого виробника, що розвивається, країни може зміцнити його положення на світових ринках у виробництві, скажімо, мінералів або промислової продукції, але вона може і загострити валютне становище країни внаслідок збільшення імпорту машин і технології, що призведе до більшої залежності, до її відтворення на новому рівні.

4.Паралельно з теорією залежності, але окремо від неї виступає концепція
світової системи, висунута І. Валерштайном. Грунтуючись на динамічному зміну
поділу праці, він ділить світ на центральні (світові ядра), периферійні та
полуферійние країни. Велике місце в ній приділено аналізу країн полуферіі, до яких
були віднесені окремі розвинені й соціалістичні країни - Ірландія, Португалія,
Балканські країни, колишній СРСР. Ця концепція визначає залежне розвиток країн
полуферіі усередині орбіти світової системи на підставі міжнародного поділу праці,
що створює можливості для міжнародної фрагментації виробничого
процесу. У ці країни зазвичай переміщуються виробничі ті процеси, які
обслуговуються дешевої, малокваліфікованої робочою силою.

Концепція містить також положення про державної залежності, відповідно до якого розрив між центром і периферією визначає основне протиріччя світової системи.

Концепція світової системи також тісно пов'язана з теорією нового міжнародного поділу праці (НМРТ) Ф. злякався, що звертає увагу на наслідки змін до глобальної виробничої стратегії ТНК за останні десятиліття. Прихильники НМРТ також ділять світову систему на центр, периферію та полуферію, в яких поділ праці включає максималізації прибутку ТНК та вирішення проблем провідних промислових країн. Вони не бачать цього перспектив розвитку країн, що розвиваються, але звертають увагу на вивчення інтересів різних груп країн.

5.У 60-і роки здобула популярність концепція стадій росту У. Ростоу,
яка розглядає розвиток країн за стадіями. Товариство за рівнем економічного розвитку
ділиться на кілька категорій: традиційне суспільство; період передумов або
перехідне суспільство, в якому закладаються основи перетворень; суспільство підйому
або зрушення; зріле або індустріальне суспільство, суспільство високого рівня масового
споживання.

Стадія підйому характеризується остаточним подоланням старих традиційних устоїв, що перешкоджають стійкому зростанню. Сили економічного прогресу посідають домінуючі позиції в суспільстві: рівень заощаджень і нагромаджень може підвестися з 5 до 10% національного доходу; нові галузі розвиваються швидко, у сільському господарстві поширюються ринкові відносини.

Після підйому настає тривалий період стійкого зростання та циклічного

прогресу - перехід до зрілості. Він триває приблизно 40 лет. У цей час

промисловість, яка під час підйому базувалася на кількох галузях, стає комплексною.

Зрілість визначається як стадія, що коли економіка здатна перейти від традиційних галузей до нових та ефективно використовувати широкий спектр засобів і ресурсів. Зріле суспільство забезпечує постійне перевищення випуску продукції над зростанням населення. Остання стадія характеризується тим, що головну роль розпочинає грати виробництво предметів тривалого користування та послуг.

Теорія стадій зростання індустріального суспільства зводить соціальний прогрес до переходу від відсталого аграрного традиційного суспільства, в якому панують і натуральне господарство станова ієрархія, до промислово розвиненому суспільству з масовим ринковим господарством. Головним критерієм прогресивності вважається досягнутий рівень виробництва.

6. З середини 70-х років проблематика світової економіки все тісніше пов'язується з концепціями взаємозалежності національних господарств, які грунтуються на інтернаціоналізації виробництва, на диференційованому вплив науково-технічного прогресу на структурну перебудову. Проблема взаємозалежності та партнерства розглядається на різних пересічних рівнях - глобальному, між центрами та периферією, всередині підсистем. Термін глобальна взаємозалежність був введений американським політологом С. Хоффманом, а концепція розкрита Р. Купером. Зростання взаємозалежності піддає платіжний баланс все частішим і сильним дій ззовні, в результаті чого уряду повинні приділяти все більшу увагу проблемі збереження зовнішньої рівноваги, координувати використання всієї сукупності інструментів, що знаходяться у розпорядженні держав.

7. До початку 70-х років утвердилася концепція рівного партнерства.Більш-менш закінчене вираження ця концепція отримала в доповіді Л. Пірсона, підготовленої під егідою Світового банку для оцінки стратегії відносин західних країн з державами, що розвиваються. Вона передбачала об'єднання політики допомогою, торгівлі, інвестицій в стратегію єдину, яка повинна грунтуватися на зусиллях самих країн, що розвиваються. Концепція рівного партнерства проповідує створення системи рівній взаємозалежності країн, що розвиваються і західних країн, затушовуючи при цьому існує величезний розрив у рівні розвитку двох підсистем світового господарства.

Дана концепція нерідко пов'язується з проблемами економічного зростання, при цьому нерідко вказується, що не збалансований і роз'єднаний зростання економіки приводить до гострих проблем світового розвитку. Основний вихід - в органічному зростанні світового господарства, у вирішенні проблем взаємозалежності підсистем і країн з різними рівнями соціально-економічного розвитку. Це передбачає створення глобальної системи управління виробничими ресурсами.

Трактування органічного зростання змінила колишню концепцію розвитку - як переходу від традиційного до сучасного виробництва і зросту в межах індустріального суспільства на якісно інший розвиток - як системне взаємодію. Цей напрямок вказує на необхідність структурної перебудови довготривалої західних країн, скорочення розриву між високо розвиненими і слаборозвиненими країнами.