Поняття і ступінь глобалізацію, міровізаціі господарчих процесів

Поняття міровізаціі. Інтернаціоналізація національних господарств перш за всепов'язана з розвитком міжнародних ринків.Вона охоплює міжнародними, обміну і споживання, утворюючи основу розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин. Інтернаціоналізація господарств національних почала розвиватися в зростаючих масштабах з промислової революції, коли товари стали вироблятися в обсягах, що перевищують внутрішні потреби країн. Це визначило процеси поглиблення міжнародного поділу праці, що в свою чергу створило стійку основу взаємодії національних господарств.

Розвиток сфер інтернаціоналізації обміну й споживання супроводжувалося створенням міжнародної економічної інфраструктури, включаючи транспортну мережу, зв'язок, інформацію. Становлення міжнародних торгових відносин викликало платіжні відносини, міжнародний рух позичкового капіталу. Удосконалювання машинної техніки, засобів транспорту, зв'язку дозволило розділити виробничі процеси на стадії окремі, розміщуючи відокремлені виробництва в різних країнах у відповідності з перевагами МРТ. Це виявилося можливим на основі міжнародного руху підприємницького капіталу. Виробництво стало безпосередньо міжнародним, створивши основу світового, глобального господарства.

При цьому підході під глобалізацією, міровізаціей, національних господарств розуміється створення і розвиток міжнародних, світових продуктивних сил, факторів виробництва, коли засоби виробництва використовуються на міжнародному просторі.Виявляється у створенні Міровізація окремими компаніями господарських об'єктів в інших державах і розвитку наднаціональних форм

виробничих зв'язків між різними національними господарствами.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації економічного життя протікають взаємопов'язано, тому нерідко не проводять чіткого розмежування даних термінів, розуміючи під глобалізацією просторове об'єднання ринків, розділених економічними або державними кордонами, або вищу на даний період ступінь інтернаціоналізації.

Аналіз процесів глобалізації, міровізаціі дозволяє визначити рівень єдності світової господарської системи, роль в ній національних господарств, а також вплив цього процесу на стан національних господарств.

Ступінь глобалізації, міровізаціі господарських процесів. При аналізі процесів глобалізації господарського життя використовуються абсолютні і відносні показники. Насамперед вони стосуються руху підприємницького і позичкового капіталів і виробництва на підприємствах, контрольованих іноземним капіталом. Слід зазначити, що оскільки світове господарство є що розвивається, динамічною категорією в цілому та її складових частин, найбільш відповідними мети аналізу виступають відносні показники.

Показники руху ІПК. Основу процесу формування планетарних факторів
виробництва складає рух підприємницького капіталу, що і в основному - прямих
капіталовкладень. Як зазначалося в гл. 3, експорт капіталу у формі прямих інвестицій
різко зріс у другій половині XX ст. (за 1960-1980 рр.. - в 7,6 рази, 1980-1998

рр.. - У 8 разів). Об'єктом програми ІПК були промислові країни - 70% накопиченого обсягу. Міжнародне виробництво зосереджено в основному в районах двох - Західній Європі та Північній Америці, а в інших частинах планет воно має вогнищевий характер.

Не дивлячись на деяке підвищення міжнародного зростання виробництва, ІПК забезпечує відносно невелику частину внутрішнього виробництва. При цьому діяльність зарубіжних підприємств націлена перш за все на обслуговування внутрішнього ринку приймаючих країн або регіону. Так, 63% продажів товарів та 82% послуг закордонних підприємств американських ТНК мають локальний характер. Лише невелика кількість корпорацій має в своєму розпорядженні загальносвітовий виробничої та мережею збуту. Це в основному автомобільні та електронні компанії.

Для розуміння ступеня глобалізації руху підприємницького капіталу
важливе значення мають історичні порівняння масштабності цього процесу. Майже всі
відносні показники виробництва міжнародного кінця XIX - початку XX ст. були
вище показників останніх десятиліть XX ст. Це стосується показників мобільності
капіталу, потоку капіталу по відношенню до ВВП, до валових капіталовкладень
приймаючих і експортують країн. Так, показник мобільності капіталу,
що розраховується як середнє сальдо платіжного балансу з поточних операцій до ВВП країн
- Експортерів та імпортерів капіталу, в 1870-1914 рр.. в середньому становив 3,3%, а

в 1960-1996 рр.. був нижче - 2,6%. Лише сукупний обсяг ИПК по відношенню до ВМП в середині 90-х років перевищив показник 1913

Показники зовнішньоторговельного обміну. Швидкими темпами розвивався
зовнішньоторговельний обмін. Його темпи в другій половині XX ст. в 2,8 рази перевищували зростання
ВМП. У той період було відновлено тенденція кінця XIX - початку XX ст.,

порушена у 20-30-і роки. За окремими підрахунками, в 90-і роки XX століття відношення обсягу експорту до ВВП у півтора рази перевищило показники 1913 Однак швидке зростання світової торгівлі та другій половині XX ст. значною мірою був забезпечений за рахунок внутрішньо регіональної торгівлі, яка виявляла безперечну тенденцію до зростання. Так, доля внутрішньо регіональної торгівлі Західної Європи у світовому експорті зросла з 23% в 1960 р. до 31% у 1995 р., частка Північної Америки при зниженні її на початку 80-х років залишилася практично незмінною, частка азіатсько-тихоокеанського регіону збільшилася з 5 до

12%.

Отже, чи посилилося виробниче єдність світової господарської системи в
Протягом XX ст.? Оцінки експорту прямих інвестицій по відношенню до ВВП, на валові
капіталовкладенням провідних західноєвропейських країн показують, що ці частки на початку
століття були в них вище, чим в кінці XX століття. Хіба трохи змінилися

відносні показники міжнародного руху товарів. Відношення експорту, імпорту товарів до ВВП у провідних промислових країн лише незначно перевищило рівень 1913 р., а для Японії він виявився нижче цього рівня. Подібне становище було характерно для багатьох країн, що розвиваються.

Показники руху позикового капіталу. Наступний аспект взаємопов'язаності світової господарської системи належить до руху позикового капіталу, до функціонування міжнародних кредитних ринків. Абсолютний обсяг операцій на ринках капіталу міжнародних за 80-90-і роки швидко збільшувався, і показники зростали за всіма їх секторах. При цьому слід мати на увазі, що фізичне збільшення угод було менше статистичних даних, оскільки вони включають підвищення курсів цінних паперів, процентних ставок.

Відносні показники міжнародних операцій на ринках капіталів також швидко росли. Співвідношення операцій, що перетинають кордони, чи підтверджує тенденцію до інтернаціоналізації ринків капіталів. Так, міжнародні операції з облігаціями в США в 1999 р. досягли 126% ВВП, а в Німеччині - 250% ВВП.

У той же час емпіричні дослідження показують, що інвестори у провідних розвинутих країнах до цих пір прив'язані до своєї країни, дозволяючи щодо обмежену міжнародну диверсифікацію активів. Вони тримають велику частину їх пакетів у формі національних цінних паперів. Про це говорить і частка іноземного володіння державним боргом західних країн. По ряду оцінок, ринки позичкового капіталу в перші десятиріччя XX ст. були більш інтернаціоналізувати, ніж наприкінці сторіччя. Цьому сприяв що існував тоді золотий стандарт.

Рух робочої сили. Одним з найважливіших факторів виробництва будь-якої господарської системи виступає робоча сила. Ступінь її міжнародного руху уступає інтернаціоналізації підприємницького і позичкового капіталів, ринку товарів.

Міжнародна мобільність робочої сили в кінці XX ст. набагато менше, ніж у другій половині XIX ст., в той же час зросла ступінь часового переміщення людей за межі національних кордонів - міжнародний туризм.

Аналіз даних формування єдиного виробничого процесу на планетарному масштабі показує, що глобалізація, міровізація господарського життя проявляється як тенденція. Протягом минулого століття цей процес проходив нерівномірно, можливо, він розвивається циклічно. У 20-30-ті роки переважала тенденція до автаркії, а Друга світова війна взагалі порушила господарські зв'язки. У другій половині XX століття переважала тенденція розвитку міжнародного виробництва в рамках регіонів, подібні напрямки розвитку відзначаються й у сфері обігу. Отже, швидше за більш сильно виявилася тенденція регіоналізації, ніж міровізаціі, глобалізації господарського розвитку.

За сучасних умов основними центрами організації виробництва, розподілу, обміну та споживання продовжують залишатися національні господарства. Вони являють собою історично склалися в національних державних кордонах системи відтворення продукту і суспільних відносин. Від рівня національних розвитку господарств, особливостей їх галузевої та територіальної структур, внутрішнього розподілу праці залежать масштаби і ступінь розвитку МРТ.