Головна

Висунення колективних вимог та їх розгляд роботодавцем

У ч. 1 ст. 399 ТК РФ визначені особи, повноважні висувати колективні вимоги, які можуть стати предметом колективного трудового спору. У висунення колективних

вимог, які можуть стати предметом колективного трудового права, має брати участь більшість робітників організації або структурного підрозділу (філії, представництва, іншого відокремленого структурного підрозділу), якщо колективний трудовий спір виникає в цьому структурному підрозділі. Колективні вимоги в якості підстави для порушення колективного трудового спору можуть бути запропоновані працівникам їх представниками. Представниками працівників при формуванні колективних вимог може бути профспілкова організація, що обєднує більше половини працівників, які перебували у трудових відносинах з організацією або відокремленим структурним підрозділом, у якому виникає колективний трудовий спір. Працівники, що не є членом профспілки, можуть доручити сформувати колективні вимоги профкому організацію чи відокремленого структурного підрозділу, обєднуючого менше половини працівників. Наявність таких повноважень має бути підтверджене працівників письмовими заявами, поданими до профкому. Працівники організації або відокремленого структурного підрозділу можуть створити інший орган, що представляє інтереси більшості працівників, наприклад страйком. Повноваження цього органу на представництво інтересів працівників при висунення колективних вимог, які можуть стати предметом колективного трудового спору, також повинен бути підтверджений письмовими заявами працівників. Профспілка, яка обєднує менше половини працівників організації або відокремленого структурного підрозділу, також може сформулювати колективні вимоги. Однак вони повинні отримати підтримку більшості працівників, що також повинно бути підтверджено їх письмовими заявами або підписом працівників під цими вимогами.

Таким чином, колективні вимоги, які можуть стати предметом колективного трудового спору, повинні бути висунуті більшістю працівників організації або відокремленого структурного підрозділу, у якому виникає колективний трудовий спір, або органом, що представляє інтереси більшості працівників, що підтверджується їх волевиявленням, вираженим у письмовій формі.

Висунуті розглянутим чином вимоги, які можуть стати предметом колективного трудового спору, повинні бути затверджені на зборах або конференції працівників організації або відокремленого структурного підрозділу, у якому виникає колективний трудовий спір. Збори по затвердженню висунутих колективних вимог вважаються правомочними, якщо на ньому присутні більше половини працюючих в організації чи відокремлений структурний підрозділ. Для затвердження вимог необхідної більшості голосів працівників, присутніх на зборах. Голосування з питання затвердження колективних вимог за рішенням зборів може бути проведено відкрито чи таємно. Таємниче голосування припускає видачу працівникам бюлетенів, у яких повинні бути викладені висунуті вимоги колективні, а також питання про те, підтримують або не підтримують працівники ці вимоги. Затвердження колективних вимог зборами шляхом проведення таємного голосування підтверджується протоколом загальних зборів, також а бюлетенями. При відкритому голосуванні затвердження колективних вимог на зібранні працівників підтверджується протоколом його проведення. Законодавство не передбачає перерахування в протоколі загальних зборів працівників, що беруть участь в ньому, у протоколі має бути відображено загальна кількість присутніх на зборах і результати відкритого голосування за твердженням колективних вимог. Законодавство лише передбачає висунення колективних вимог більшістю або від імені більшості працівників, що підтверджується фактом членства працівників у профспілці, яка висунула вимоги, або волевиявленням працівників, що не є членом профспілки, вираженим у письмовій формі.

Конференція працівників організації або відокремленого структурного підрозділу, у якому виникає колективну трудову суперечку, за твердженням висунутих вимог вважається правочинною, якщо в ній беруть участь не менше двох третин обраних працівниками делегатів. Повноваження делегатів конференції підтверджуються протоколом зборів працівників структурних підрозділів, що делегували їх для участі в її роботі. Затвердження колективних вимог на конференції також може відбуватиметься шляхом проведення таємного або відкритого голосування. Перерахування осіб, що беруть участь у роботі конференції, не потрібно, тому що законодавство передбачає затвердження на конференції вимог, висунутих більшістю працівників організації, що підтверджується їх членством в профспілці, що висунула такі вимоги, або добровільним волевиявленням працівників, вираженим у письмовій формі.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 ТК РФ працедавець зобовязаний надати працівникам чи представникам працівників приміщення, необхідний для проведення зборів (конференції) щодо висування і затвердження колективних вимог, і не перешкоджати його (її) проведення. Невиконання цього обовязку є підставою для залучення пред -

ставників роботодавця, винних у цьому порушенні, до адміністративної відповідальність за недотримання трудового законодавства.

Вимоги працівників викладаються у письмовій формі, вони можуть бути підписані робітниками, уповноваженими зборами. До них додається копія протоколу зборів за їх висунення та затвердження.

Професійні спілки, їх обєднання на підставі ч. 6 ст. 399 ТК РФ і направити можуть висунути вимоги роботодавцям та їх обєднанням, з якими вони можуть вступити в договірні відносини або мають укладену угоду. Однак предметом колективного трудового спору такі вимоги можуть стати тільки в разі їхнього висування більшістю працівників організації або відокремленого структурного підрозділу і затвердження на загальних зборах.

Таким чином, ст. 399 ТК РФ передбачає два етапи формування колективних вимог, які можуть стати предметом колективного трудового спору. По-перше, їхнє висунення більшістю працівників організації або відокремленого структурного підрозділу, у якому виникає колективну трудову суперечку. По-друге, затвердження висунутих більшістю вимог працівників на загальних зборах або конференції працівників організації або відокремленого структурного підрозділу. Законодавство не забороняє провести два названих етапу з формування колективних вимог шляхом проведення одного загальних зборів або конференції працівників організації або структурного підрозділу, в якому може виникнути колективний трудовий спір. У цьому випадку оформляється єдиний протокол з висунення та затвердження колективних вимог. Але тоді потрібно, щоб ці вимоги були висунуті і затверджено більшістю працівників організації або структурного підрозділу, у якому виникає колективний трудовий спір. Висування і затвердження колективних вимог також може відбуватиметься шляхом проведення відкритого або таємного голосування. Достатнім доказом висунення і затвердження колективних вимог, які можуть стати колективних трудових спорів, є протокол загальних зборів або конференції, з якого випливає, що більшість працівників організації або відокремленого структурного підрозділу проголосували за висунення і затвердження колективних вимог.

Представники працівників можуть направити сформовані колективні вимоги в Службу по врегулюванню колективних трудових спорів. У цьому випадку у названої Служби виникає обовязок з перевірки отримання колективних вимог другою стороною колективного трудового спору, тобто роботодавцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 400 ТК PФ представники роботодавця зобовязані прийняти до розгляду спрямовані їм колективні вимоги працівників, які можуть стати предметом колективного трудового спору. Відмова від їх прийняття є порушенням трудового законодавства, за вчинення якого представники роботодавця можуть притягатися до адміністративної відповідальності. Представники працівників можуть відправити сформовані колективні вимоги повноважному представнику роботодавця поштою при відмові від їх отримання. У подібній ситуації в представників працівників зявляються письмові докази, що підтверджують напрямок роботодавцю та отримання ним колективних вимог. Представники роботодавця зобовязані на копії колективних вимог або іншому документі, запропонованому представниками працівників, зробити відмітку про дату отримання колективних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 400 ТК РФ повноважний представник працедавця зобовязаний повідомити у письмовій формі своє рішення щодо заявлених працівниками колективних вимог протягом трьох робочих днів від дня їх отримання. Перебіг цього строку починається з наступного після отримання роботодавцем вимог працівників дня, у нього не включаються вихідні й неробочі святкові дні. Повноважний представник працедавця зобовязаний представити своє письмове рішення із приводу заявлених колективних вимог особам, уповноваженим на представництво при веденні колективного трудового спору. Невиконання цього обовязку протягом трьох робочих днів із моменту отримання роботодавцем колективних вимог працівників спричиняє виникнення колективного трудового спору. Повний або часткову відмову в задоволенні заявлених працівниками колективних вимог протягом трьох робочих днів від дня їх отримання також означає виникнення колективного трудового спору.

У ч. 3 ст. 400 ТК РФ говориться про те, що представники роботодавців (обєднань роботодавців) зобовязані прийняти до розгляду направлені ним вимоги професійних спілок (їх обєднань) та повідомити професійним спілкам (їх обєднанням) про прийняте рішення протягом одного місяця з дня отримання зазначених вимог. Однак предметом колективного трудового спору вимоги профспілок та їх обєднань можуть стати тільки після їх висунення більшістю працівників організації або відокремленого структурного підрозділу і затвердження на загальних зборах або

конференції працівників організації або структурного підрозділу, що висунули колективні вимоги. У цьому випадку вони розглядаються представниками роботодавця протягом трьох робочих днів від дня їх отримання. Таким чином, вимоги професійних спілок та їх обєднань можуть стати предметом колективного трудового спору в тому випадку, якщо вони трансформуються в колективні вимоги працівників організації або відокремленого структурного підрозділу і будуть предявлені роботодавцю.

У звязку з викладеним можна виділити наступні юридично значимі обставини,
наявність яких дозволяє зробити висновок про виникнення колективного трудового спору: 1)
формування працівниками організації або відокремленого структурного підрозділу шляхом
висунення та затвердження загальним зборами (конференцією) колективних вимог, які
можуть стати предметом колективного трудового спору; 2) вручення колективних вимог
повноважному представнику роботодавця;

3) повна або часткова відмова від задоволення колективних вимог, які є предметом колективного трудового спору, шляхом направлення письмового повідомлення представникам працівників повноважним представником роботодавця протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначених вимог або неповідомлення ним свого рішення після закінчення цього терміну.