Обставини, що виключають матеріальну відповідальність працівників
Відповідно до ст. 239 ТК РФ матеріальна відповідальність працівника виключається у випадках виникнення збитку внаслідок непереборної сили, нормального господарського ризику, крайньої необхідності, необхідної оборони, невиконання роботодавцем обовязку щодо забезпечення належних умов для зберігання майна, довіреного працівникові. Таким чином, у ст. 239 ТК РФ перераховані юридично значимі обставини, доведеність яких звільняє працівника від матеріальної відповідальності. У звязку з чим доведеність загальних і додаткових юридично значимих обставин, які нами розглянуті, при доведеності одного з названих у ст. 239 ТК РФ обставин, звільняють працівника від матеріальної відповідальності, є приводом для позбавлення роботодавця права на залучення працівника як до повної, так і до обмеженої матеріальної відповідальності.
Першим юридично значущим обставиною, доведеність якого звільняє працівника від матеріальної відповідальності, в ст. 239 ТК РФ названо заподіяння роботодавцеві прямої дійсної шкоди внаслідок непереборної сили. Тому при доведеності наявності причинного звязку між дією непереборної сили і виникненням у роботодавця прямого дійсного збитку працівник повинен бути звільнений від матеріальної відповідальності. Під непереборною силою в даному випадку слід розуміти дії, виникнення і припинення яких не залежить від волі і свідомості людей. До дії непереборної сили відносяться природні катаклізми, зокрема, повені, землетруси і т.п. Тому працівник не може нести матеріальну відповідальність за пошкодження або знищення автомобіля роботодавця, залишеного на відкритій стоянці, в результаті урагану, якщо у нього не було реальної можливості поставити автомобіль в гараж роботодавця.
Другою обставиною, доведеність якого тягне освоєння-Вивільнений працівника від матеріальної відповідальності, в ст. 239 ТК РФ названо заподіяння роботодавцеві прямої дійсної шкоди в результаті нормального господарського ризику працівника. Віднесення дій працівника до категорії нормального господарського ризику передбачає облік пропорційності між заподіяною роботодавцю прямим дійсним збитком і наслідками, які працівник намагався запобігти, діючи в умовах господарського ризику. Наприклад, працівник використав нові методи роботи для виконання зобовязань перед партнерами роботодавця, що призвело до пошкодження обладнання, на якому він працював. Однак при цьому роботодавець був звільнений від обовязку нести відповідальність перед партнерами, розмір якої приблизно дорівнює витратам, необхідним для ремонту обладнання, пошкодженого з вини працівника. У подібній ситуації варто визнати, що працівник діяв у рамках нормального господарського ризику, так як заподіяну з його вини прямий дійсний збиток що запобігли їм з пошкодженням обладнання збитки працедавця відповідні між собою. Перевищення меж нормального господарського ризику виникає в тих випадках, коли працівник при вчиненні дій повинен був бачити явне перевищення заподіюваної роботодавцеві прямої дійсної шкоди перед що виникають у нього збитками, які працівник намагався запобігти при скоєнні зазначених дій. Наприклад, якщо працівник пошкодив дороге обладнання роботодавця при виконанні від його імені доручення, невиконання якого не могло призвести до заподіяння шкоди роботодавцеві.
Третьою обставиною, доведеність якого має спричиняти звільнення працівника від матеріальної відповідальності, в ст. 239 ТК РФ названо заподіяння працівником роботодавцеві збитку в умовах крайньої необхідності. Крайня необхідність припускає наявність небезпеки, яка є реальною для працівника та (або) інших осіб, яку працівник намагається запобігти своїми діями. Наприклад, водій автомобіля не може бути притягнутий до відповідальності за його пошкодження, яке сталося у звязку з порятунком життя дитини, несподівано вибіг на проїжджу частину. У подібній ситуації працівник не тільки
діє в рамках крайньої необхідності, але й запобігає відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Тобто в даному випадку дії працівника можуть бути визнані і нормальним господарським ризиком. При оцінці того, чи були дії працівника викликані крайньою необхідністю, також варто враховувати відповідність заподіяної роботодавцеві прямої дійсної шкоди із запобіганням працівником наслідками. Якщо дії працівника були спрямовані на збереження життя і здоровя людей, то збиток слід визнати завданою в умовах крайньої необхідності, коли загроза життю та здоровю людей мала реальний характер, наприклад, при гасінні пожежі.
Четвертим обставиною, доведеність якої звільняє працівника від матеріальної відповідальності, в ст. 239 ТК РФ названо заподіяння шкоди майну роботодавця в стані необхідної оборони. Під необхідною обороною слід розуміти дії працівника, спрямовані на відображення правопорушення, що здійснюється іншими особами. Дії, які можуть бути визнані необхідної обороною, можуть запобігати реальну загрозу як для самого працівника, так і для інших осіб. Наприклад, працівник може вдарити озброєного грабіжника, який намагався викрасти грошові кошти в організації, майном роботодавця по голові, завдавши таким чином шкоди не тільки голові грабіжника, а й майну роботодавця. У подібній ситуації працівник також діє в межах необхідної оборони. Працівник може діяти в стані необхідної оборони при рятуванні майна, що належить роботодавцю, від посягань інших осіб. У цьому випадку також слід враховувати співвідношення між заподіяною роботодавцю прямим дійсним збитком що запобігли працівником наслідками. Пої цьому дії працівника не повинні виходити за межі, які необхідні для запобігання посягання на майно, що належить роботодавцю.
Пятим обставиною, доведеність якого тягне за собою звільнення працівника від матеріальної відповідальності, в ст. 239 ТК названо заподіяння шкоди у звязку з невиконанням роботодавцем обовязку щодо забезпечення належних умов для зберігання майна, довіреного працівникові. У звязку з чим наявність причинного звязку між виникненням у роботодавця прямої дійсної шкоди і невиконанням або неналежним виконанням ним обовязків щодо забезпечення умов для зберігання майна, довіреного працівнику, служить підставою для звільнення працівника від матеріальної відповідальності. Наприклад, працівник не може нести матеріальну відповідальність за викрадення довіреного йому роботодавцем автомобіля, якщо його представники не забезпечили можливість зберігання автомобіля в гаражі або на платній стоянці. Обовязок довести створення належних умов для зберігання довіреного працівнику майна лежить на представниках роботодавця.
Доведеність кожного з розглянутих обставин є підставою для звільнення працівника як від повної, так і від обмеженої матеріальної відповідальності. Наявність зазначених обставин при виникненні спору повинна довести сторона, яка на них посилається як на підставу для звільнення від матеріальної відповідальності. Сторони трудового договору мають право визнати наявність перерахованих обставин, звільняють працівника від матеріальної відповідальності, шляхом укладення відповідної угоди. Дана угода, виходячи з принципу диспозитивності, може бути скасовано повноважним державним органом тільки за заявою однієї з його сторін.
Перелік обставин, доведеність яких звільняє працівника від матеріальної відповідальності, не є вичерпним, він може бути доповнений в угодах, колективному договорі, іншому локальному акті організації, а також шляхом включення відповідної умови в трудовий договір. Працівники, наприклад, можуть бути звільнені від матеріальної відповідальності при здійсненні з необережності адміністративного проступку у вигляді аварії на автомобілі роботодавця. Наявність такої умови в перерахованих нормативних правових актах і трудовому договорі поліпшує становище працівника порівняно з законодавством. У звязку з чим можна зробити висновок про те, що поява додаткових обставин, доведеність яких тягне за собою звільнення працівника від матеріальної відповідальності за рахунок коштів роботодавця, відповідає чинному законодавству.