Головна

Права представників трудящих на підприємствах

Права представників трудящих на підприємствах захищають Конвенція МОП № 135 і Рекомендація № 143.

Відповідно до Конвенції № 135 представники працівників на підприємствах повинні користуватися ефективним захистом від будь-якої дії,яке може завдати їм шкоди, включаючи звільнення у зв'язку з законною діяльністю як представників трудящих. Їм повинні надаватися можливості швидко і ефективно виконувати свої функції з урахуванням особливості системи трудових відносин даної країни та потреби, розмір і можливості відповідного підприємства, причому надання таких прав представників працівників не повинне знижувати ефективність роботи підприємства.

Якщо на одному й тому ж підприємстві є як представники профспілки, так і виборні представники трудового колективу, повинні бути вжиті заходи, щоб наявність виборних представників не використовувалась для послаблення позицій профспілок, а також для того, щоб заохочувати співпрацю між виборними представниками трудових колективів та профспілками .

Функції представництва трудового колективу не повинні включати діяльність, яка визнана як виключну прерогативу профспілок.

Рекомендація № 143 розширює і деталізує загальні положення Конвенції № 135 і містить велику кількість конкретних норм про права на підприємствах як профспілок, так і виборних органів трудових колективів.

Пропонуються наступні заходи для забезпечення захисту представників працівників:

докладне й точне визначення підстав їх звільнень;

консультації з незалежним органом,державним чи приватним, або отримання його думки чи згоди, перш ніж рішення про звільнення представника працівників стане остаточним;

спеціальна процедура оскарження для представників працівників, які вважають, що звільнені незаконно, або що їх умови роботи погіршені, або що до них застосовані несправедливі заходи;

встановлення порядку виправлення становища стосовно несправедливого припинення трудових відносин представників працівників, що включає, якщо це не суперечить основним правовим принципам відповідної країни, відновлення таких представників на колишній роботі з виплатою втраченої заробітної плати і з збереженням набутих прав;

покладання на підприємця тягаря доведення обгрунтованості його дій у разі скарги на дискримінаційне звільнення чи погіршення умов роботи представника працівників; визнання пріоритету представників трудящих на збереження роботи у разі скорочення штатів. Рекомендація № 143 пропонує надавати захист не лише представників працівників, а й тим особам, які висунуті кандидатами для виборів або призначення як представників працівників, а також протягом певного часу після закінчення їх повноважень. Період часу, протягом якого зазначені особи користуються таким захистом, визначається національними правилами.

Особам,які виконували як звільнених працівників функції представників працівників на підприємстві, на якому вони працювали, видається попередня робота після закінчення їх повноважень по виборній посаді.

Національні правила можуть поширити це на представників трудящих, які здійснюють свої функції поза свого підприємства.

Рекомендація № 143 пропонує надавати представникам трудящих оплачуване робочий час для виконання їх функцій, а також для участі у громадських заходах (конгресах, конференціях, навчальних курсах). Їм повинен бути забезпечений доступ до робочих місць на підприємстві і до його адміністрації.

Якщо відсутній інший порядок збору профспілкових внесків, має бути дозволено регулярно проводити збір таких внесків в приміщеннях і на території підприємства.

Представники працівників, що діють від імені профспілки, а також інші виборні представники повинні мати право вивішувати в приміщеннях і на території підприємства оголошення в місці або в місцях, узгоджених з адміністрацією і легко доступних для трудящих. Адміністрація зобов'язана дозволити поширювати серед працівників підприємства інформаційні матеріали, брошури та інші публікації. Оголошення та документи профспілки повинні стосуватися його нормальної діяльності, а їх вивішуванняі поширення не можуть порушувати чистоту на підприємстві і заважати його нормальній роботі. Представникам профспілки, які не працюють на підприємстві, де зайняті лише члени цієї профспілки, повинен бути дозволений доступ на підприємство; умови такого доступу визначаються відповідно до національних правил.

Право на колективні переговори і договори Акти ООН не передбачають право на колективні переговори і договори. Зате цього питання приділяє велику увагу МОП. Філадельфійська декларація, включена до Статуту МОП, проголошує одним із завдань цієї Організації - сприяти дієвому визнання права на колективні переговори і відзначає, що це повністю застосовно до всіх народів. Дієвий визнання права на ведення колективних переговорів визнано в якості основоположного принципу і права в сфері праці у Декларації МОП 1998

Конвенція МОП № 98 винесла право на колективні переговори в назву Конвенції і присвятила цьому питанню ст. 4, яка говорить:

«Там, де це необхідно, вживаються заходи, що відповідають умовам країни, з метою заохочення і сприяння повному розвитку і використанню процедури ведення переговорів на добровільній основі між підприємцямиабо організаціями підприємців, з одного боку, і організаціями трудящих, з іншого боку, з метою регулювання умов праці шляхом укладення колективних договорів ».

Основний масив конкретних норм, які відносяться до колективно-договірного регулювання праці, міститься у Конвенції МОП № 154 про сприяння колективним переговорам, в однойменній Рекомендації № 163, а також у Рекомендації № 91 «Про колективні договори».

Конвенція № 154 охоплює всі галузі економічної діяльності. Вона не поширюється лише на армію і поліцію; крім того, національне законодавство може встановити особливі способи застосування Конвенції щодо державної служби.

Під колективними переговорами Конвенція розуміє переговори, що проводяться між підприємцем, групою підприємців або однією чи кількома організаціями підприємців, з одного боку, і однією чи кількома організаціями працівників - з іншого, з метою визначення умов праці й зайнятості.

Конвенція, серед іншого, регулює питань таких колективних переговорах, суб'єктом які є не профспілки, а інші виборні організації працівників. Рішення цього питання передано на розсуд національного законодавства або практики; саме національні правила покликані визначати, якою мірою термін «колективніпереговори »поширюється на переговори з цими представниками. При цьому в разі потреби має бути вжито заходів для забезпечення того, щоб присутність цих представників не могло послабити позиції інших зацікавлених організацій трудящих тобто насамперед профспілок.

Конвенція № 154 містить спеціальні положення щодо сприяння колективним переговорам. Передбачається, що для цього треба вживати заходів, що відповідають національним умовам. Вони спрямовані на те, щоб колективні переговори були б можливі для всіх підприємців і категорії працівників у галузях діяльності, передбачених Конвенцією, і поступово поширювалися б на всі питання, що входять згідно з Конвенцією до сфери колективно-договірного регулювання.

Конвенція встановлює вимоги до здійснюваних державними органами заходів заохочення і сприяння розвитку колективних переговорів:

вони повинні бути предметом попередніх консультацій і, коли це можливо, угод між державними органами та організаціями роботодавців і працівників;

вони повинні розроблятися чи застосовуватися таким чином, щоб не обмежувати свободу колективних переговорів. Спеціально передбачено, що положення Конвенції № 154 не перешкоджають функціонуванню систем трудових відносин, де колективні переговори проходять у рамках примирного та (або) арбітражного механізмуабо органів, в яких сторони, що ведуть колективні переговори, добровільно беруть участь.

Рекомендація № 163 доповнює Конвенцію № 154 щодо суб'єктів колективних переговорів і умов їх проведення. При необхідності пропонується вживати заходів з метою сприяння створенню і розвитку на добровільній основі вільних, незалежних і представницьких організацій роботодавців і працівників. Повинні бути заздалегідь визначені критерії показності цих організацій.

При необхідності слід сприяти тому, щоб колективні переговори могли проходити на будь-якому рівні, зокрема на рівні підприємства, галузі або всієї виробництва, або на регіональному чи національному рівнях, причому повинна бути забезпечена координація між цими рівнями.

Сторони, що ведуть колективні переговори, повинні наділяти їх учасників повноваженнями. При необхідності треба вживати заходів, що забезпечують доступ сторін до інформації, необхідної для компетентного ведення переговорів. Для цієї мети:

підприємці повинні на прохання організацій працівників надавати необхідну для переговорів інформацію про соціально-економічний стан виробничої одиниці, в рамках якої ведуться переговори: якщо розголошення цієї інформації може завдати шкоди підприємству, її надання може бути обумовлено зобов'язанням вважати її в необхідній міріконфіденційною; надання інформації може визначатися угодою між сторонами;

державні органи зобов'язані надавати необхідну інформацію про загальний соціально-економічний стан країни і відповідної галузі в тій мірі, в якій розголошення цієї інформації не завдає шкоди національним інтересам. При необхідності треба вживати заходів, щоб процедури врегулювання трудових конфліктів допомагали сторонам колективних переговорів самостійно вирішувати виникаючі між ними суперечки. Положення і норми, пов'язані з колективними договорами, містяться в Рекомендації № 91. Вона визначає такі договори, як письмові угоди щодо умов праці та найму, що укладаються, з одного боку, між підприємцем, групою підприємців або однією чи кількома організаціями підприємців, і, з іншого боку, однією або декількома представницькими організаціями трудящих або, при відсутності таких організацій , - представниками самих трудящих, належним чином обраними і уповноваженими згідно з законодавством країни.

Всякий колективний договір повинен пов'язувати підписали його боку, а також осіб, від імені яких його укладено. Роботодавці і працівники не повинні включати до трудових договорів умови, що суперечать положенням колективного договору. Умови трудових договорів, що суперечать колективному договору, повинні вважатися недійсними ізамінюватися автоматично відповідними положеннями колективного договору; разом з тим умови трудових договорів, які більш сприятливі для трудящих, не вважаються такими, що суперечать колективному договору.

Положення колективного договору мають поширюватися на всіх працівників, які працюють на охоплюються колективним договором підприємствах, якщо в самому договорі не передбачено інше.

У разі необхідності та з урахуванням діючої в кожній країні системи колективних договорів в національному законодавстві повинні передбачатися заходи з розповсюдження всіх або деяких положень колективного договору на всіх роботодавців і працівників, що входять по виробничому і територіальною ознакою до сфери дії договору. Поширення дії колективного договору може бути обумовлене виконанням наступних вимог:

щоб колективний договір вже охоплював достатньо представницьке, на думку компетентного органу влади, кількість відповідних роботодавців і працівників;

щоб вимога про поширення дії колективного договору, як загальне правило, виходила від однієї або декількох беруть участь у договорі організацій працівників і підприємців;

щоб роботодавцям і працівникам, на яких належить поширення колективного договору, було надано можливість висловити попередньо свої зауваження. Рекомендація № 91 вважає за доцільне передбачити в національному законодавстві:

обов'язок підприємців, пов'язаних колективними договорами, вживати необхідних заходів для повідомлення заінтересованих працівників тексту колективного договору:

реєстрацію або здачу на зберігання колективних договорів і текстів усіх внесених у них в подальшому змін;

встановлення мінімального терміну, протягом якого колективні договори мають вважатися дійсними, якщо вони не передбачають іншого і не будуть до закінчення терміну їх дії змінені або скасовані сторонами. Контроль засоблюденіем колективних договорів Рекомендація вважає за необхідне покласти які беруть в них організації роботодавців і працівників, або органи інспекції, або органи, спеціально створювані для цієї мети.

На регіональному рівні право як працівників, так і роботодавців на колективні переговори закріплено у Європейській соціальній хартії (ст. 6). Для забезпечення цього права Хартія зобов'язує держави заохочувати взаємні консультації між працівниками та підприємцями, сприяти, наскільки це бажано і можливо, процесу добровільних переговорів між підприємницькими організаціями з метою регулювання умов праці за допомогою колективних договорів.