Розірвання трудових договорів у разі визнання підприємства неспроможним

Цьому питанню присвячена Конвенція № 173 і доповнює її Рекомендація № 180, а також Конвенція № 95.

Базисна норма, що передбачає мінімальні гарантії для працівників, міститься у Конвенції № 95. Відповідно до цієї Конвенції у разі банкрутства підприємства чи його ліквідації в судовому порядку працівники, зайняті на цьому підприємстві, користуються становище привілейованих кредитів щодо всієї заробітної плати, яка їм належить за роботу в передував банкрутству чи ліквідації період, або щодо заробітної плати, яка не перевищує суми, продиктованої національним законодавством. Заробітна плата підлягає виплаті до того, як інші кредитори зможуть зажадатисвою частку.

Черговість погашення привілейованого кредиту, що становить заробітну плату, по відношенню до інших видів привілейованого кредиту визначається національним законодавством.

Конвенція № 173 надає державам вибір: взяти на себе зобов'язання захисту працівників шляхом встановлення привілеїв при виплаті заробітної плати та (або) сформувати гарантійні фонди, що забезпечують інтереси працівників. Можливі й інші варіанти.

Конвенція № 173 захищає не тільки заробітну плату, але і деякі додаткові виплати: оплату святкових днів, вихідні допомоги. Всі ці виплати повинні мати привілейований характер, тобто передувати виплат на користь держави та органів соціального забезпечення. Вимоги працівників обмежуються встановленими межами, при цьому призначені для них суми не можуть бути нижче соціально прийнятного рівня і підлягають індексації у зв'язку із зростанням вартості життя. Суми, що виплачуються працівникам гарантійними установами, також не можуть бути менше встановленого мінімуму.

Рекомендація № 180 розширює зміст виплат, включаючи в них, зокрема, оплату понаднормових робіт, підвищує їх розміри, а також передбачає, що працівники та їхні представники повинні бути завчасно поінформовані про початок процедури визнання підприємства неспроможним.Ця ж Рекомендація визначає принципи діяльності гарантійних страхових установ (фондів), з яких здійснюються виплати працівникам збанкрутілих підприємств:

а) вони повинні бути незалежні від підприємців в адміністративному та фінансовому відносинах;

б) підприємці повинні фінансувати ці фонди, якщо тільки вони не фінансуються державою;

в) фонди повинні виконувати свої зобов'язання перед працівниками незалежно від того, чи виконано обов'язки підприємців щодо їх фінансування;

г) фонди несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність стосовно зобов'язань підприємців-банкрутів, є відповідачами за позовами, захищеним гарантією, і можуть як страховики порушувати регресні позови проти підприємців відповідно до правил цивільного законодавства;

д) кошти фондів можуть бути використані лише на цілі, заради яких вони були зібрані.