Заробітна плата

Встановлення мінімальної заробітної плати

Міжнародні правила, що стосуються мінімальної заробітної плати, містяться в основному в Конвенції № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються і в однойменній Рекомендації № 135.

Конвенція № 131 зобов'язує держави створити систему встановлення мінімальної заробітної плати, яка охоплювала б усі групи, за наймом, умови праці яких такі, що зумовлювали доцільність такого охоплення.

Мінімальна заробітна плата має силу закону й не підлягає зниженню: незастосування цього положення спричиняє за собою відповідні кримінальні та інші санкції. При цьому повинна повністю поважатися свобода ведення колективних договорів.

При визначенні рівня мінімальної заробітної плати пропонується враховувати: потреби працівників та їхніх сімей, беручи до уваги загальний рівень заробітної плати в країні, вартість життя, соціальні допомоги та порівняльного життєвого рівня інших соціальних груп, економічні міркування, включаючи вимоги економічного розвитку, рівень продуктивності й бажаність досягнення та підтримання високогорівня зайнятості. Визначено необхідність створення спеціальної процедури, що дозволяє встановлювати і час від часу переглядати мінімальну заробітну плату.

Рекомендація № 135 формулює цілі встановлення мінімальної заробітної плати, критерії для визначення її рівня, процедуру внесення до неї коректив.

Спеціальна процедура визначення мінімальної заробітної плати встановлена для сільського господарства (Конвенція № 99 і Рекомендація № 89).

Охорона заробітної плати

Конвенція № 95 і Рекомендація № 85, присвячені охорону заробітної плати, мають багате нормативний зміст. У числі їхніх встановлених правил і процедур - порядок виплати заробітної плати (валюта, виплата натурою); заборона виплати заробітної плати у вигляді спиртних напоїв; обов'язковість виплати заробітної плати безпосередньо заінтересованому працівникові; заборону обмежувати трудящих у вільному розпорядженні своїм заробітком; охорона заробітної плати від надмірних вирахувань; обмеження арешту заробітної плати, її цесії (передачі вимоги); захист заробітної плати у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку за іншої причини; регулярність виплат.

Рекомендація № 85 містить велику кількість технічних і процедурних норм, згрупованих в наступних розділах: утримання із заробітної плати; періодичністьвиплати; повідомлення трудящих про умови отримання заробітної плати, записи в платіжних відомостях; участь трудящих в управлінні заводськими магазинами.

Наведемо деякі з цих норм. Встановлено, що утримання із заробітної плати повинні бути обмежені межею, необхідним для забезпечення утримання працівника і його сім'ї. Утримання із заробітної плати в порядку відшкодування збитку, нанесеного майну підприємця, повинні вирішуватися тільки при доведеності вини працівника. Сума таких утримань повинна бути помірною і не перевищувати вартості заподіяного збитку; зацікавленому працівникові повинна бути надана можливість розкрити причину, за якою це утримання, на його думку, неприпустимо. Утримання із заробітної плати за інструменти, що надаються працівнику підприємцем, законні лише у випадках, коли такі утримання допускаються звичаєм, або передбачені колективним договором (арбітражним рішенням), або вирішуються іншим чином за допомогою процедури, визнаної національним законодавством. Максимальні терміни виплати заробітної плати:

а) для трудящих з почасовим, поденним або потижневі обчисленням заробітної плати - не рідше 2 разів на місяць через проміжки часу, що не перевищують 16 днів;

б) для службовців - не рідше 1 разу на місяць;

в) для працівників-відрядників - Не рідше 2 разів на місяць через проміжки часу, що не перевищують 16 днів.

При кожній виплаті заробітної плати працівники повинні інформуватися про загальну суму заробленого винагороди, про всі утримання, про суму заробленої плати, яка належить до видачі.

Норми про заробітну плату та інших умовах праці в господарських договорах, укладених з державними органами

Конвенція № 94 зобов'язує держави включати в господарські договори, які оформляють державне замовлення, положення, згідно з якими підрядники та субпідрядники - контрагенти державних органів повинні встановлювати для своїх найманих працівників заробітну плату та інші умови праці, не менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законодавством, колективними договорами для аналогічних робіт.

У тих випадках, коли в районі, де здійснюється робота, умови праці не регулюються яких-небудь з вищевказаних способів, статті, що включаються в господарські договори, повинні гарантувати працівникам умови праці, не менш сприятливі, ніж ті, які дотримуються підприємцями, що знаходяться в аналогічних умовах і належать до тієї самої професії або галузі промисловості. У разі недотримання підрядниками та субпідрядниками трудових статей, що включаються в господарські договори, які укладаютьсядержавними органами, повинні застосовуватися санкції у вигляді відмови від укладення договору державного замовлення або інші санкції.

Держави - учасниці Європейської соціальної хартії зобов'язуються визнати право працівників на таку винагороду, достатню для того, щоб забезпечити їм та їхнім сім'ям достатній рівень життя, а також право працівників на підвищений рівень оплати за понаднормову роботу; дозволяти відрахування із заробітної плати тільки за умов і в рамках , передбачених національними законами, колективними договорами, арбітражними рішеннями.

Здійснення прав працівників на винагороду досягається вільного укладання колективних договорів, державним механізмом нарахування заробітної плати або іншими способами, що відповідають національним умовам.