Охорона праці як інститут трудового права

У ч. 1 ст. 209 ГПК РФ охорона праці визначена як система збереження життя і здоровя
працівників у процесі трудової діяльності, що включає в себе правові, соціально -
економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально -
профілактичні, реабілітаційні та інші заходи. Перераховані заходи призвав
ни захистити працівників в процесі трудової діяльності від дії шкідливих
виробничих факторів і небезпечних виробничих факторів. Під шкідливим
виробничим фактором розуміється вплив на працівника умов праці, що може
призвести до його професійного захворювання. Небезпечним виробничим фактором є
дію на працівника умов праці, яке може призвести до травми.

Державна діяльність у сфері охорони праці, яка покликана створити систему
заходів щодо збереження життя та здоровя працівників у процесі трудової діяльності
повинна відбуватися за наступними напрямками: 1) забезпечення пріоритетного збереження життя
та здоровя працівників; 2) прийняття і реалізації нормативних правових актів Російської
Федерації та її субєктів про охорони праці, а також федеральних, регіональних цільових
програм поліпшення умов і охорони праці; 3) профілактики нещасних випадків і
ушкодження здоровя працівників; 4) державного управління охороною праці; +5) дер
ного нагляду за додержанням вимог охороні праці; 6) державної експертизи
умов праці; 7) розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань;

8) захисту законних інтересів працівників, що постраждали від нещасних випадків на виробництво та професійних захворювань, що а також членів їхніх сімей на підставі обовязкового соціального страхування від нещасних випадків працівників на виробництві та професійних захворювань; 9) встановлення компенсацій за роботу зі шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, неусувними при сучасному технічному рівні організації виробництва і праці; 10) координації діяльності в галузі охорони праці, охорони навколишнього природного середовища та інших видів економічної та соціальної діяльності; 11) розповсюдження передового вітчизняного та зарубіжного досвіду роботи з поліпшення умов та охорони праці; 12) участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; 13) підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці; 14) організації державної статистичної звітності про умови праці, а також про виробничий травмотізме, про їх матеріальних наслідки; 15) забезпечення функціонування єдиної інформаційної системи , охорони праці; 16) міжнародного співробітництва в галузі охорони праці; 17) проведення ефективної податкової політики, яка стимулює створення безпечних умов праці, розробку і впровадження нової техніки і технологій, що забезпечують безпеку праці, виробництво засобів індивідуального та колективного захисту працівників; 18) встановлення порядку забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту, а також санітарно-побутовими приміщеннями і пристроями, лікувально-профілактичними засобами за рахунок роботодавців.

Перелічені напрямки державної діяльності в сфері праці забезпечуються шляхом прийняття нормативних правових актів органами державної влади України та її субєктів, органами місцевого самоврядування, а також укладання угод та колективних договорів. Реалізація цих нормативних правових актів відбувається в конкретних організаціях та роботодавцями - фізичними особами. Контроль за дотриманням містяться у зазначених актах положень повинні здійснювати державні органи, органи місцевого самоврядування і представники працівників в особі професійних спілок у межах наявних у них повноважень.

Діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування у зазначених напрямках забезпечується не тільки шляхом видання та реалізації нормативних правових актів у сфері охорони праці, а й виділенням відповідних матеріальних засобів, проведенням організаційних та інших заходів. У звязку з чим можна дійти висновку про те, що охорона праці, як система заходів щодо збереження життя і здоровя працівників в процесі трудової діяльності виходить за рамки суто правової діяльності. Тоді як охорона праці як інститут трудового права представляє собою сукупність норм, що створюють правову основу для проведення заходів щодо збереження життя і здоровя працівників в процесі трудової діяльності. Правова складова в системі заходів з охорони праці повинна займати провідне місце, оскільки створювані повноважними органами правила поведінки покликані зберегти життя і здоровя працівників в процесі трудової діяльності.

Хоча впровадження нових способів захисту життя та здоровя людей багато в чому залежить від матеріального становища роботодавців, з якими вони перебувають у трудових відносинах, а також від їх бажання захистити працівників від впливу шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Тому матеріальне становище і поведінка роботодавців виявляються на сучасному етапі суспільного розвитку вирішальними чинниками в галузі охорони праці. Запровадження обовязкового соціального страхування працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань привело до того, що обовязок по виплаті відшкодування шкоди життю та здоровю працівників, які заподіяні в процесі трудової діяльності, перейшла від роботодавців до органів Фонду соціального страхування РФ. До прийняття та введення в дію нормативних правових актів про обовязкове соціальне страхування робітників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань обовязок з відшкодування шкоди життю і здоровю, заподіяної при виконанні трудових обовязків, виникала у роботодавців. Зміна порядку відшкодування цього збитку призвела до того, що у роботодавців стало менше зацікавленості у збереженні життя та здоровя робітників. Багато сучасні роботодавці взагалі схильні до того, щоб уникнути страхування працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також відшкодування потерпілим шкоди. Очевидно, що в силу першого напряму державної діяльності, покликаного створювати пріоритетні умови для захисту життя і здоровя працівників, що постраждали не повинні нести тягар несприятливих наслідків за порушення роботодавцем чинного законодавства, зокрема щодо оформлення трудових відносин та сплату страхових внесків зі страхування даного виду. Тому тягар несприятливих наслідків при порушенні роботодавцем своїх обовязків перед працівником і державою має бути покладено саме на роботодавця, який повинен виплатити не тільки страхові внески за весь період трудової діяльності працівника, а й сплатити відповідні штрафні санкції і компенсувати працівнику моральну шкоду. Відсутність у повноважних державних органів можливості забезпечити виплату роботодавцем відповідних сум зі страхування от нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань не повинно служити підставою для позбавлення постраждалих права на отримання страхового відшкодування. У подібній ситуації тягар несприятливих наслідків має бути покладено на державу, органи якого не змогли забезпечити дотримання роботодавцем законодавства в галузі охорони праці. Це правило випливає із ст. 2 Конституції РФ, в якій реалізація прав громадян, у тому числі в сфері охороні праці, зобовязали державних органів. Отже, невиконання даної обовязки є підставою для покладання відповідальності на державу. У звязку з чим потерпілий від неправомірних дій роботодавця повинен за будь-яких обставин отримувати страхове відшкодування. У свою чергу Фонд соціального страхування РФ має право вимагати відповідного відшкодування понесених витрат від державних органів, які не забезпечили виконання роботодавцем своїх обовязків перед працівником та органами Фонду соціального страхування РФ.

Слід зазначити, що правомірна поведінка роботодавця в сфері охорони праці може бути забезпечене не тільки через діяльність уповноважених державних органів, але й самих працівників, які можуть відмовитися від виконання трудових обовязків до усунення роботодавцем порушень законодавства, зокрема зі страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Таким чином, правової інститут охорони праці складається із норм, що створюють правову основу для проведення заходів щодо збереження життя і здоровя працівників в процесі трудової діяльності. Норми цього інституту реалізуються роботодавцями, органами Фонду соціального страхування РФ під контролем повноважних державних органів, місцевого самоврядування органів, уповноважених представників працівників, а також при здійсненні працівниками самозахисту своїх прав у сфері охорони праці, у тому числі й права на обовязкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Як вже зазначалося, норми інституту охорони праці покликані створювати умови трудовій діяльності, що виключають вплив на працівника шкідливих та небезпечних виробничих факторів. У звязку з чим норми розглянутого інституту трудового права слід розділити на дві подінстітута. Перший подінстітут складається із сукупності правил з техніки безпеки, які покликані захистити працівника від впливу небезпечних факторів. Другий подінстітут складають правила по виробничій санітарії, які спрямовані на те, щоб захистити працівників від дії шкідливих факторів. Розподіл норм інституту охорони праці на подінстітути має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Контроль за дотриманням правил з техніки безпеки та виробничої санітарії здійснюють спеціальні державні органи. Тому примусове вплив на роботодавця з метою виконання правил з техніки безпеки здійснюють спеціально уповноважені

органи, які здійснюють державний нагляд за дотриманням норм цього подінстітута трудового права. Контроль за дотриманням правил по виробничій санітарії здійснюють також спеціально уповноважені на це державні органи, зокрема санепідемнагляду.

Порушення норм розглянутих подінстітутов може привести до різних правових наслідків. Зокрема, недотримання правил з техніки безпеки призводить до нещасних випадків на виробництві, тобто до одержання працівником травми. Порушення правил по виробничій санітарії може призвести до професійного захворювання. У звязку з викладеним повинні використовуватися різні способи й засоби захисту від впливу на працівників шкідливих та небезпечних виробничих факторів. Отже, застосування норм зазначених подінстітутов має свої правові особливості.

Таким чином, охорона здоровя як інститут трудового права являє собою сукупність норм, які створюють правову основу, щоб зберегти життя і здоровя працівників в процесі трудової діяльності, складається з двох подінстітутов: правил з техніки безпеки та виробничої санітарії, які покликані захистити працівників відповідно від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Норми цього інституту реалізуються через діяльність роботодавців, Фонду соціального страхування РФ, спеціально уповноважених державних органів, працівників та їх законних представників.