Метод трудового права

Метод трудового права разом з предметом та принципами складає основу побудови галузі. Його можна охарактеризувати як комплекс юридичних засобів, що використовуються при регулюванні трудових і інших, безпосередньо пов'язаних з ними відносин.

Це визначення дозволяє розкрити сутність методу даної галузі права. По-перше, він є комплексним, тобто представляє собою певне поєднання найпростіших прийомів, первинних методів правового впливу, публічно-правових та приватноправових компонентів. По-друге, метод трудового права тісно пов'язаний з предметом галузі. Вибір способів правового впливу на суспільні відносини в кінцевому рахунку визначається їх своєрідністю. Природа суспільних відносин, що складають предмет трудового права, зумовлює використання певних юридичних засобів їх регулювання. Наприклад, однією з характерних рис методу трудового права є участь представників працівників у встановленні правових норм. Ця особливість заснована на принципах соціального партнерства та виробничої демократії, що характеризують колективні трудові відносини. Поєднання елементів рівності і влада-підпорядкування в трудових правовідносинах зумовлює необхідність використання як договірних, так і державних (імперативних) способів його регулювання.

У науці трудового правасклалося два основних підходи до опису методу галузі.

Перший грунтується на теоретичних уявленнях про метод будь-якої галузі права, який включає наступні елементи:

загальне юридичне становище суб'єктів правовідносин, віднесених до предмету трудового права;

підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин (іноді говорять про ступінь свободи дії суб'єктів права);

характер встановлення прав і обов'язків;

способи захисту прав та засоби забезпечення обов'язків.

З цих позицій метод трудового права характеризується низкою особливостей. Перша риса методу виявляється в рівності сторін трудового договору при укладенні трудового договору та підпорядкуванні працівника в процесі трудової діяльності внутрішньому трудовому розпорядку, встановленому роботодавцем, і його розпорядженням.

Друга риса методу трудового права характеризується тим, що єдиною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. У встановлених законом випадках зміна і припинення трудових правовідносин також здійснюється в договірному порядку.

Третя риса методу виявляється в різноманітті способів встановлення прав і обов'язків сторін. Вони можуть встановлюватися законами та підзаконними актами (в порядку здійснення державного регулювання), угодами і колективними договорами (тобто в колективно-договірному порядку), локальними нормативнимиактами або трудовим договором.

Четверта риса методу трудового права пов'язана зі специфікою захисту трудових прав і забезпечення виконання обов'язків. Захист трудових прав працівників забезпечується, по-перше, шляхом розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів, по-друге, шляхом встановлення державного і громадського нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства, по-третє, шляхом самозахисту.

Виконання трудових обов'язків працівника забезпечується дисциплінарної та матеріальної відповідальністю.

Цей підхід до визначення методу галузі має свої переваги й недоліки. Неважко помітити, що більшою мірою він характеризує особливості регулювання трудових відносин, залишаючи в тіні інші відносини, включені в предмет трудового права.

Другий шлях для опису методу трудового права робить акцент на способах встановлення норм трудового права. При такому визначенні методу виділяються наступні ознаки: поєднання централізованого і локального регулювання, поєднання державного і договірного регулювання, участь представників працівників у встановленні норм трудового права, єдність і диференціація правового регулювання, поєднання імперативного і диспозитивного регулювання.

За рівнем регулювання виділяються централізоване і локальне.

Централізоване регулювання здійснюється для встановлення певного стандарту трудових прав і процедурних правил здійснення юридичнозначущих дій, а також процесуальних правил розгляду індивідуальних трудових спорів.

Централізоване регулювання здійснюється органами державної влади та соціальними партнерами при укладанні генерального і галузевих федеральних угод.

Локальне регулювання доповнює прийняті у централізованому порядку правові норми і встановлює особливості правового режиму в конкретній організації. Воно отримало серйозне правове обгрунтування в сучасних умовах. Трудовий кодекс містить спеціальну норму, присвячену локальним нормативним актам (ст. 8), і згадує про велику кількість локальних нормативних актів 1 . У порядку локального регулювання може визначатися система оплати праці в організації (вид, форма, розміри оплати праці, що стимулюють виплати і т. п.), норми праці, режим робочого часу. Серйозне значення має локальне регулювання для встановлення внутрішнього трудового розпорядку організації.

За характером регулювання розрізняють державне та договірне.

Г осударственное регулювання (законодавчі і підзаконні) здійснюється органами державної влади. Воно встановлює мінімальний рівень трудових прав і гарантій, основи правового регулювання трудових відносин та інших, безпосередньо пов'язаних з ними відносин, основи соціального партнерства, особливості правового регулювання праці окремих категорій працівників, а також процедурні та процесуальнінорми.

Договірне регулювання спрямоване на встановлення додаткових (порівняно з законодавством) трудових прав і гарантій, системи оплати праці в організаціях, які не отримують фінансування з бюджету.

Зазвичай говорять про колективно-договірне та індивідуально-договірному регулюванні трудових відносин. Проте при укладенні колективного договору, угоди встановлюються норми права, обов'язкові для всіх працівників і роботодавців, що потрапляють у сферу дії відповідного нормативного угоди. Колективно-договірне регулювання з повною підставою можна віднести до особливого виду нормативного правового регулювання. При укладанні трудового договору встановлюються права і обов'язки, обов'язкові для сторін даного договору, тобто нормативне регулювання не здійснюється.

Специфічною ознакою методу трудового права виступає участь представників працівників у регулюванні суспільних відносин, віднесених до предмету галузі.

Найбільш очевидно ця ознака проявляється при прийнятті локальних нормативних актів, які у випадках, передбачених законодавством, іншими нормативними правовими актами, угодами, колективним договором, повинні затверджуватися з урахуванням думки представницького органу працівників. Локальний нормативний акт може прийматися за погодженням з представницьким органом працівників, якщо вказівка про це міститься в колективному договорі. Крім цього, представники працівників є учасниками колективнихпереговорів і укладення колективно-договірних актів. Іншими словами, вони разом з роботодавцями здійснюють колективно-договірне регулювання.

Третій напрямок участі представників працівників у правовому регулюванні трудових відносин - це внесення пропозицій, обговорення законопроектів, висловлення своєї думки, участь у проведенні консультацій в рамках постійно діючих тристоронніх комісій (Російської, регіональних і територіальних).

Особливістю методу трудового права є й поєднання єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин.

Єдність регулювання проявляється у встановленні базових трудових прав і гарантій незалежно від яких би то не було умов (галузі народного господарства, кліматичної зони, характеру праці і т. п.). Так, всі працівники користуються захистом від примусової праці, свободою трудового договору, правом на відпочинок, на судовий захист трудових прав і т.д.

Поряд із здійсненням єдиного для всіх працівників і роботодавців регулювання законодавець (і соціальні партнери) застосовують диференційований підхід до встановлення умов праці. Це обумовлено об'єктивними обставинами, адже сфера застосування праці - це дуже рухлива, залежна від безлічі факторів область суспільного життя. Очевидно, що робота зі шкідливими умовами праці повинна оплачуватися вищеі супроводжуватися наданням додаткових пільг, оскільки вона тягне за собою несприятливі наслідки для здоров'я. Те ж можна сказати про роботу в небезпечних умовах, під землею, у важких кліматичних умовах і т. п. З іншого боку, існують види робіт, які потребують підвищеної відповідальності працівників, наприклад роботи, пов'язані з рухом транспорту, функціонуванням атомних електростанцій, здійсненням владних повноважень.

Диференціація правового регулювання проявляється у встановленні особливостей для окремих категорій працівників. Ці особливості можуть підвищувати рівень трудових прав і гарантій працівників або встановлювати вилучення із загальних правил. До підстав диференціації відносяться наступні:

умов праці, тобто встановлення тих чи інших особливостей залежно від сфери застосування праці (галузі народного господарства).

В останнє десятиліття намітилася тенденція посилення диференціації правового регулювання трудових відносин. У Трудовому кодексі виділений розділ XII «Особливості регулювання праці окремих категорій працівників», який являє собою спеціальну частину трудового права.

Метод трудового права характеризується також поєднанням імперативного і диспозитивного регулювання. З одного боку, законодавець використовує норми, які наказують певна поведінка однієї або обох сторін трудового договору або інших відносин, що входять до складу предмета галузі. З іншого боку, допускає активність учасників відповідних суспільних відносин 1 .

Розглянуті вище прийоми встановлення прав і обов'язків у сфері праці у більшій чи меншій мірі відображають і особливості правового становища суб'єктів трудового права, і специфіку захисту трудових прав. У цьому сенсі другий спосіб опису методу галузі видається більш вдалим.

Завершуючи розгляд питання про метод трудового права, необхідно підкреслити, що його своєрідність проявляється як в наявності «власних», тільки йому властивих елементів (наприклад, участь представників працівників у встановленні умов праці, прийняттянормативних правових актів різного характеру і на різних рівнях), так і в специфічному поєднанні загальних для всіх галузей права найпростіших прийомів правового впливу.