Поняття робочого часу

Поняття робочого часу використовується в різних галузях знань. Наприклад, економічні науки розглядають робочий час як періоди, протягом яких виконується робота, будь-які перерви в це поняття не входять, вони розглядаються як втрати робочого часу. Для трудового права значення має тільки правове поняття робочого часу.

У ч. 1 ст. 91 ТК РФ робочий час визначено як час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку організації й умовами трудового договору повинен виконувати трудові обовязки, а також інші періоди часу, які згідно із законами та іншими нормативно-правовими актами відносяться до робочого часу . З даного визначення видно, що в правове поняття робочого часу входять не тільки періоди безпосереднього виконання працівником трудових обовязків, а й інші періоди, що включаються в робочий час відповідно до чинного законодавства. Отже, правове поняття робочого часу включає в себе і окремі виробничі втрати, визнані такими економічними науками.

У ст. 109 ТК РФ передбачено надання на окремих видах робіт протягом робочого
часу спеціальних перерв, обумовлених технологією виробництва і праці. Види цих
робіт, тривалість і порядок надання зазначених перерв встановлюються
правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У ч. 2 ст. 109 ТК РФ закріплено обовязок роботодавця щодо надання працівникам, що працюють в холодну пору на відкритому повітрі або в закритих приміщеннях не обігріваються, а також вантажникам, зайнятим на вантажно-розвантажувальних роботах, та іншим працівникам у разі необхідності спеціальних перерв для обігрівання і відпочинку, які включаються в робочий час. Таким чином, зазначені перерви, а також інші перерви, що надаються працівникам відповідно до законодавства та локальними нормативними правовими актами, включаються в робочий час. За угодою між роботодавцем і представниками працівників у робочий час можуть бути включені будь-які перерви. Таке включення поліпшує становище працівників. У свою чергу ст. 9 ТК РФ дозволяє укладати договори про працю, що передбачають надання працівникам додаткових порівняно з законодавством пільг за рахунок коштів роботодавця. Робочий час підлягає оплаті. Тому включення неоплачуваних перерв до складу робочого часу поліпшує становище працівників порівняно з чинним законодавством. Вживання правового поняття робочого часу передбачає доведення юридично значущих обставин, що входять в дане правове поняття. Можна виділити кілька юридично значущих обставин, що підлягають перевірці при вживанні правового поняття робочого часу. По-перше, необхідно перевірити встановлення періодів роботи всім працівникам організації або конкретному працівникові, що виконує трудову функцію в індивідуальному режимі. Встановлення періодів роботи провадиться в правилах внутрішнього трудового розпорядку організації для всіх її працівників або в трудовому договорі конкретного працівника, що працює за індивідуальним розкладом. Відсутність положень про час виконання трудових обовязків у правилах внутрішнього трудового розпорядку або трудовому договорі дозволяє працівникові самостійно визначати періоди, протягом яких він виконує роботу в інтересах роботодавця. Тому підтвердження даної обставини може відбуватися не тільки документами, наявними у роботодавця, а й представленими працівником. При цьому не виключено використання показань свідків.

По-друге, доказуванню при вживанні поняття робочого часу підлягає наявність або відсутність перерв, що включаються в робочий час. Наприклад, у робочий час включаються простої не з вини працівника. Наявність вказаних періодів також може бути підтверджене різними документами, у тому числі й заявами працівника, а також показаннями свідків.

По-третє, при вживанні поняття робочого часу в правовому сенсі доказуванню підлягає облік зазначеного часу як робочий. Обліку підлягають усі періоди безпосереднього виконання працівником трудових обовязків в інтересах роботодавця, а також включаються в робочий час перерви. Рішення про включення зазначених періодів в робочий час може бути прийнято повноважним представником роботодавця на підставі представлених йому документів, включаючи заяви працівників та їх представників про фактичну тривалості відпрацьованого в інтересах роботодавця часу. Рішення про визнання певних періодів робочим часом може бути прийнято КТС шляхом дослідження представлених доказів, зокрема, представлених роботодавцями та

працівниками документів, опитування свідків. Роботодавець може бути зобовязаний включити визначені законодавством і локальними нормативними правовими актами, а також трудовим договором періоди в робочий час на підставі розпорядження державної інспекції праці або судового рішення. Дані рішення будуть законними і обгрунтованими при доведеності перерахованих обставин.