Поняття самозахисту трудових прав

Глава про самозахисту трудових прав поміщена в розділі ТК про захист трудових прав працівників. Хоча вона може бути використана й працедавцем з метою впливу на робітників. Самозахист трудових прав відрізняється від інших способів відновлення порушеного права, наприклад, шляхом ведення індивідуальних і колективних трудових спорів, звернення до органів державного нагляду за дотриманням трудового законодавства. Застосування перерахованих способів відновлення порушеного права завжди повязане з

появою нових субєктів трудового права, які мають повноваження щодо усунення допущених при його застосуванні порушень. Наприклад, під час ведення індивідуальних трудових спорів КТС або суд можуть винести рішення, яке зобовязує учасника трудових відносин. Суперечності, що виникають при веденні колективних трудових спорів, можуть бути врегульовані примирною комісією, трудовим арбітражем, за участю посередника. Органи державного контролю за дотриманням законодавства мають повноваження з видачі обовязкових для виконання приписів, що також є підставою для відновлення порушеного права.

У свою чергу самозахист трудових прав не передбачає залучення інших субєктів з метою їх реалізації. Тому субєктами здійснення самозахисту трудових прав є працівник і роботодавець, які перебувають у трудових відносинах. Окремі працівники можуть здійснювати самозахист трудових прав одночасно, але при цьому їх вимоги будуть індивідуалізовані, тобто у своїй сукупності вони не утворюють самостійних колективних вимог. Причому працівник не може доручити здійснення самозахисту належного йому права представникам, наприклад профспілкам. При її здійснення працівник може скористатися послугами представника з метою проведення переговорів з роботодавцем на предмет відновлення порушеного права. Проте здійснення самозахисту як працівником, так і роботодавцем полягає в здійсненні ними без допомоги сторонньої дій (бездіяльності) з відновлення порушеного права.

Підставою для здійснення дій (бездіяльності) по само-захисту трудових прав є дійсне або уявне їх порушення. Причому про таке порушення повинно бути повідомлено боці трудового договору, яка його вчинила. Без такого повідомлення самозахист втрачає сенс, оскільки метою здійснюються в рамках самозахисту дій (бездіяльності) є усунення дійсної або уявного порушення. Досягнення цієї мети неможливе без предявлення вимоги про усунення дійсного або уявного порушення до сторони трудового договору, що допустила це порушення. У звязку з чим дій (бездіяльності) за самозахисту трудових прав повинні починатися після повідомлення стороні трудового договору про намір їх вчинення для усунення дійсного або уявного порушення трудових прав. Таке повідомлення повинно бути зроблено в письмовій формі повноважному представникові роботодавця за самозахисту працівником трудових прав чи повноважним представником роботодавця працівникові при здійсненні роботодавцем самозахисту трудових прав. Таким чином, підставою для самозахисту трудових прав є дійсне або уявне порушення прав учасника трудових відносин, про який їм заявлено іншої сторони з метою його усунення. Законодавство не передбачає повідомлення працівником роботодавцю обраного способу з відновлення порушеного права. Хоча певні способи самозахисту припускають і подібне повідомлення. Наприклад, відмова працівника від виконання трудових обовязків і виходу на роботу повинен бути супроводжував повідомленням повноважному представнику роботодавця причин, тобто способу самозахисту трудового права. В іншому випадку працівник може бути підданий дисциплінарному стягненню за вчинення прогулу.

Змістом самозахисту трудових прав є дії (бездіяльності), спрямовані на усунення або дійсного уявного порушення, про який заявлено іншій стороні трудового договору, а також відповідна реакція з відновлення порушеного права або у вигляді вчинення дій по визнанню самозахисту трудових прав незаконною і (або) необгрунтованою . Існує кілька варіантів правомірної поведінки при отриманні стороною трудового договору повідомлення про самозахисту прав трудових. По-перше, вона може вирішити порушення, задовольнив вимоги, з метою яких була здійснена трудових прав самозахист. У цьому випадку дій (бездіяльності) за самозахисту трудових прав повинні бути припинено. По-друге, то сторони можуть укласти угоду про припинення дій (бездіяльності) за самозахисту трудових прав і частковому задоволенні заявлених в ході її проведення вимог. Дана угода є обовязковим для уклали його боків, наявні в його зміст зобовязання можуть бути реалізовані в наказовому або позовному порядку. По-третє, сторона трудового договору може відмовитися від задоволення висунутих іншою стороною претензій при здійсненні самозахисту вимог. Але в цьому випадку у нього виникає обовязок довести відсутність правопорушення, яке використано при здійсненні самозахисту трудових прав. Доказом правомірності її поведінки можуть стати судові рішення, висновок державного інспектора праці та інших осіб, які здійснюють державний контроль за дотриманням трудового законодавства, в межах наявної у них компетенції. Однак сторона трудового договору не має права самостійно давати оцінку своїх дій як правомірних. У подібній ситуації допустимим доказом правомірності поведінки може стати тільки що вступило в законну силу рішення державного органу, що має повноваження щодо оцінки дій працівника і роботодавця. Тому відмова від задоволення при заявлених самозахисту трудових прав

вимог повинен спричиняти звернення до відповідних державних органів з метою оцінки порушень, що стали підставою для її проведення, а також вчинених при її здійсненні дій (бездіяльності). У звязку з викладеним можна дійти висновку про те, що чинне законодавство допускає предявлення вимог одного боку трудового договору до іншої сторони цього ж договору про визнання дій (бездіяльності) по самозахисту трудових прав незаконними. У ході розгляду заяв таких відповідач може заявити про вимоги відновлення порушеного права, що став предметом здійснення самозахисту трудових прав. У подібній ситуації використовуються інші способи захисту порушеного права, зокрема, звернення до органів державного контролю за дотриманням трудового законодавства чи до суду. Проте до вступу в законну силу рішення державних органів, у якому буде дана оцінка основи і дій по самозахисту трудових прав, сторона трудового договору мають право використовувати як спосіб захисту свого права і самозахист. У тому випадку, якщо рішенням повноважного державного органу буде визнано відсутність порушення трудових прав, для відновлення яких використана самозахист, і дії (бездіяльність) щодо її здійснення будуть визнані незаконними і (або) необгрунтованими, сторона трудового договору зобовязана припинити самозахист трудових прав. Невиконання цього обовязку може стати основою для її притягнення до встановленим законодавством заходів відповідальності. Тоді як визнання дій (бездіяльності) за самозахисту трудових прав відповідають законодавству та задоволення зустрічних позовних вимог щодо усунення порушень, які стали предметом самозахисту, дозволяє продовжити самозахист трудових прав. Отже, у цьому випадку самозахист може бути використана разом з іншими способами для відновлення порушеного права. До набрання законної сили рішенням про визнання самозахисту трудових прав незаконної і (або) необгрунтованої сторони трудового договору не повинні перешкоджати її здійсненню. Сказане дозволяє включити в правове поняття "самозахист трудових прав" наступні юридично значимі обставини: 1) участь у здійсненні самозахисту трудових прав виключно сторін трудового договору; 2) повідомлення стороні трудового договору про допущене нею дійсному чи уявному порушення трудових прав; 3) використання відповідних законодавству способів (форм) самозахисту трудових прав. Таким чином, самозахист трудових прав є що здійснюються стороною трудового договору дії (бездіяльність) з метою усунення порушення, допущеного іншою стороною цього договору, з використанням форм (способів), що не суперечать законодавству.