Самозахист працівниками своїх трудових прав

1. Самозахист - новий для трудового законодавства спосіб захисту трудових прав. Самозахист виявляється у відмові працівника виконувати доручену йому роботу з метою відновлення порушеного трудового права (прав) без звернення або поряд із зверненням до органів з розгляду індивідуальних трудових спорів або в органи по здійсненню нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства.

Самозахист можлива в разі грубого порушення трудових прав працівника, прямо передбаченогозаконом: доручення працівникові роботи, не передбаченої трудовим договором; виникнення безпосередньої загрози життю і здоров'ю працівника (ст. 379 ТК).

Очевидно, можна говорити про використання права на самозахист і у разі незабезпечення працівника засобами індивідуального та колективного захисту (ст. 220 ТК), а також у разі затримки виплати заробітної плати на термін більше 15 днів (ст. 142 ТК), хоча деякі фахівці розглядають останній випадок як самостійне правове явище 1 . На нашу думку, відмова від виконання трудових обов'язків, коли він викликаний грубим порушенням трудових прав працівника і має на меті відновлення цих прав, має визнаватися самозахистом. При аналізі подібних правових явищ ключовими аспектами є: надання працівникові права на такі дії, тобто їх законність; обумовленість відмови від виконання трудових обов'язків порушенням права (прав) працівника; цілеспрямованість таких дій (прагнення відновити порушені права). Такі техніко-юридичні особливості, як використання в різних статтях Трудового кодексу різноманітної термінології, наявність (або відсутність) в окремих статтях характеристики виконуваної роботи і т. п., мають другорядне значення і не можуть бути покладені в основу розмежуваннябазових понять трудового права.

Працівник може відмовитися і від виконання важких робіт і робіт із шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, не передбачених трудовим договором (ст. 220 ТК). Це теж можна розглядати як самозахист.

Треба підкреслити, що працівник має право відмовитися від виконання трудових обов'язків лише у разі незаконного переказу, наприклад, здійсненого без письмової згоди працівника, переведення на роботу, протипоказану працівникові за станом здоров'я, перекладу на важку роботу, роботу зі шкідливими або небезпечними умовами праці, якщо такі умови праці не були передбачені в трудовому договорі (ст. 72, 721, 722 ТК). Якщо ж переказ здійснюється відповідно до законодавства, наприклад, роботодавець використовує своє право на тимчасове переведення в разі виробничої аварії (ст. 722 ТК) і при цьому умови праці (вплив шкідливих факторів виробництва або факторів, що визначають небезпеку або тяжкість праці) не змінюються, працівник не має права відмовитися від виконання роботи.

1 Коментар до Трудовому кодексу Російської Федерації / За заг. ред. М.Ю. Тихомирова. М., 2002. С. 434-436.

У випадках, передбачених федеральнимизаконами, працівник не має права відмовитися від виконання роботи, не дивлячись на наявність загрози його життю і здоров'ю. Наприклад, відповідно до Федерального закону від 22.08.95 № 151-ФЗ «Про аварійно-рятувальні служби і статус рятувальників» всі працівники професійних аварійно-рятувальних служб, професійних аварійно-рятувальних формувань повинні неухильно виконувати накази і розпорядження, віддають керівниками зазначених служб і формувань (ст. 11). У силу особливого характеру виконуваної роботи вони не можуть відмовитися від виконання своїх обов'язків навіть у тому випадку, коли це створює загрозу їх життю та здоров'ю.

2. Самозахист трудових прав необхідно відрізняти від страйку. Самозахист - це відмова від виконання роботи з метою захисту індивідуальних трудових прав працівника (права на визначеність трудової функції, закріпленої трудовим договором, права на своєчасне та в повному обсязі отримання заробітної плати, права на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності).

Страйк ж являє собою відмову від виконання трудових обов'язків (повністю або частково) з метою вирішення колективного трудового спору, тобто спрямована на відстоювання колективних інтересів або колективних прав.

Право насамозахист реалізується працівником самостійно, незалежно від інших працівників. Рішення про оголошення страйку може бути прийнято тільки колективом - загальними зборами (конференцією) працівників організації.

Поряд з використанням права на самозахист працівник може звернутися до органів федеральної інспекції праці або органи з розгляду індивідуальних трудових спорів. Страйк проводиться в ході вирішення колективного трудового спору, вдатися до судового захисту та здійснення нагляду в цьому випадку неможливо. В ході страйку повинні проводитися примирні процедури.

І нарешті, самозахист трудових прав і страйк розрізняються за своїми правовими наслідками. Відмова від виконання роботи в порядку самозахисту може тривати до усунення порушення трудових прав. Результатом такої відмови може бути лише відновлення порушеного права працівника. Тривалість страйку визначається ефективністю проведених у цей період примирних процедур. Страйк може бути завершена укладенням угоди про встановлення нових прав працівників, про виконання або частковому виконанні прав, передбачених колективним договором, угодою. Можливо і припинення страйку за рішенням органу, її очолює, без досягнення угоди про дозвіл колективного трудового спору.

3. Загальний порядок використання права насамозахист законодавством не встановлений, проте по відношенню до окремих видів самозахисту можна говорити про необхідність дотримання певної процедури. Так, припинення роботи у випадку затримки виплати заробітної плати може здійснюватися лише після закінчення 15 днів з дня, встановленого для видачі заробітної плати, і письмового повідомлення роботодавця (ст. 142 ТК).

Тривалість припинення виконання трудових обов'язків у порядку самозахисту не обмежується і визначається часом, необхідним для відновлення порушених прав працівника. Відразу ж після виплати заробітної плати, видання наказу про поновлення на колишній роботі, видачі засобів індивідуального та колективного захисту і т. п. працівник зобов'язаний приступити до виконання трудових обов'язків.

4. У зв'язку з реалізацією права працівника на самозахист на практиці виникають два серйозних питання.

на працю, що відповідає вимогам охорони праці (ст. 219, 220 ТК), встановлено оплату за простій не з вини працівника. Мабуть, правильніше було б у цьому випадку оплачувати призупинення виконання трудових обов'язків як простий з вини роботодавця відповідно до ч. 1 ст. 157 ТК, оскільки роботодавець не виконав обов'язків, покладених на нього трудовим законодавством.

У той же час по відношенню до випадків незаконного переведення на іншу роботу такий підхід навряд чи можна застосувати, оскільки працівник фактично позбавляється можливості трудитися. За усталеною практикою при відновленні незаконно переведеного працівника на колишній роботі йому оплачується час вимушеного прогулу (ст. 72, 394 ТК).

По відношенню до деяких випадках самозахисту, наприклад при припинення роботи у зв'язку із затримкою заробітної плати, жодних гарантійних виплат не передбачено, що істотно знижує значення цього способу захисту трудових прав.

є лише ст. 142 ТК). У зв'язку з цим видається правильним вирішувати це питання відповідно до правил внутрішнього розпорядку або за погодженням між працівником і роботодавцем.

5. Припинення роботи з метою захисту трудових прав не тягне за собою припинення трудових правовідносин і применшення або обмеження прав працівника, ст. 379 ТК спеціально передбачає, що на час відмови працівника від виконання роботи за ним зберігаються всі трудові права.

Самозахист трудових прав здійснюється працівниками вільно. Керівник, інші посадові особи організації не можуть примушувати працівника до виконання роботи, погрожувати йому, чинити психологічний тиск. Не допускається також залучення працівників, які реалізують право на самозахист, до дисциплінарної відповідальності.

Незаконні дії осіб, що представляють інтереси роботодавця, можуть бути оскаржені до суду або федеральну інспекцію праці.