Індія в епоху Могольскої імепріі (XVI-XVIIIвв.)

Заключним етапом середньовічної історії Індії стало підвищення на її півночі на початку XVI ст. нової потужної мусульманської Могольської імперії, яка в XVII ст. зуміла підпорядкувати собі значну частину Південної Індії. Засновником держави був Тимуридам Бабур (1483-1530). Влада Моголів в Індії зміцнилася в роки півстолітнього правління Акбара (1452-1605), який переніс столицю в місто Агру на річці Джамні, що завоювало Гуджарат і Бенгалію, а разом з ними і вихід до моря. Правда, моголем довелося примиритися з пануванням тут португальців.

У могольському епоху Індія вступає в стадію розвинених феодальних відносин, розквіт яких йшов паралельно посиленню центральної влади держави. Підвищилося значення головного фінансового відомства імперії (дивана), яка зобовязана стежити за використанням всіх придатних земель. Частка держави була оголошена третину врожаю. У центральних областях країни при Акбарі селяни були переведені на грошовий податок, що змушувало їх заздалегідь включатися в ринкові відносини. У державний земельний фонд (Халиса) надходили всі завойовані території. З нього лунали джагіри - умовні військові пожалування, які продовжували вважатися державною власністю. Джагірдари зазвичай володіли кількома десятками тисяч гектар землі і зобовязані були утримувати на ці доходи військові загони - кістяк імперської армії. Спроба Акбара ліквідувати у 1574 р. джагірную систему закінчилася невдачею. Також у державі існувала приватна земельна власність феодалів-заміндаров з числа підкорених князів, які платили данину, і невеликі приватні володіння суфійських шейхів і мусульманських богословів, які передавалися у спадщину, і вільні від податків - суюргал або мульк.

Високого розквіту досягло в цей період ремесло, особливо виробництво тканин, ценівшіхся на всьому Сході, а в районі південних морів індійський текстиль виступав своєрідним загальним еквівалентом торгівлі. Починається процес зрощування вищої купецького прошарку з панівним класом. Грошові люди могли ставати джагірдарамі, а останні - власниками караван-сараїв і торгових кораблів. Складаються купецькі касти, що грають роль компаній. Сурат, головний порт країни у XVI ст., Стає місцем, де зароджується прошарок купців-компрадорів (тобто повязаних з іноземцями).

У XVII ст. значення економічного центру переходить до Бенгалії. Тут розвивається в Дацці і Патна виробництво тонких тканин, селітри і тютюну. Суднобудування продовжує розквітати в Гуджарат. На півдні виникає новий великий текстильний центр Мадрас. Таким чином, в Індії XVI-XVII ст. вже спостерігається зародження капіталістичних відносин, але соціально-економічний лад Могольської імперії, заснований на державному володінні землею, не сприяв швидкому їх росту.

У могольському епоху активізуються релігійні суперечки, на базі яких народжуються широкі народні рухи, великі повороти зазнає релігійна політика держави. Так, у XV ст. в Гуджарат в середовищі мусульманських міст торгово-ремісничих кіл зародилося махдістское рух. У XVI ст. фанатична відданість правителя ортодоксального сунітському ісламу обернулося безправям для індусів та переслідуванням мусульман-шиїтів. У XVII ст. утиск шиїтів, руйнування всіх індійських храмів і використання їх каміння для будівництва мечетей Аурангзеб (1618-1707) викликало народне повстання, антімогольское рух.

Отже, середньовічна Індія уособлює собою синтез найрізноманітніших соціально-політичних засад, релігійних традицій. етнічних культур. Переплавивши всередині себе все це безліч почав, вона під кінець епохи постала перед здивованими європейцями країною казкового пишноти, манівшей до себе багатством, екзотикою, таємницями. Всередині неї, однак, починалися процеси, схожі з європейськими, притаманними Нового часу. Формувався внутрішній ринок, розвивалися міжнародні звязки, заглиблювалися суспільні протиріччя. Але для Індії, типової азіатської держави, сильним стримуючим початком капіталізації було деспотичне держава. З його ослабленням країна стає легкою здобиччю європейських колонізаторів, діяльність яких перервала на довгі роки природний хід історичного розвитку країни.