Китай в епоху монгольського панування. Імперія Юань (1271-1367 рр.)

Монгольське завоювання Китаю розтягнулося майже на 70 років. У 1215 р. був узятий. Пекін, а в 1280 Китай повністю оказлся під влади монголів. З вступом на престол хана Хубілая (1215-1294) велікоханская ставка була перенесена в Пекін. Поряд з ним рівноправними столицями вважалися Каракорум і Шандун. У 1271 р. всі володіння великого хана було оголошено імперією Юань за китайським зразком. Монгольська панування в основній частині Китаю тривав трохи більше століття та відзначено китайськими джерелами як найбільш важкий для країни час.

Незважаючи на військову міць, імперія Юань не відрізнялась внутрішньої міцністю, її стрясали міжусобиці, а також опір місцевого китайського населення, повстання таємного буддійського товариства «Білий лотос».

Характерною особливістю соціальної структури було розділення країни на чотири нерівні по прав категорії. Китайці півночі та жителі півдня країни вважалися відповідно людьми третього і четвертого сорту після самих монголів і вихідців з ісламських країн західної та центральної частини Азії. Таким чином, епохи етнічна ситуація характеризувалася не тільки національним пригніченням з боку монголів, а й узаконеним протиставленням північних і південних китайців.

Панування імперії Юань трималася на мощі армії. Кожне місто містив гарнізон не менш 1000 чоловік, а в Пекіні стояла ханська гвардія з 12 тис. чоловік. У васальної залежності від юаньского палацу знаходилися Тибет і Коре (Корея). Спроби вторгнення до Японії, Бірми, Вєтнам і Яву, зроблені в 70-80-і роки XIII ст., Не принесли монголам успіху. Вперше юаньскій Китай відвідали купці й місіонери з Європи, які залишили про свої подорожі записки: Марко Поло (близько 1254-1324), Арнольд із Кельна та інші.

Монгольські володарі, зацікавлені в отриманні доходів із земель підкорених, зі другої половини XII ст. все більше стали переймати традиційні китайські методи експлуатації населення. Спочатку була впорядкована і централізована система оподаткування. Збір податків було вилучено з рук місцевої влади, була проведена загальна перепис населення, складені податкові реєстри, введено подушний і поземельний зернові податки і подвірний податок, що стягується шовком і сріблом.

Чинними законами була визначена система поземельних відносин, в рамках якої виділялися приватні землі, казенні землі, землі громадського користування і наділи питомі. Стійкою тенденцією з сільському господарстві з початку XIV ст. стає збільшення приватних земельних володінь і розширення орендних відносин. Надлишок поневоленого населення і військовополонених дозволяв широко застосовувати їх на працю державних землях і на землях воїнів у військових поселеннях. Поряд з рабами казенні землі оброблялися державними орендарями. Широко, як ніколи раніше, поширювалося храмове землеволодіння, як поповнюються за рахунок державних дарувань, так і за рахунок покупок і прямого захоплення полів. Такі угіддя вважалися вічним володінням і оброблялися братією та орендарями.

Міська життя почало відроджуватися лише до кінця XIII в. У реєстрових списках 1279 значилося близько 420 тис. майстрів. За прикладом китайців монголи заснували монопольне право скарбниці на розпорядження сіллю, залізо, металом чаєм, вином і оцтом, встановили торговий податок у розмірі однієї тридцятих вартості товару. У звязку з інфляцією паперових грошей в кінці XIII ст. у торгівлі став домінувати натуральний обмін, зросла роль дорогоцінних металів, розквітло лихварство.

З середини XIII ст. офіційною релігією монгольського двору стає ламаїзм - тибетська різновид буддизму. Характерною особливістю періоду було поява таємних релігійних сект. Колишнє провідне положення конфунціанства відновлено не було, хоча відкриття в 1287 Академії синів вітчизни, кузні вищих конфуціанських кадрів, свідчило про прийняття ханом Хубілай імперської конфуціанської доктрини.