Особливості розвитку країн Сходу в середні віки

Термін «середні віки» вживається для позначення періоду історії країн Сходу перших сімнадцяти століть нової ери. Природним верхнім кордоном періоду прийнято вважати XVI - початок XVII ст., Коли Схід стає обєктом європейської торгової та колоніальної експансії, який перервав характерний для азіатських і північноафриканських країн хід розвитку. Географічно Середньовічний Схід охоплює територію Північної Африки, Близького і Середнього Сходу, Центральної та Середньої Азії, Індії, Шрі-Ланки, Південно-Східної Азії і Далекого Сходу.

Перехід до середньовіччя на Сході в одних випадках здійснювався на основі вже існуючих політичних утворень (наприклад, Візантія, Сасанідський Іран, їсти-Гуптская Індія), в інших - він супроводжувався соціальними потрясіннями, як це було в Китаї, і майже повсюдно процеси отримували прискорення завдяки участі в них «варварських» кочових племен. На історичній арені в цей період зявилися і повиростали такі безвісні досі народи, як араби, тюрки-сельджуки, монголи. Народжувалися нові релігії і на їх основі виникали цивілізації.

Країни Сходу в середні століття були повязані з Європою. Носителькою традицій греко-римської культури залишалася Візантія. Арабське завоювання Іспанії і походи хрестоносців на Схід сприяли взаємодії культур. Однак для країн Південної Азії і Далекого Сходу знайомство з європейцями відбулося лише в XV-XVI ст.

Становлення середньовічних суспільств Сходу характеризувалося зростанням продуктивних сил - поширювалися залізні знаряддя, розширювалася штучне зрошення та вдосконалювалася іригаційна техніка, провідною тенденцією історичного процесу як на Сході, так і в Європі - було затвердження феодальних відносин. Різні ж підсумки розвитку на Сході та Заході до кінця XX ст. обумовлювалися меншим ступенем його динамізму.

Серед факторів, що обумовлюють «запізнювання» східних товариств, виділяються наступні: збереження поряд з феодальним укладом вкрай повільно розпадаються первіснообщинних і рабовласницьких відносин; стійкість общинних форм гуртожитку, що стримували диференціацію селянства; переважання державної власності і влади над приватним землеволодінням та приватної владою феодалів; неподільна влада феодалів над містом, послаблюються антифеодальні прагнення городян.

Переодізація історії середньовічного Сходу. З урахуванням цих особливостей і виходячи з уявлення про ступінь зрілості феодальних відносин в історії Сходу виділяють наступні етапи:

I-VI ст. н.е. - Перехідний період зародження феодалізму;

VII-Х ст. - Період ранньофеодальних відносин з властивим йому процесом натуралізації економіки й занепаду стародавніх міст;

XI-XII ст. - Домонгольський період, початок розквіту феодалізму, становлення станово-корпоративного устрою життя, культурний злет;

XIII ст. - Час монгольського завоювання, перервала розвиток феодального суспільства і звернулися деякі з них назад;

XIV-XVI ст. - Післямонгольського період, що характеризується уповільненням суспільного розвитку, консервацією деспотичної форми влади.

Східні цивілізації. Строкату картину являв собою Середньовічний Схід і в цивілізаційному відношенні, що також відрізняло його від Європи. Одні цивілізації на Сході виникли ще в давнину; буддійська і індуська - на півострові Індостан, даоської-конфуціанська - у Китаї. Інші народилися в середні століття: мусульманська цивілізація на Близькому і Середньому Сході, індо-мусульманська - в Індії, індуська і мусульманська - в країнах Південно-Східної Азії, буддійська - в Японії і Південно-Східної Азії, конфуціанська - в Японії і Кореї.