Німеччина

Протягом декількох століть Німеччина входила до складу Священної Римської імперії, утвореної німецьким королем Оттоном I в 962 р. і що існувала до 1806 р. Однак до XIII ст. імператора влада стала номінальною, бо імперія поступово розпадалася на окремі князівства. Розпад на князівства відбувався й у Німеччині, що займала в Священної Римської імперії панівне становище.

Причини економічного відставання Німеччині. У XV-XVII вв., Тобто на порозі нового часу, Німеччина переживала економічекій занепад, зумовлений кількома причинами. Як уже зазначалося, у результаті Великих географічних відкритті торговельні шляхи перемістилися з Балтійського і Середземного морів на Атлантичний океан. Ганзейский союз, що обєднував міста Північної Німеччини, занепав, втратив свої обійстя. Наприкінці XVI ст. в його складі залишилося лише три міста Гамбург, Бремен і Любек. Через що почалося занепаду Північної Італії скоротилася торгівля південнонімецьке місто. Позначається і процес децентралізації Німеччини. Вона залишалася роздробленій політично, зміцніла автономія міст. Сепаратизм релігійні війни феодалів і були тому основною причиною. Німеччина не могла брати участь в географічних експедиціях, світовій торгівлі, колоніальних захопленнях, а отже, не мала зовнішніх джерел первісного нагромадження капіталу. Позначалася вплив консервативних особливостей цеховий системи. У пізньому Середньовіччі (XVII-XVI ст.) У Німеччині відродилося особисте кріпацтво, розширилася панщина експлуатація, посилювалося вплив поміщиків. Ці процеси обумовили меншу рухливість селянства, що затримало розкладання феодалізму і розвиток капіталізму.

Найважливішими подіями в історії Німеччини в XVI ст. стали Реформація і Селянська війна 1524-1526 рр..

Реформація. Реформація в Західній та Центральній Європі представляла широкий громадський рух, що носила в основі своїй антифеодальний характер. За формою це була боротьба проти католицької церкви, як відомо, яка є головною ідеологічною опорою феодального ладу.

Батьківщиною Реформації стала Німеччина. Далі вона швидко розповсюдилася у Швейцарії, Нідерландах, Франції, Англії, Італії. У Німеччині Реформація супроводжувалась Селянської війною - самим великим соціальним рухом Середньовіччя.

Початком Реформації вважають виступу Мартіна Лютера (1483-1546) у Віттенберзі в 1517 р. з 95 тезами проти індульгенцій, з XII-XIII ст. служили засобом збагачення духівництва. Другий найбільший центр Реформації - Швейцария, де сформувалися реформаційні погляди який втік від переслідувань француза Жана Кальвіна (1509-1564).

Ідеологи Реформації у висунутих ними тезах заперечували потребу католицької церкви з її ієрархічною структурою. За їх думку, людини долучають до благодаті, таїнства церкви, а особиста віра, тому прихильники оновлення церкви заперечували духовенство і його посередницьку роль між Богом і людьми. Єдиним авторитетним джерелом для християнина вони визнавали Священне писання, а не декрети пап. Вони вимагали зменшення поборів на утримання служителів церкви, заперечували її права на землю. Тому Лютер доводив, що потрібно секуляризованим церковне майно, розпустити монастирі і розмістити в них школи та лікарні.

Виділяють наступні основні напрямки Реформації: буржуазна (М. Лютер, Ж. Кальвін, Ульріх Цвінглі (1484-1531)); народне, що зєднує вимога скасування католицької церкви з боротьбою за знищення феодальної експлуатації, за встановлення рівності (Мюнцер Томас, анабаптисти 1); королівсько-княже, відображала інтереси монархів та світських феодалів, що прагнули зміцнити свою владу і захопити земельні багатства церкви. Як уже зазначалося, під ідейним прапором Реформації проходили Нідерландська і Англійська революції.

Селянська війна.ВперіодРеформаціі проходила в Німеччині і Селянська війна (1524-1526) проти посилення феодального гніту, що охопила велику частину території Німеччини. Селяни, підтримані частиною городян, штурмували дворянські замки та монастирі, захопили багато міст. У програмі повсталих швабській-шварцвальдского району «Дванадцять статей» висувалася вимога скасувати особисту залежність, повернути захоплені громадські землі, зменшити феодальні побори й панщину, ліквідувати десятину, скасувати посмертний збір. Селяни Франконії були більш помірними у своїх вимогах, їх позиція була буржуазною за своїм змістом. Вони теж висували вимоги звільнення селян від кріпацтва, але землю селяни повинні були викупити за велику плату (20-кратна рента).

Вождь і ідеолог селянського табору Т. Мюнцер (близько 1490-1525) закликав до повалення феодального ладу і встановлення справедливого порядку. Тактики угоди з феодалами дотримувалася долучилася до Селянської війни частина бюргерства і лицарства. Селянська війна була жорстоко придушено військами Швабського союзу, що складається з лицарів імперських міст і князів південно-західної Німеччини. Всюди споруджувалися шибениці, до полонених застосовували катування, спалювали, вішали їх. Загинуло більше 100 тис. чоловік. Найдовше опиралися селяни в Тіролі. Поразка Селянської війни привело до посилення феодальної реакції, посиленню кріпосної залежності, влада князів, закріплення політичної роздробленості Німеччини.

Тридцятирічна війна. Головною подією в історії Німеччини XVII ст. стала Трідцатілетняявойна (1618-1648). У війні брали участь багато країн, які обєдналися у два блоки: Габсбурзький і антигабсбургській. В Габсбурзькій блок входили іспанські та австрійські Габсбурги, католицькі князі Німеччини, їх підтримали папство і Річ Посполита. Антигабсбургська коаліції обєднувала німецьких протестантських князів, Францію, Швецію, Данію, її підтримали Англія, Голландія, Росія. Якщо блок Габсбурзький виступав під прапором католицизму, то антигабсбургській (особливо спочатку) - протестантизму. Таким чином Тридцятирічна війна була загальноєвропейської війною.

Тридцятирічну війну ділять на періоди: чеська (1618-1623 рр..) - Чеський повстання проти Габсбургів, поразка чехів в 1620 р. біля Білої гори; датський (1625-1629 рр.). - Війська габсбурзького блоку (під командуванням О. Валленштейна і І . Тіллі) завдали поразки Данії, данські війська були вигнані з території Німеччини; шведський (1630-1635) - шведська армія під командуванням Густава III Адольфа вторглася до Німеччини, вона одержала перемоги при Брейтенфельді (1631) і Лютценом (1632), однак зазнала поразки при Нердлінгені (1634); франко-шведська (1635-1648) - визначилося явну перевагу антигабсбургській коаліції з вступом у війну Франції. Підсумком став крах реакційних планів Габсбургів на створення «світової імперії» і підпорядкування європейських держав; політичний авторитет перейшов до Франції. Закінчилася війна висновком Вестфальського миру в 1648 р.

Німеччина постраждала від цієї війни більше всіх воюючих держав. Розвиток кріпосницьких порядків у Німеччині посилилося. Ф. Енгельс відзначав, що після Тридцятилітньої війни в цій країні «вільний селянин став ... такою ж рідкістю, як біла ворона »1. Було виведено з ладу саксонських і багато чеських копалень. У деяких районах країни чисельність населення скоротилася наполовину. Розорилися селяни змушені були шукати притулку у поміщиків. Особливо це було характерно для східної Німеччини, де кожен поміщик був повновладним господарем своєї території.

У XVII-XVI ст. у Німеччині посилився процес приєднання селянських наділів до маєтках. Поміщицькі землі розширювалися за рахунок приєднання ділянок селян, які йшли в міста або несправне виконували повинності. Поміщики могли збільшити рахунок землі за запустевшіх у ході Тридцятилітньої війни сіл, на порожні ділянки яких на умовах тимчасового тримання запрошувалися колоністи. Їх власністю вважався тільки врожай, а вдома і землі належали поміщикам. За законами Померанії (1616) Мекленбурга (+1621, +1633, 1654) таких селян дозволялося зганяти з земельних ділянок. Фіксована панщина становила 5-6 днів на тиждень. Таким чином, в пізніше Середньовіччя в Німеччині кріпосне право прийняло особливо тяжкі форми.

У той же час контакти з країнами Західної Європи долучали німців до успіхів торгово-промислового розвитку. Зростання міст в західноєвропейських країнах породжував великий попит на предмети споживання - хліб, худобу, шкіри, вовна, льон і т.д. З огляду на це, німецькі феодали починали пристосовуватися до світового ринку, використовувати його, хоча ще не на капіталістичної, а на основі феодальної - шляхом розширення домініальних господарства та експлуатації панщинного праці.

Перехід Західної Європи до Нового часу характеризувався істотними зрушеннями в усіх сферах суспільного життя - соціально-економічної, політичної, релігійної, наукової. Став незворотнім процес затвердження нових капіталістичних відносин.

На цьому етапі висунулися країни першого ешелону капіталізму, де сталися раніше буржуазні революції - Голландія і Англія, в яких до цього були відповідні передумови.

Наслідком буржуазних революцій стали не тільки свобода економічної діяльності, але і зміни форм державного устрою і просування до формування правової держави і громадянського суспільства.

У Франції ще зберігалася абсолютна монархія, склалася своєрідна соціальна структура, в якій переважали не підприємці, а лихварі, відкупні операції, сформувався найбільший адміністративно-державний апарат. Такі історичні особливості зумовили значну участь в економічних процесах французької держави, що підтримує розвиток мануфактур, активну зовнішньоторговельну політику.

Особливістю розвитку Німеччини було збереження політичної роздробленості країни, що поряд з іншими факторами уповільнило розвиток капіталістичних відносин і зумовило тяжке становище селянства.

Найбільшими історичними подіями XVI-XVII ст. в Німеччині стали Реформація, Селянська війна, а також Тридцятирічна війна загальноєвропейського масштабу.

У результаті цих потрясінь перехід до Нового часу в Німеччині характеризувався встановленням найбільш важких форм кріпосного права.