Період Імперії в Античному Римі

 В середині I ст. до н.е. республіканський Рим виявляється перед крахом: його приголомшують повстання в підкорених провінціях, тяжкі війни на Сході, громадянські війни в Римі.

В 82 р. до н.е. полководець Луцій Корнелій Сулла (138-78 до н.е.) встановив свою особисту владу і вперше на невизначений термін проголосив себе диктатором. Його диктатура була спрямована на подолання державної кризи в Римі. Але у 79 р. до н.е. він визнав, що не досягла своєї мети і склав повноваження.

Офіційним вважається засновником Римської імперії Гай Юлій Цезар (100-44 до н.е.), обраний в 59 р. до н.е. консулом у Римі. Зрозумівши необхідність серйозних реформ для перетворення диктатури в імперію, Цезар почав платити воїнам своєї армії вдвічі більше платні, ніж інші воєначальники; союзникам Рима він щедро роздавав права римського громадянства. Будучи оголошеним в 45 р. до н.е. довічним диктатором, Цезар провів закони, що змінили політичний устрій Римської держави. Народні збори втратило своє значення, сенат був збільшений до 900 чоловік і поповнено прихильниками Цезаря. Сенат дарував Цезарю титул імператора до права передачі його нащадкам. Він почав карбувати золоту монету з своїм зображенням, зявлятися в знаки царської гідності. Прагнення Цезаря до царської влади відновило проти багатьох нього сенаторів, які вони організували змову на чолі з Марком Брут (85-42 до н.е.) і Гаєм Касієм (? - 42 до н.е.). У 44 р. до н.е. Цезар був убитий, але відновлення аристократичної республіки, на що сподівались змовники, не відбулося.

У 43 р. до н.е. Марк Антоній (83-30 до н.е.), Октавіан (63 до н.е. - 14 н.е.) Лепід (близько 89-13 до н.е.) уклали між собою союз, остаточно перемогли республіканців і розділили в 42 р. до н.е. між собою Римську державу. Проте, прагнучи до особистої влади, Антоній та Октавіан в 31 р. почали нову громадянську війну, що закінчився перемогою Октавіана, що отримав від сенату титул Августа і проголошеного з 27 до н.е. імператором. Октавіан був наділений правом трибуна, командувача всіма військами і навіть верховним жерцем.

Серпень правил довго (27 до н.е. - 14 н.е.) і довів реформу Цезаря до кінця. Він залишив величезну Римську імперію, володіння якої тягнулися до Вірменії та Месопотамії, до Сахари і берегів Червоного моря.

Після падіння Республіки в Римі формуються великі землеволодіння римських імператорів (сальтуси), які перебували в Італії, провінціях, переважно в Африці. Сальтусом чи їх групою відало особливе посадову особу - прокураторах.

При імператором Траяном (53-117, правил з 98) загарбницькі війни були відновлені, і Римська імперія досягла максимальних границь. Але надалі завоювання припинилися, різко зменшився притік до імперії нових рабів. У III ст. в Римській імперії починаються криза економіки, занепад сільського господарства, ремесел, торгівлі повернення до натуральних форм господарства. Зароджується нова форма земельних відносин - колонат.Крупні землевласники здавали в оренду ділянки землі, худобу, необхідних для роботи знаряддя праці. Дрібних орендарів, поступово потрапляють через борги в залежність від землевласників, називали колонами. Вони платили продуктами орендну плату хазяям землі і державі податки. Колони поступово перетворювалися на селян-кріпаків, які не мають права залишати своє село, а міська ремісники втратили право змінювати професію та останнє місце проживання. Величезні витрати на утримання армії і розкішного імператорів двору, на видовища, подачки вільної бідноті змушували римських правителів збільшувати податки з населення провінцій. У різних частинах імперії спалахували повстання населення і бунти воїнів, незадоволених важкої службою.

В останній період Римської імперії паралельно розвиваються два процеси: процес поширення в імперії християнства та процес регулярних європейських варварів вторгнень.

Християнство зародилося в римській провінції Юдеї в I ст. н.е. на основі релігійного й соціального вчення про духовний рятуванні людей через віру в силу спокутну рятівника, сина божого, яке проповідували такі секти іудаїзму, як зелоти та ессеі. В основі ідеї християнства лежить викупна місія Ісуса Христа, його страта, воскресіння й друге пришестя до людей, страшний суду, відплата за гріхи, встановлення вічного царства небесного.

В умовах економічного і національного гніту, ідеологічного розброду в Римській імперії у I-III ст. н.е. це вчення було сприйнято великими масами населення величезною імперії, так як воно проголошувало рівність всіх людей перед богом, руйнувало етнічні та соціальні перегородки в суспільстві. Все це сприяло розповсюдженню християнства у багатьох країнах, незважаючи на гоніння з боку влади.

Після довгої і безуспішної боротьби з християнством імператори дозволили сповідувати віру в Христа Ісуса (Міланський едикт Костянтина, 313 р.). З часом самі правителі прийняли хрещення (Костянтин, 330 р.) і оголосили християнство єдиною державною релігією (Феодосій I, 381 р.). Вони брали участь у церковних соборах і церква намагалися поставити під контроль держави.

Тим часом європейські варвари регулярно вторгалися в Імперію. У 378 р. готи розгромили римську армію, в 410 р. вони на чолі з королем вестготів Апаріхом (близько 370-410) пограбували Рим, протягом попередніх 800 років не доступний для завойовників. Готи спалили багато палаци та храми, переплавили метал на чудові витвори древніх майстрів. У 445 р. вандали з Північною Африки ще жорсткіше, ніж готи, розграбували Рим. Їх вождь Гензеріх наказав своїм воїнам знищити те, що вони не могли винести. У 476 р. полководець-варвар Одоакр (близько 431-493) відняв у останнього римського імператора гідності влади і відправив їх у Константинополь, що був столицею Східної Римської імперії, що називалася пізніше Візантією (в 395 р. імператор Феодосії перед смертю розділив Римську імперію між синами на Західну з Римом та Східну з Константинополем). Проте заявив, що на землі повинен бути один імператор, як одно сонце на небі. Сам він став правити Італією, прийнявши давній титул «рекс», відмовившись від претензій на всі інші володіння Імперії.

Так було покладено край колись могутньої Римської імперії. Почалася історія нової «варварської Європи".

Античні держави - Стародавня Греція та Стародавній Рим - представляють регіон, у якому склалося класичне рабство, де раби були основною продуктивною силою. Праця рабів використовувався в усіх провідних галузях економіки.

Незважаючи на однотипність рабовласництва структура економіки Греції та Риму відрізнялася своєрідністю, обумовленою природно-географічними особливостями. Якщо в економіці Стародавньої Греції провідну роль грали ремесло і торгівля, то в Стародавньому Римі - сільське господарство та будівництво. Причому на відміну від Греції в Римі, коли він на рубежі нашої ери став імперією, переміг велике рабовласницьке землеволодіння.

Темпи економічного розвитку держав античних набагато перевершували динаміку давньосхідних рабовласницьких країн. За свою історію та античні держави продемонстрували перевагу в державному та суспільному устрої, випробувавши різні його форми і в період розквіту, забезпечивши демократизацію політичного ладу і найвищий розквіт культури, створивши недосяжні і на сьогоднішній день її зразки.