Царський період в Античному Римі

 Італія розташована на півострові Апеннінському в центрі Середземного моря. Її берегова лінія розвинена значно менше, ніж у Греції, і поряд з материком немає усіяного островами моря, тому мореплавання не отримало тут такого розвитку, як у Греції. Зате Італія обширніші і зручніше для землеробства і скотарства.

Стародавні греки, здивовані багатою рослинністю Апеннінського півострова і великою кількістю худоби, назвали південну частину півострова «країною телят» - Італією. Надалі ця назва поширилося на весь півострів.

Лінгвістичні, археологічні, антропологічні та історичні дослідження свідчать, що італійци споріднені еллінам, більше того, доводять, що вони походять з одного і того ж племені, згодом розділилося на дві основні галузі.

На початку +1 тис. до н.е. Італію поступово заселяли етруски на півночі, греки - на південь, фінікійці - на острові Сіцілія.

Між цими народами відбувалися часті війни, наслідком яких була поява безлічі знедолених людей із зруйнованих міст. Ці біженці селилися поблизу фортець і підпорядковувалися місцевій владі. Так у 753 р. до н.е. виник Рим (лат. Roma), який був до цього невеликий фортецею, жителі якого, як нащадки батьків його засновників, називалися патриціями. Переселенці ж та їхні нащадки стали називатися плебеями, Вони платили податок, служили в армії, але не мали землі.

Земля та землеробство в Римі та Італії із самого початку відігравали визначальну роль. Італійци оселилися на півострові вже хліборобами, і основну ланку громади складали господарі земельних ділянок. Коли з часом прямі нащадки перших мешканців Рима втратили більшу частину землі, спочатку їм належала, римський цар Сервій Туллій (578-534 до н.е.) своєю реформою всіх мешканців Рима поділив на осілих господарів і пролетарів (від лат. Proles - потомство ), поклавши на першій всі громадські повинності і давши їм повні права. Пролетарі ж були настільки бідні, що не могли служити в армії і єдиним їх надбанням було відтворення потомства.

Історія Риму показує, що сила і держави окремих осіб - їх володінні землею. Саме цим і пояснюються в першу чергу велич і сила Риму. Спочатку земля була в громадському володінні родів, приватна власність полягала в худобі, але вже до VI ст. до н.е. земля стає приватною власністю. Римляни вирощували полбу (різновид пшениці) і займалися виноробством. У VIII-VII ст. до н.е. в Римі вже існували ремесла: так, за часів царя Нуми Помпілія (бл. 715 - бл. 672 до н.е.) в Римі існували вісім цехів ремісників. Їхнє становище було почесно, але стало погіршуватися з реформи передостаннього римського Сервія Тулія царя, по якій повноправними були лише хлібороби.

Торгівля в першому періоді римської історії обмежувалася межами Італії і здійснювалася на ярмарках, головною з яких був ярмарок у гори Соракта. Основними предметами обміну з давніх-давен були бики, барани, мідь. Знайдені археологами розкопки свідчать, що в цих ярмарках брали участь купці інших країн. Рим з самого початку займав надзвичайний стан, тому що був осередком діяльної землеробської громади і жвавим торговим пунктом.

Державний устрій першого періоду римської історії відтворювало сімейні відносини: на чолі держави стояв довічно ізбіравщійся цар, наділений усіма ознаками батька у сімї. Єдиним обмеженням його влади було те, що він міг лише застосовувати закони, а не змінювати їх.

Громадяни в Древньому Римі були рівноправні між собою, не існувало ніяких станових відмінностей, не громадяни (чужі, раби) були безправні.

Для отримання згоди народу на війну і зміна закону цар не рідше двох разів на рік скликав народні збори всіх громадян. Родоначальники 300 пологів, які поклали основу Римської держави (300 чоловік) і називалися тому «батьками», становили сенат.