Китай

На території Китаю найбільшим державою рубежу II-I тис. до н.е. було Західне Чжоу. На чолі держави стояв Ван - імператор, якого вважали сином Неба, посередником між богами і людьми. Однак влада вана була обмежена що стоїть при ньому радою, до якого входили великі чиновники, які очолювали складний бюрократичний апарат держави. Земля номінально вважалася що належить державі, існував також і безпосередньо царський фонд. Досить широко практикувалася роздача земельних володінь знати, що призводило до створення досить великих землеробських господарств.

З середини IX ст, до н.е. в Західному Чжоу починається внутрішню кризу: зростає міць місцевої знаті, відбувається послаблення центральної влади ванів. На початку VIII ст. до н.е. з посиленням натиску північно-західних кочових племен територія держави скорочується, столиця переноситься східне, Західне Чжоу отримує нову назву Східне Чжоу і стає одним з безлічі самостійних царств.

З VIII до V ст. до н.е. на території Китаю існують пять великих політичних центрів. Поряд з Східним Чжоу це були царства Цинь, Чу, У і Юз. Панівне становище в них належало спадкової аристократії, що займала вищі посади в державному управлінні.

У середині I тис. до н.е. в Китаї відбуваються важливі зміни у всіх сферах життя. В цей час (на півтисячоліття пізніше, ніж у більшості інших країн) освоюється плавка заліза, що створює умови для розвитку ремесла і землеробства. У звязку з активним створенням іригаційних систем у басейні Хуанхе і верхньої Янцзи відбувається розширення оброблюваних земель, починається більш інтенсивне їх використання. У деяких царства офіційно дозволяється купівля-продаж землі, створюються великі приватні господарства (і в сільському господарстві, і в ремеслі), орієнтовані на ринок. Розвитку товарно-грошових відносин сприяє і поширення монетної форми грошей. У середині I тис. до н.е. в Китаї розповсюджується боргове рабство, приватні особи починають більш активно використовувати працю рабів, хоча основним споживачем рабської робочої сили залишається держава.

У політичній сфері в Китаї середини I тис. до н.е. також відбуваються значні зміни. З VI ст. до н.е. правителі починають активний наступ на потомствені привілеї аристократії, яка бореться за захоплення влади у своїх царства. Для підриву впливу знати правителі намагаються спертися на особисто їм відданих службових людей, вводячи нову систему посадової винагороди: замість роздачі земель вводиться платня, що виплачується зерном (найважливішим еквівалентом вартості). У V ст. до н.е. відбувається укрупнення держав: замість, приблизно, двохсот, серед яких було пять найсильніших, залишається менше тридцяти держав, і виділяються сім наймогутніших (Цінь, Янь, Чу, Вей, Чжао, Хань, Ци), в яких поступово вводиться централізована політико-адміністративна система. Наприклад, у царстві Цінь проводяться реформи, якими було затверджено єдине законодавство та судочинство, узаконено заставу і скуповування землі, скасовані обмеження розміру наділів, скасовано всі колишні спадкові титули, введені нові ранги знатності за особисті заслуги і т.д. Після цих реформ царство Цинь стає могутньою державою, перетворюється на військово-бюрократичну деспотію типу держав близькосхідного регіону.

Ціньського ван в 221 р. до н.е. обєднав більшу частину Китаю, ціньського імперія існувала дуже недовго (до кінця III ст. до н.е.), але заклала основи єдиного централізованого Китаю. У цей час на всю територію країни поширюються ціньського принципи державного устрою, створюється військово-бюрократична імперія, організовуються завойовницькі походи в Південний Китай і Північний Вєтнам. На півночі країни для захисту від кочових племен сюнну активно будується Велика китайська стіна.

У самому кінці III ст. до н.е. на території Китаю виникає нове централізована держава - імперія Хань, засновником якої став виходець з рядових общинників Лю Бан (202-195 до н.е.) При ньому були скасовані закони держави Цінь, трохи знижені податки, але адміністративно-бюрократична система, більшість економічних установлений ціньського імперії залишилися в силі, хоча частина земель держави Лю Бан змушений був віддати деяким представникам знаті. Центральній владі вдається остаточно підпорядкувати собі аристократію лише на рубежі II-I ст. до н.е. До кінця I тис. до н.е. на території Китаю активно розвивається работоргівля, рабство стає основою ремісничого виробництва як приватного, так і державного. У меншій мірі працю рабів використовується в сільському господарстві, де основну масу товаровиробників як і раніше становлять селяни-общинники, зобовязані платити податки і виконувати робочу і військову повинності.

У II ст. до н.е. Ханьських імперія захоплює територію Кореї, а також древневьетнамскіе держави Аупак і Намвьег, що виникли у другій половині I тис. до н.е. У цей час Китай підтримував торгові і дипломатичні відносини з багатьма державами, особливо з розташованими на Великому шовковому шляху, що зєднала імперію Хань з країнами Середньої Азії та Близького Сходу. Активна завойовницька зовнішня політика Китаю призвела до значного зростання податків, погіршення становища населення.

У I ст. до н.е. по території держави прокотилася хвиля повстань, на початку I в. н.е. династія Хань була скинута, владу захопив Ван Ман (9-23 н.е.), один з вищих сановників, який обіцяв повернутися до звичаїв предків. При ньому була зроблена спроба перетворити всю землю в царську, заборонити приватним особам купівлю-продаж землі та рабів, що викликало повсюдне невдоволення. До правління Ван Мана держава намагалася активно втручатися в економічне життя країни, зокрема, приймалися закони про випуск монети, ціни на ринку та ін У цей час значно збільшилися податки, особливо на ремісників, сталося подальше загострення внутрішньополітичної ситуації, в країні знову починаються народні хвилювання. Найбільшим було повстання Жовтохвостий, в ході якого Ван Ман був убитий, держава опинилася на межі розпаду.