Економіка. Сільське господарство

 Головною галуззю економіки західноєвропейських країн в період класичного Середньовіччя, як і раніше, було сільське господарство. Основними характеристиками розвитку аграрної сфери в цілому був процес швидкого нових освоєння земель, в історії відомий як процес внутрішньої колонізації. Він сприяв не лише кількісному зростанню економіки, але й серйозному якісному прогресу, тому що повинності, що накладалися на селян на нових землях, мали переважно грошовий, а не натуральний характер. Процес заміни натуральних повинностей на грошові, відомий в науковій літературі як комутація ренти, сприяло зростанню господарської самостійності та підприємливості селян, підвищенню продуктивності їхньої праці. Розширюються посіви олійних і технічних культур, розвиваються маслоробство і виноробство.

Урожайність зернових досягає рівня сам-+4 і сам-5. Зростання селянської активності та розширення селянського господарства приводили до скорочення господарства феодала, яке в нових умовах виявлялося менш вигідним.

Прогресу в сільському господарстві також сприяло звільнення селян від особистої залежності. Рішення про це приймалося і містом, поблизу якого жили селяни і з яким вони були повязані соціально та економічно, або ж їх сеньйором-феодалом, на землі якого вони жили. Зміцнювалися права на земельні наділи селян. Вони могли все частіше вільно передавати землю в спадщину, заповідати і закладати її, здавати в оренду, дарувати та продавати. Так поступово формується і стає все ширше земельний ринок. Розвиваються товарно-грошові відносини.