Середньовічні міста

Важнейшей характерістікой цього періода було зростання міст і міського ремесла. У класичне Середньовіччя швидко ростуть старі і виникають нові міста - поблизу замків, фортець, монастирів, мостів, переправ через ріки. Міста з населенням в 4-6 тис. жителів вважалися середніми. Були міста дуже великі, такі, як Париж, Мілан, Флоренція, де проживало по 80 тис. чоловік. Життя в середньовічному місті була важка і небезпечна - часті епідемії забирали життя більш половини городян, як це сталось, наприклад, під час «чорної смерті» - епідемії чуми в середині XIII ст. Частими були й пожежі. Однак у міста все одно прагнули, адже, як свідчила приказка «міське повітря робив залежного людину вільною» - для цього потрібно було прожити в місті один рік і один день.

Міста виникали на землях короля або великих феодалів і були їм вигідні, приносячи доходи у вигляді податків з ремесла і торгівлі.

На початку цього періоду більшість міст знаходилось у залежності від своїх сеньйорів. Горожане вели боротьбу за отримання самостійності, тобто за перетворення у вільне місто. Органи влади міст незалежних були виборними і мали право збирати податки, розплачуватися з казначейством, на свій розсуд розпоряджатися міськими фінансами, мати свій суд, карбувати свою монету і навіть оголошувати війну і укладати мир. Засобами боротьби міської населення за свої права були міські повстання - комунальні революції, а також викуп своїх прав у сеньйора. Такий викуп могли собі дозволити тільки найбагатші міста, такі, що Лондон і Париж. Втім, багато інших західноєвропейські міста теж були досить багаті, щоб за гроші одержати самостійність. Так, в XIII в. незалежність у збиранні податків знайшли близько половини всіх міст Англії - 200 міст.

Багатство міст грунтувалося на багатстві їхніх громадян. У числі найбільш багатих були лихварі і міняйли. Вони визначали якість і повноцінність монети, і це було виключно важливим в умовах постійно практикувалася меркантилістськими урядами псування монети; виробляли обмін грошей і переведення їх з одного міста в інше; брали на збереження вільні капітали і надавали кредити.

На початку класичного Середньовіччя банківська діяльність найбільш активно розвивалася в Північній Італії. Там, як втім, і у всій Європі ця діяльність була зосереджена переважно в руках євреїв, оскільки християнство офіційно забороняла віруючим заняття лихварством. Діяльність лихварів і міняв могла бути надзвичайно вигідною, але іноді (якщо великі феодали й королі відмовлялися повертати великі кредити) і вони ставали банкрутами.