Інтернаціоналізація економіки

Третя НТР викликала прискорення процесу залучення країн до міжнародного розподілу праці та обміну продукцією та інформацією, що стало основою для виникнення у другій половині XX ст. феномена «відкритої економіки», або інтернаціоналізації економіки, на основі процесу інтеграції.

Транснаціональні та багатонаціональні компанії. Вже на початку нашого століття існували міжнародні підприємства, які разом із застосуванням електронно-обчислювальної техніки і сучасних засобів звязку в другій половині XX ст. стали перетворюватися на багатогалузеві комплекси, які діють на принципах спеціалізації і кооперації виробництва на світовому рівні. Ці обєднання отримали назву транснаціональних і багатонаціональних корпорацій (ТНК та МНК) і стали в даний час головною рушійною силою світових господарських звязків. Вкладаючи капітал і створюючи численні філіали за кордоном, ТНК (а ними є практично всі найбільші компанії розвинених країн) формують розгалужену систему світового виробництва, що не визнає національних кордонів і обєднану загальними організаційними, економічними і технологічними відносинами. За рахунок оптимального розміщення виробництва в різних країнах, з урахуванням їх порівняльних переваг (наявність джерел сировини, кваліфікованої робочої сили, технічного рівня виробництва і т. д.) ТНК досягають більш високої економічної ефективності. Вони руйнують кордони між національними ринками товарів, капіталів і робочої сили за допомогою формування прямих виробничо-технічних та економічних звязків між підприємствами в різних країнах, викликаючи ефект інтернаціоналізації економіки. У даний момент цей процес проявляється, зокрема, через розвиток нових форм співпраці між власне ТНК. Так, одержали досить широке поширення так звані стратегічні угоди, на основі яких обєднуються фінансові та технологічні ресурси ТНК для досягнення результатів, недоступних кожної з них окремо.

Розвиток міжнародних підприємств і обєднань в умовах НТР другої половини XX ст. поряд з небувалим розширенням світових ринків товарів, капіталів, робочої сили сприяло формуванню ринків інформації ( «ноу-хау», патенти, ліцензії) та науково-технічних послуг (інжиніринг, лізинг).

Процеси інтеграції в Західній Європі.Ще однією формою інтернаціоналізації отримала особливий розвиток в останні десятиліття, є міждержавна інтеграція національних господарств. В основі цього явища лежить прагнення до досягнення більшої ефективності національних господарств за рахунок стимулювання процесів спеціалізації і кооперування в рамках регіональних союзів, розвитку співпраці між країнами-учасницями в галузі виробництва, торгівлі, валютних відносин та інших сферах.

Найбільш розвинутою формою міжнародної інтеграції є Європейський Союз. Рішення про його створення у формі Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) було прийнято Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, ФРН і Францією у 1957 р. Пізніше в ЄЕС увійшли Великобританія, Ірландія, Данія (1974), Греція (1984), Іспанія, Португалія (1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (1995). Головною метою обєднання декларувалося створення єдиного ринку товарів, послуг, робочої сили країн-учасниць шляхом досягнення «чотирьох свобод»; свободи пересування товарів, капіталів, послуг і робочої сили між країнами співтовариства. З 1993 р. ЄЕС називається Європейським Союзом.

За історично короткий термін ЄЕС перетворилося на один з головних економічних центрів світового господарства. Сьогодні на його частку припадає 1 / 3 світового товарообігу країн з ринковою економікою, а сукупний експорт перевищує експорт США в 3,6 рази, Японії - в 3,8 рази. ЄЕС також перевершив показники США за обсягом промислового виробництва і має в своєму розпорядженні сьогодні половиною світових валютних резервів.

Такий динамічний розвиток держав загального ринку обумовлено багато в чому побоюванням європейських країн перетворитися на свого роду «технологічну периферію" США та Японії в умовах НТР. Тому країни Загального ринку обєднали свої зусилля в галузі науково-технічного співробітництва та впровадження результатів сучасних розробок у виробництво. Так, наприклад, в рамках програми «Еврика» в 80-90 рр.. здійснюється співробітництво в галузі мікропроцесорних розробок (програма «Евроробот»), систем звязку (програма «Євроком»), біотехнологій (програма «Евробіо»), створення нових матеріалів (програма «Евромат») та інші.

У 90-і роки інтеграційні процеси в Європі отримали подальший розвиток. З 1 січня 1993 р. функціонує Єдиний внутрішній ринок (ЕВР) Європейського Союзу на основі скасування залишилися до цього моменту обмежень і барєрів для пересування товарів, послуг, капіталів та громадян; введення єдиних стандартів на багато видів продукції. А з 1 листопада 1993 р. вступив в силу Маастрихтський договір 12 країн ЄЕС, відповідно до якого до кінця 90-х рр.. Європейський Союз повинен перетворитися у валютний, економічний і політичний Союз з єдиними: зовнішньою політикою, громадянством та валютою. Маастрихтський договір є одним з найбільших політичних і правових актів у 40-річної історії європейської інтеграції, що відкриває її новий етап.

Успіхи ЄЕС є привабливою силою для інтеграції до цього обєднання інших країн. За існуючим критеріям країни, що вступають до ЄЕС, повинні бути, по-перше, європейськими, демократичними і поважати права людини, по-другому, мати функціонуючу ринкову економіку, а також прийняти законодавство ЄЕС і, по-третє, здійснювати єдину зовнішню політику Спільноти, в тому числі в питаннях безпеки.

Інтеграція країн ЄЕС з іншими європейськими країнами здійснюється в рамках Європейської Асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), створеної в 1960 р. Угода між ЄС і ЄАВТ (1992р.) про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП) має за задумом що підписали його сторін сприятиме поступовій адаптації учасників ЄАВТ до умов майбутньої співпраці в рамках ЄЕС.

Європейський Союз і країни Східної Європи.З початку 90-х рр.. Спільнота змінило політику у відношенні колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Угоди, укладені з Польщею, Угорщиною та Чехословаччиною (1991), Болгарією та Румунією (1992 р.), передбачають: створення зон вільної торгівлі промисловими товарами, ослаблення обмежень для руху послуг, капіталів і з кількома обмеженнями - громадян, розширення співпраці в політичній і культурній галузях, включення інтеграційного законодавства ЄС в національне право східноєвропейських країн. Реалізація угод розрахована на період до 2001-2003 рр.. залежно від особливостей тієї чи іншої країни. Участь в ЄЕП має надати допомогу названим країнам в проведенні глибоких ринкових перетворень, подолання існуючого розриву в рівні господарського розвитку з країнами Західної Європи.

Процеси інтеграції країн Північної Америки. У 80-і рр.. тенденції до інтеграції виразно намітилися у відносинах держав Північної Америки - США, Канади і Мексики. У 1989 р. США уклали Угоду з Канадою про зону вільної торгівлі, поклавши початок інтеграції. А вже наступного, 1990 р., президент Дж. Буш (нар. 1924) у відповідь на поглиблення західноєвропейського альянсу висунув доктрину, що передбачає створення режиму зони вільної торгівлі на території від Аляски до Вогненної Землі. У результаті в лютому 1991 р. до Угоди США і Канади приєдналася Мексика. Підписана тристороння Угода передбачає: ліквідацію всіх мит до 2010 р.; поетапне скасування значного числа нетарифних барєрів в торгівлі товарами і послугами; помякшення режиму для північноамериканських капіталовкладень в Мексиці; лібералізацію умов для діяльності американських і канадських банків на фінансовому ринку їх південного партнера; врегулювання питань, повязаних з правами на інтелектуальну власність; створення тристоронньої арбітражної комісії.

Незважаючи на очевидні вигоди, які отримують на основі перерахованих статей США і Канада, на думку переважної більшості аналітиків, найбільшу користь з альянсу все ж таки витягує Мексика. Дійсно, в останні роки в цій країні відбуваються досить глибокі перетворення: прискорена приватизація виявився неефективним державного сектора, реформування податкової та фінансової систем, лібералізація режиму для іноземних інвестицій і т.п. У результаті Мексиці вдалося залучити значні іноземні інвестиції, скоротити величезний зовнішній борг, збити гіперінфляцію, стабілізувати внутрішнє становище. Вже в першому році дії Угоди (1991) темпи економічного зростання в Мексиці склали 4% (одні з найвищих в Латинській Америці), бюджет був зведений з активним сальдо, а приплив іноземних капіталів досяг 9,2 млрд. доларів, або в два рази перевищив аналогічний показник 1990 Правда, спочатку Мексика дещо втратила колишній авторитет серед Південної і Центральної Америки, які звинуватили її в ущемлення їх інтересів, на основі пріоритетного використання Мексикою вигод від співпраці з двома найбільш розвиненими країнами континенту. Цікаво, що Мексиці вдалося розтопити лід недовіри що виник шляхом підписання угод про вільну торгівлю з Чилі (1991), Гватемалою, Гондурасом, Сальвадором, Нікарагуа, Коста-Рікою (1992), ставши по суті ініціатором інтеграції латиноамериканських країн і одночасно своєрідним мостом для входження їх в можливий альянс із США та Канадою.

Інтеграційні процеси в Азіатсько - Тихоокеанському регіоні.Аналогічні інтеграційні процеси спостерігаються в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, центром і ініціатором яких є Японія. У листопаді 1989 р. виникла Організація економічного співробітництва азійсько-тихоокеанських держав (АПЕК). Крім Японії в неї увійшли Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур і Філіппіни, а також Австралія, Гонконг, Китай та Нова Зеландія - всього 11 держав. Мета цього альянсу - ті ж самі: створення зони вільної торгівлі протягом 15 років з одночасним розвитком інтеграції в інших сферах співробітництва.

Таким чином інтеграція залучила в свою орбіту всі розвинені країни світу і більшість країн із середнім рівнем розвитку. Інтеграційні тенденції не оминули і порівняно молоді, що розвиваються. До обєднання їх підштовхує необхідність захисту національних інтересів в основному на ринках сировини, продовольства, енергетичних ресурсів, робочої сили і т. д. Прикладами можуть служити організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), залізної руди (на чолі з Індією), експортерів міді (Заїр, Замбія, Перу, Чилі) і т.д.

Інтеграція в інших регіонах. Виник ряд міждержавних банків і організації взаємодопомоги, різних економічних угруповань країн Латинської Америки, Південно-Східної Азії і Африки. Щоправда, на відміну від трьох інтеграційних гігантів дані обєднання дуже неміцні і менш ефективні.

На жаль, загальносвітовий процес інтеграції слабко виражений серед країн, що раніше входили до СРСР, які за багаторічну спільну історію, здавалося б, створили всі умови для швидкої і головне плідної інтеграції. Незважаючи на оформлення економічного союзу країн СНД, реінтегральний процес в даний час є швидше декларацією країн, що підписали Угоду, знаходиться на стадії підписаного протоколу про наміри, ніж знаходить тіло. Однак це пояснюється більшою мірою всередині - і зовнішньополітичними, ідеологічними причинами, ніж економічними міркуваннями. Саме це дає відомий оптимізм в оцінці перспектив євро-зіатского інтеграційного процесу, в якому Росія має відіграти провідну роль.